Історія.

Соціологія та історія мають спільний об'єкт дослідження — суспільство, що вивчається у процесі його розвитку. Як відомо, норми поведінки, цінності, культура передаються з покоління в покоління. Дуже важливо виявити цю еволюцію, і це є частиною загальних інтересів історії і соціології. Відмінність цих наук у тому, що історія намагається реконструювати минулу діяльність людей. Вона не здатна пояснити сьогодення, а тим більше — прогнозувати майбутнє. Сучасність завжди відрізняється від минулого, тому що вона є творенням нового. Завдання соціолога — "схопити", зафіксувати це нове на рівні соціально типового.

Політологія.

Соціологія і політологія відрізняються тим, що політологія вивчає політичні процеси, політичні відносини, політичні цінності, політичну систему, політичну культуру, тобто все, що стосується політичної сфери життя суспільства. Соціологія ж, досліджуючи людей і спільноти як суб'єкти, має справу з громадянським суспільством, що функціонує поряд з державою і стає самостійною сутністю на певному етапі розвитку людської цивілізації.

Політологія також вивчає громадянське суспільство. Але, якщо соціологія аналізує громадянське суспільство з позиції його соціальної структури, соціального статусу особистості, націй, класів та інших соціальних груп, їх взаємодії, то політологію у цьому випадку цікавлять, передусім, права й обов'язки громадянина, структура політичної системи, політичні стосунки, місце, роль і функції існуючих політичних інститутів та організацій. Уся увага політологічної науки фактично зосереджена на аналізі проблем влади. Соціологія ж намагається розкрити закономірності політичного життя, щоб на основі цього оптимізувати політичні структури, органи влади тощо. А це можливе тільки за умови вивчення суспільства в цілому, як соціальної системи, що і є у центрі уваги соціології.

Психологія.

Від психології соціологія відрізняється ТИМ, що зосереджується на вивченні не індивідуальних, а типових проявів соціальної поведінки і взаємодії.

Ще однією суттєвою відмінністю є та, що у соціолога викликає інтерес, насамперед, раціональна складова особистості, тобто соціологія не вивчає підсвідомого, ірраціонального, що є, серед іншого, предметом зацікавлення психології.

Соціологія бере від психології теорію мотивації поведінки, особистісних і масових дій, що виступає необхідною складовою дослідження поведінки особистості в колективі та суспільстві. Але для психології пріоритетом є вивчення індивідуального "Я", а для соціології — проблеми міжособистісної взаємодії "Ми". Соціологія вивчає особистість як суб'єкт і об'єкт соціальних зв'язків, взаємодій та відносин; особистісні ціннісні орієнтації вона розглядає із соціальних позицій, рольових очікувань тощо.

5.3 Проблема обґрунтування наукового статусу соціології

Спектр соціологічних праць, де це питання розглядається спеціально або ж є якщо не центральним, то хоча б одним з основних, є досить вузьким. Вирішення даної проблеми є важливим хоча б тому, що науки (зокрема, математика та ін.), які на певному етапі свого розвитку присвятили належну увагу саморефлексії, самообґрунтуванню, забезпечили собі теоретико-методологічну стійкість і нові можливості якісного поступу. Потреба у саморефлексії соціології зумовлена існуванням низки проблем, нерозв'язаність яких залишає соціологію у невизначеному стані, зокрема в сфері її теоретико-методологічних засад: поліпарадигмальність та поліпредметність соціології з погляду численних шкіл і теоретичних підходів; гіперспеціалізація; насиченість пізнавального поля соціології позанауковим і навіть хибним знанням тощо [1].

Соціологію як науку можна розглядати в двох аспектах:

1) як соціальний інститут, 2) як систему знання. Наявність цих аспектів зумовлює існування двох підходів до вивчення соціології як науки: екстерналістського та інтерналістського. Наявність двох підходів визначається розбіжностями в розумінні ними механізмів і основ функціонування та розвитку наукового знання, але ці розбіжності, по суті, криються у відповіді на запитання: «Процес пізнання спрямовується суспільним інтересом чи інтересом пізнавальним?».

Соціологія як система знання має власну структуру, котра виконує певні логічні функції. Елементами цієї структури виступають ті ж самі складові, що й науки взагалі: 1) засади, 2)закони, 3) основні поняття, 4) теорії, 5) ідеї .

Компонентами пізнавальних начал соціології виступають:

•·        картина соціальної реальності;

•·        система ідеалів і норм дослідження;

•·        філософські начала .

Більшість дослідників включають до переліку мінімальних, основних і достатніх вимог до науковості або різну кількість критеріїв, або по-різному їх ранжують відповідно до їх значущості. Зокрема, до цього переліку включають такі характеристики науковості знання, як істинність, об'єктивність, проблемність, верифікованість, предметність, доказовість, інтерсуб'єктивну контрольованість, системність та ін. Перелічені критерії дають змогу відрізняти наукове знання від когнітивних феноменів іншого роду. Але все ж таки чіткого розмежування наукового і ненаукового знання вони забезпечити не можуть.

Пізнавальні начала соціології функціонують як дослідницька програма, що визначає постановку конкретних завдань і вибір засобів їхнього вирішення, забезпечує систематизацію нового знання і його включення в систему культурної трансляції. Їхнє становлення виступає своєрідним індикатором оформлення соціології в особливу, відносно самостійну галузь наукового знання .

Пізнавальні начала соціології роблять можливим визнання соціології як науки, вони виступають й регулятором, який значною мірою визначає зміст, структуру і можливості соціології. Пізнавальні начала соціології передбачають існування відносно сталого, окресленого наукового поля соціології. Саме вони зумовлюють існування кордонів, меж наукового поля соціології в пізнавальному просторі. Ці кордони вирізняють соціологічне знання від ненаукових форм соціального знання.