7. Діяльність концентраційних таборів та таборів примусових робіт.

Наближена відповідь: 21 березня 1919 р. та постано­вою ВЦВК від 17 травня 1919 р. створені концентраційні табо­ри і табори примусових робіт, які не входили до загальної си­стеми місць позбавлення волі.

Табори примусових робіт перебували у підпорядкуванні НКВС, ув’язнені направлялися до них за рішенням судових ор­ганів на певний строк (не треба їх плутати з примусовими робо­тами без взяття під варту, виконання яких перебувало у віданні Наркомату юстиції). НКВС на розвиток постанов ВЦВК розро­бив відповідний нормативний документ — Інструкцію на роз­виток постанов ВЦВК про табори примусових робіт, у ст. 1 якої зазначалося, що табір примусових робіт — «це місце, де приму­совою працею в суворій трудовій дисципліні спокутують свою провину особи, котрі вчинили різні злочини та провини (обви­нувачені у спекуляції, саботажі, службових злочинах тощо), сві­домі гнобителі й визискувачі чужої праці та прихильники бур­жуазії й царсько-дворянського ладу».

Концентраційні табори підпорядковувалися Всеросійській Надзвичайній Комісії (ВНК). До них на час громадянської вій­ни направлялися за постановами ВНК особи з числа іноземців і представників раніше панівних класів, які за певних умов були спроможні боротися з радянською владою зі зброєю в руках.

8. Характеристика Виправно-трудового кодексу1925 року.

Наближена відповідь: 23 жовтня 1925 р. постановою 2-ї сесії ВУЦВК УРСР IX скли­кання затверджено перший Виправно-трудовий кодекс УРСР.СтруктурноВТК УРСР, як і ВТК інших союзних республік, був подібний до ВТК РРФСР, проте містив й певні відмінності. Перший ВТК УРСР 1925 p., як і ВТК РРФСР 1924 p., регла­ментував порядок виконання покарань лише у виді позбавлення волі та примусових робіт без взяття під варту.

Не можна не відзначити той факт, що ВТК УРСР 1925 р. був єдиним кодексом у цій сфері за всю історію радянської та пост­радянської України, у якому на нормативному рівні було закріп­лено визначення прогресивної системи відбування покарань та розкритий її зміст. Зокрема, ст. 4 ВТК УРСР передбачала на­ступне: «Заходи соціального захисту проводяться у виправно- трудових установах за прогресивною (висхідною) системою, відповідно до якої ув’язнені підлягають різноманітному і, за за­гальним правилом, щодалі, то більш полегшеному режиму, для чого вони розподіляються по виправно-трудових установах різ­них типів і поділяються у них на розряди з подальшим пере­веденням з розряду в розряд, з установи до установи, залежно від особливостей їх особи, соціального стану, змісту судового вироку, причин, мотивів та приводів злочину, так само як і від поведінки у виправно-трудовій установі та успіхів у праці і за­няттях».Стаття 26 ВТК 1925 р. встановлювала, що на теренах УPCP для відбування покарання у виді позбавлення волі (ув’язнення) утворювалися наступні види установ:

1. окремі будинки ув’язнення для підслідних і позбавлених волі на термін до шести місяців;

2. будинки примусових робіт (бупри);

3. перехідні трудові будинки;

4. трудові колонії (сільськогосподарські — для селян і ремі­сницькі та фабричні — для робітників);

5. реформаторії (для неповнолітніх засуджених віком від 14 до 18 років);

6) ізолятори спеціального призначення.

Крім цього, відповідно до ст. 25 ВТК У PCP 1925 p., перед­бачалося створення для тримання хворих засуджених лікарень і колоній для хворих на туберкульоз.

Далі викладач пропонує виступити курсантам (студентам) з реферативними доповідями

за підготовленими індивідуальними навчально-дослідними завданнями за визначеною тематикою:

1. Особливості формування кримінально-виконавчого законодавства та система виконання покарань Запорізької Січі.

2. Діяльність Товариства піклувального про тюрми в ХІХ сторіччі.