Третє навчальне питання (20 хв.) Сучасна пенітенціарна політика України.

Процес розгляду інших навчальних питань має більш персоналізований характер, оскільки викладач використовує метод фронтального опитування. Для відповіді на кожне запитання викладач викликає одного-двох курсантів (студентів) за бажанням або по журналу, які відповідають з місця.

Після розгляду кожного навчального питання викладач або курсант (студент) за пропозицією викладача робить висновок.

Усне опитування курсантів (студентів) викладач здійснює за такими контрольними запитаннями.

Контрольні запитання

1. Характеристика Виправно-трудового кодексу 1970 року.

Наближена відповідь: Законом від 23 грудня 1970 р. Верховна Рада УРСР затвер­дила новий Виправно-трудовий кодекс УРСР (далі — ВТК 1970 p.), який набрав чинності з 1 червня 1971 р. і діяв на теренах УРСР, а потім і незалежної України майже 33 роки — аж до 31 грудня 2003 р.

На момент набрання чинності ВТК 1970 р. містив 126 ста­тей і складався з 23 глав, які були об’єднані у вісім розділів:

Розділ І. «Виправно-трудове законодавство Союзу PCP та Української PCP»;

Розділ II. «Загальні положення виконання покарання у ви­гляді позбавлення волі, заслання, висилки та виправних робіт без позбавлення волі;

Розділ III. «Порядок і умови виконання покарання у вигляді позбавлення волі»;

Розділ IV. «Порядок і умови виконання покарання у вигляді заслання»;

Розділ V. «Порядок і умови виконання покарання у вигляді висилки»;

Розділ VI. «Порядок і умови виконання покарання у вигля­ді виправних робіт без позбавлення волі»;

Розділ VII. «Підстави звільнення від відбування покарання; Допомога особам, звільненим з місць позбавлення волі; Нагляд за особами, звільненими від відбування покарання»;

Розділ VIII. «Участь громадськості у виправленні та пере­вихованні засуджених».

2. Основні нормативні документи, що стосувалися реформування кримінально-виконавчої системи.

Наближена відповідь: Після розпаду СРСР та набуттям Україною неза­лежності на її теренах почалася активна робота з підготовки до реформування кримінально-виконавчої системи і кримінально- виконавчого законодавства.

Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 11 липня 1991р. № 88 «Про Основні напрями реформи кримінально-виконавчої системи в Українській PCP»визначені та схвалені основні на­прями реформування кримінально-виконавчої системи нашої держави. Вони складалися з 11 розділів, у яких визначалися шляхи та способи реформування всіх основних напрямів діяль­ності кримінально-виконавчої системи.

5. серпня 1992 р. Кабінетом Міністрів України прийнято по­станову № 448 «Про

поліпшення діяльності установ криміналь­но-виконавчої системи».

У 1994 р. постановою Кабінету Міністрів України від 26 січня 1994 р. № 31 затверджено Програму приведення умов тримання засуджених, які відбувають покарання у місцях позбавлення волі, а також осіб, що тримаються у слідчих ізоляторах і лікувально-трудових профілакторіях, у відповідність з міжнародними стандартами.

Хоча й наказом МВС України № 453 від 20 грудня 1991 р. були оголошені нові Правила внутрішнього розпорядку виправ­но-трудових установ, порядок і умови виконання покарань в Україні продовжували регулюватися Положенням 1984 р. та ВТК 1970 р., в який вносилися зміни.

Указом Президії Верховної Ради УРСР «Про внесення де­яких змін у Виправно-трудовий кодекс УРСР», виданим у січ­ні 1991 р., була збільшена кількість побачень, що надавалися за­судженим до позбавлення волі, зняті обмеження у листуванні, збільшені обсяги грошових коштів, які дозволялося витрачати засудженим для придбання продуктів харчування та предметів першої потреби.

Законом від 27 липня 1994 р. ВТК України доповнений Роз­ділом IX «Персонал установ і органів виконання покарань», котрий складався з чотирьох статей (127—130) та містив нор­ми, в яких закріплювалися вимоги до персоналу, встановлюва­лася відповідальність персоналу за жорстоке ставлення до засу­джених або вчинення стосовно них дій, що принижують людсь­ку гідність, а також визначалося правове становище персоналу та встановлювались основні засади його соціального захисту.