4. Виправні будинки як праобраз сучасної в’язниці.

Наближена відповідь:

Після Хрестових походів у Європі набуло поширення масове жебрацтво, що в подальшому стало поштовхом для появи перших виправних будинків. Величезна кількість бродяг та жебраків негативно впливала на економічні засади соціальних відносин. Тому контроль за цією групою населення обумовив появу якісно нових інституцій. Таким чином, були розпочаті спроби інституційного вирішення криміногенних проблем. Появу так званих «госпіталів» у Франції, Німеччині, Голландії, Англії або в Норвегії можна розглядати як передвісницю закритих інституцій, що мали за мету виправлення через працю. У Лондоні такий дім було побудовано 1550 року, в Амстердамі 1588 року. Аналогічні установи появилися 1613 року в Любеку, 1615 року у Гамбурзі, 1682 року у Мюнхені. Значно пізніше такий трудовий дім появився у Фінляндії – лише 1739 року в м. Турку. Безумовно, європейська практика знала ув’язнення як вид покарання, проте воно мало настільки маргінальний статус у системах покарань, що серйозно про нього можна говорити починаючи лише з ХVІІІ століття.

5. Перші реформи пенітенціарної політики і пенітенціарної системи в Європі. Поява сучасної в’язниці.

Наближена відповідь:

Можна сказати, ХVІІ - ХVІІІ століття характеризувався тим, що роль держави у сфері контролю за девіантною поведінкою була дуже слабкою. Централізованої та сильної правової системи, заснованої на національній державі, не було. Професійної влади карати також не існувало (крім влади ката). Професіоналів у сфері поводження з девіантами (в’язничних службовців, психіатрів, соціальних працівників) також не було. Варто пам’ятати, що впродовж тривалого часу ув’язнення не було покаранням, а найпевніше формою очікування смертної кари чи тілесних покарань або, наприклад, заслання на галери. Сучасне ув’язнення як покарання є відносно новим явищем. Воно замінило шибениці та заслання. І з моменту запровадження ув’язнення в Європі та Північній Америці як основної форми покарання воно залишило свій слід в європейській культурі. Отже, кінець ХVІІІ століття ознаменувався хвилею в’язничних реформ.

7. Джон Говард як фундатор сучасної виправної в’язниці.

Наближена відповідь: Серед видатних людей, які суттєво вплинули на пенітенціарну політику як в минулому так і в наш час, можна назвати Джона Говарда. Він народився в Гакнеї, в графстві Міддельсексі, 11 вересня 1726 року. Залишившись у 16 років круглим сиротою, він став власником багатої спадщини. В 1755 році він вирушив до Португалії, щоб надати допомогу мешканцям Лісабону, які потерпали від землетрусу. Однак корабель “Ганновер”, на якому плив Говард був захоплений французькими каперами і його було кинуто до в’язниці. Кілька місяців, що він там пробув зробили його непримиренним борцем за поліпшення умов тримання ув’язнених і за милосердне поводження із військовополоненими. В 1773 році його призначають шерифом Бедфорда, що сприяло написанню в 1777 році книги „Стан тюрем в Англії та Уельсі”. В момент кризи існуючих тюрем він заявив, що можливий більш удосконалений режим для засуджених. Найгіршим він вважав безладдя та непередбачуваність. В книзі обґрунтовувалася ідея про перевиховання засуджених та про те, що дисциплінуючий режим призведе до закріплення навичок чесного трудового життя. Книга Говарда створювала враження, що тюрма - це єдине місце для перевиховання, а тюремна ізоляція - найкращий спосіб покарання. Будучи релігійною людиною, Говард тим паче пропанував відмінити всі маленькі радощі засуджених, відокремити засуджених за злочинами, утримувати окремо молодь та рецидивістів і професійних злочинців та ввести сувору дисципліну і заборонити спілкування між засудженими.