4. Характеристика Правил внутрішнього тюремного розпорядку 1916 року.

Наближена відповідь: Правила складалися з Вступу та дев’яти розділів і містили 88 статей. Заслуговує на увагу положення, викладене у Вступі, відповідно до якого жоден засуджений не повинен дивитися на себе, як на людину, котра назавжди відрізана від вільного жит­тя та втрачена для родини і суспільства. Крім того, у Вступі на­голошувалося, що кожний засуджений може своєю поведінкою або покращити, або погіршити умови свого життя у тюрмі. Для засуджених, які дотримуються тюремних правил і сумлінно пра­цюють, можуть бути встановлені різні пільги і, навпаки, до по­рушників можуть бути застосовані необхідні заходи вгамування та дисциплінарного впливу. На підставі викладеного робився висновок, що подальша доля засудженого залежить не тільки від закону і царської ласки, а й від доброї волі та поведінки за­судженого під час відбування покарання.

5. Характеристика постанова Наркомату юстиції ррфср від 30 січня 1918 р. «Про

тюремні робітничі команди».

Наближена відповідь: постанова Наркомату юстиції РРФСР від ЗО січня 1918 р. «Про тюремні робітничі команди». Нею встановлювалися основні принципи організації праці у місцях позбавлення волі: праця засуджених не повинна була розглядатися як захід репресії; їх праця застосовувалася для виконання робіт, необхідних для держави; за своєю тяжкіс­тю праця засуджених не повинна була перевищувати працю зви­чайних різноробочих. Цим же документом оплата праці для під­слідних і засуджених встановлювалася згідно з нормами, які дія­ли у тій галузі, де дана праця виконувалась.

Необхідно зазначити, що на першому етапі діяльності пені­тенціарні системи РРФСР та УРСР користувалися в основно­му попередньою правовою базою, яка залишилася у спадок від Російської імперії та Тимчасового уряду.

6. Характеристика Тимчасової інструкції «Про позбавлення волі як міру покарання та порядок відбування такого», яка була прийнята 23 липня 1917 р.

Наближена відповідь: Тимчасова інструкція «Про позбавлення волі як міру покарання та порядок відбування такого». Згідно з нею, позбавленням волі вважалося не тільки власне позбавлен­ня волі на певний строк (яке було обов’язково пов’язано з при­мусовою працею), а й засудження судом до короткочасних (до трьох місяців) примусових робіт на час, вільний від основної роботи без поміщення під варту. Усі місця позбавлення волі від­повідно до Тимчасової інструкції поділялися на чоловічі та жі­ночі. Серед них виділялися такі види:

1. загальні місця ув’язнення (тюрми);

2. реформаторії та сільськогосподарські колонії як виправ­но-каральні заклади, особливо для злочинців молодого віку;

3. іспитові установи для осіб, стосовно яких були підстави для послаблення режиму або для дострокового звільнення;

4. карально-лікувальні установи для ув’язнених з психічни­ми вадами;

5. тюремні лікарні.

Крім цих установ передбачалося створення арештантських приміщень для тимчасового тримання осіб, затриманих міліцією, та осіб, які значилися за місцевими судами, а також арештантів, котрі підлягали пересилці. Ці арештні будинки перебували у ві­данні НКВС або муніципальних відділів місцевих Рад.