- •Аналіз наукових джерел
- •Хвороба Дауна: новий підхід до старої проблеми (21 березня — Всесвітній день людини із синдромом Дауна)
- •Розвивальне середовище днз для дітей з особливими потребами (інклюзивна модель освіти)
- •Інклюзивне навчання дітей з особливими потребами у м. Києві
- •Навчання дітей з особливими потребами взагальноосвітніх закладах: вітчизняний та зарубіжний досвід
- •Психомоторна діагностика стану функціональної готовності дітей з синдромом Дауна до шкільного навчання
- •Особливості використання форм і методів індивідуалізації навчання дітей з синдромом Дауна
- •Психологічний супровід навчання та виховання дітей з синдромом Дауна
- •Нейропсихологічні та нейрофізіологічні аспекти навчання дітей з синдромом Дауна
- •Особливості просторового орієнтування дітей молодшого шкільного віку з синдромом Дауна
- •Напрями формування та корекції мовлення у дітей з синдромом Дауна
- •Актуальність експерименту в спеціальному навчальному закладі
- •Розвиток комунікативних навичок у дітей з синдромом Дауна в умовах інклюзивної освіти в дошкільних навчальних закладах
- •Оволодіння читацькою діяльністю – одна з умов успішного навчання в інклюзивному класі
- •Особливості організації групових занять із дітьми з особливими освітніми потребами
- •Висновок
- •Список використаних джерел:
- •Самоаналіз
Висновок
Проаналізувавши 15 джерел, можна зробити наступні висновки: проблема організації інклюзивного навчання для дітей із синдромом Дауна є надзвичайно актуальною сьогодні, про це пишуть такі автори як Віталій Бондар «Інклюзивне навчання як соціально-педагогічний феномен», Н. А. Тертична, А. О. Дорохіна «Розвиток комунікативних навичок у дітей з синдромом Дауна в умовах інклюзивної освіти в дошкільних навчальних закладах».
Автори наголошують на збільшені кількості дітей із генетичною патологією. З опрацьованих літературних джерел ми дізналися про причини та закономірності народження дітей, їхні основні характеристики та методи роботи з ними.
Проаналізувавши наукову літературу можна констатувати, що існує ряд преваг інклюзивного навчання. На цьому наголошують автори таких наукових статей, як Кравець Н.П «Оволодіння читацькою діяльністю – одна з умов успішного навчання в інклюзивному класі», А.М. Савицький «Особливості просторового орієнтування дітей молодшого шкільного віку з синдромом Дауна», Г. Д. Зайченко, А. О. Торба «Особливості організації групових занять із дітьми з особливими освітніми потребами» Зокрема серед основних проблем зазначається:
Інклюзивна освіта дає можливість усім, хто бажає навчатися в повній мірі, брати участь в житті колективу – починаючи від дошкільного й завершуючи вищим навчальним закладом.
Інклюзивна освіта, забезпечує рівноправ’я усіх хто навчається.
Інклюзивна освіта, можливість соціальної адаптації.
розвиток соціально-емоційної сфери
Інклюзивна освіта, забезпечує розвиток мовлення і спілкування в умовах групи.
Інклюзивна освіта, дає можливість розвитку навичок самообслуговування.
Інклюзивна освіта, дає можливість працювати в колективі, дотримуючись правил.
Інклюзивна освіта дає можливість бути визнаним та прийнятим оточуючими .
Автори у свої статтях наголошують на запроваджені інклюзивної освіти для дітей з певними проблемами розвитку.
Наше дослідження дає відповідь на дослідницьке питання, яке ми ставили, а саме: «Чи забезпечує інклюзивне навчання належний рівень соціалізації дітей з синдромом Дауна? - запровадження інтегрованої або інклюзивної моделей навчання дітей з особливостями розвитку певною мірою сприятиме реалізації прав дитини на рівний доступ до освіти, вибір форми навчання. Інклюзивна модель має впроваджуватися в систему освіти, перш за все, заради тієї категорії дітей, яка все ще залишається відірваною від своїх однолітків, а зміни, які передбачає навчання дітей з особливими потребами в повноцінне освітнє середовище, здатні наповнити сенсом життя усіх дітей з особливими потребами та навіть може створити передумови для повноцінної соціальної мобільності молодих людей з обмеженими можливостями.»
Таким чином включення дітей з особливостями розвитку до шкільної освіти разом з дітьми, які не мають обмежень у розвитку, є складною, дискусійною, недостатньо вивченою проблемою та має як позитивні, так і негативні ознаки. Дуже добре, що ці діти відвідують ті самі школи, що і їхні брати, сестри, друзі, ровесники, перебувають у класі разом з дітьми відповідної вікової категорії, що їхнє навчання відбувається в середовищі, яке забезпечує вищий рівень взаємодії з іншими дітьми та відповідно вищий рівень соціалізації.
Проте дискусійними є питання: чи готова нині загальноосвітня школа прийняти дитину з особливостями розвитку до шкільного колективу, психологічно об’єднати різні групи дітей у навчально-виховному процесі, визначити й реалізувати індивідуальні цілі, які відповідають їхнім потребам і можливостям; як в умовах спільного навчання учнів з різними пізнавальними можливостями здійснити добір максимально доступного змісту освіти та оцінювання рівня його засвоєння; чи готовий учитель загальноосвітньої школи прийняти дітей такими, якими вони є, поважати їхні почуття і прагнення, розуміти й усвідомлювати, що кожна дитина як самобутня особистість має право на самовизначення. Украй важливо створити у школі освітнє середовище, яке забезпечить високий рівень взаємодії дітей з різними можливостями у процесі групової діяльності та їх соціалізації, створить умови для надання комплексної психологічної, педагогічної, соціальної підтримки.
Таким чином соціалізація дітей з особливостями розвитку залишається пріоритетним напрямом наукових досліджень, оскільки успішне розв’язання цієї проблеми свідчить про рівень зрілості суспільства, його моральності, культури, економічного благополуччя.
