Розвивальне середовище днз для дітей з особливими потребами (інклюзивна модель освіти)

Основні поняття: групи включення, інклюзивна освіта, комунікативні навички.

Анастасія Крикун у своїй статті зауважує, що в інклюзивних групах діти з особливими потребами включені в освітній процес. Вони осягають основи незалежного життя, засвоюють нові форми поведінки, спілкування, взаємодії, вчаться виявляти активність, ініціативу, свідомо робити вибір, досягати згоди у розв’язанні проблем, приймати самостійні рішення.

У групах включення всі діти мають широкі можливості для вибору, їх заохочують до критичного мислення, творчості, винахідливості, вони вчаться відповідати за свої рішення і допомагати один одному. Діти краще розуміють широкі можливості особистого потенціалу, вони більш чутливі до потреб інших, з більшою повагою ставляться до життєвого досвіду та особливостей своїх товаришів.

Інтенсивна соціальна взаємодія сприяє встановленню дружніх, позитивних стосунків, створенню своєрідної мережі соціальної підтримки. Спільні заняття сприяють концентрації уваги дітей, посиленню їхньої мотивації до навчання. Це дає можливість дітям з особливими потребами бачити реакцію інших дітей на те чи інше завдання, способи його виконання, чути їхні висловлювання, сприяє інтересу до пізнання навколишнього світу, формування мотивів до навчальної діяльності, співпраці, забезпечує умови успішної соціальної, психологічної, фізичної адаптації та життєдіяльності.

У процесі співпраці батьків, вихователів та дітей розробляється програма, яка містить принципові ідеї стосовно включення дітей з особливими потребами в освітній процес закладу. Необхідно розв’язати такі конкретні завдання:

• розробити основні технології, які сприяли б активному навчанню, розвитку в дітей критичного мислення, заохочували б дітей до прийняття рішень;

• спланувати заняття і створити середовище, яке б спонукало дітей досліджувати, експериментувати, визначати і розв’язувати проблеми;

• розробити заняття, які б сприяли розвитку в дітей незалежності, самостійності та, водночас, заохочували б до відповідальності перед ровесниками, державою і довкіллям;

• використовувати творчі й оригінальні методи заохочування дітей до мислення відповідно до їхніх індивідуальних особливостей та потреб;

• сприяти дружбі та співпраці між дітьми, дорослими й родинами;

• встановити партнерські стосунки з родинами, щоб освітній заклад і сім’я спрямували свої зусилля в одному напрямку.

У багатьох освітніх закладах, де є групи включення, створюються центри психологічної підтримки родини. На жаль, психологічна допомога у тому значенні, у якому її розуміють на Заході, в нашій країні майже відсутня. Люди часто залишаються наодинці зі своїми проблемами: стресом, самотністю, конфліктом у родині чи на роботі, заниженою чи завищеною самооцінкою, кризою цінностей, втратою сенсу життя, труднощами у спілкуванні.

На останок А. Крикун хоче наголосити, що батьків потрібно не лише ознайомлювати, а й навчати способів правильної взаємодії з дітьми. Навчати, звичайно, краще в живому спілкуванні. В багатьох країнах уже не одне десятиріччя існують «курси спілкування» для батьків. У дошкільних закладах варто приділити велику увагу саме співпраці з батьками, від позиції яких залежить ефективність подальшої роботи з дитиною як з особливими потребами, так і з нормальним рівнем розвитку.

Інформація із цієї статті дає зрозуміти, що досвід успішного перебування у групах включення є добрим підґрунтям для подальшої інклюзивної освіти та підвищення кваліфікації протягом усього життя. Діти краще починають розуміти інших, мають відчуття поваги до старших та однолітків, що в свою чергу допомагає їм у подальшій соціалізації [3].

Шапаренко Г. В.