- •Аналіз наукових джерел
- •Хвороба Дауна: новий підхід до старої проблеми (21 березня — Всесвітній день людини із синдромом Дауна)
- •Розвивальне середовище днз для дітей з особливими потребами (інклюзивна модель освіти)
- •Інклюзивне навчання дітей з особливими потребами у м. Києві
- •Навчання дітей з особливими потребами взагальноосвітніх закладах: вітчизняний та зарубіжний досвід
- •Психомоторна діагностика стану функціональної готовності дітей з синдромом Дауна до шкільного навчання
- •Особливості використання форм і методів індивідуалізації навчання дітей з синдромом Дауна
- •Психологічний супровід навчання та виховання дітей з синдромом Дауна
- •Нейропсихологічні та нейрофізіологічні аспекти навчання дітей з синдромом Дауна
- •Особливості просторового орієнтування дітей молодшого шкільного віку з синдромом Дауна
- •Напрями формування та корекції мовлення у дітей з синдромом Дауна
- •Актуальність експерименту в спеціальному навчальному закладі
- •Розвиток комунікативних навичок у дітей з синдромом Дауна в умовах інклюзивної освіти в дошкільних навчальних закладах
- •Оволодіння читацькою діяльністю – одна з умов успішного навчання в інклюзивному класі
- •Особливості організації групових занять із дітьми з особливими освітніми потребами
- •Висновок
- •Список використаних джерел:
- •Самоаналіз
Навчання дітей з особливими потребами взагальноосвітніх закладах: вітчизняний та зарубіжний досвід
Основні поняття: інклюзивне навчання, інтегрований підхід навчання, корекційно-розвивальна робота.
Як свідчать наукові літературні джерела, перші кроки до розв’язання проблеми навчання та виховання дітей з особливими потребами були здійснені ще наприкінці ХІХ ст.
Автор зазначає,що вагомий внесок у питання навчання й виховання різних категорій дітей з особливостями психофізичного розвитку зробили такі вчені як І. Василенко, А. Винокур, О. Ганджій, А. Гольдберг, П. Гуслистий, І. Дьоміна, І. Єременко, В. Любченко, П. Мельник, Н. Правдіна Н. Романенко, Н. Стадненко, Р. Фрідленд та інші.
З середини 60-х років не тільки в Західній Європі, але й в США стала розвиватись практика спільного навчання дітей з різним психофізичним і соціокультурним статусом. Урядами таких країн як Швеція, Бельгія, Італія, Данія, Англія та США було прийнято ряд законодавчих актів, які закріплюють право людей з відхиленнями розвитку на освітню інтеграцію.
У статті автор звертає увагу, що приблизно з середини 70-х років ХХст. стали набувати все більшого поширення, перш за все в економічно розвинутих країнах, нові підходи відносно людей з обмеженими можливостями, у тому числі і дітей, які можна визначити поняттям інтеграція.
Слід зазначити, що під інтегрованим підходом розуміється сукупність загальних принципів визначення цілей залучення осіб з обмеженими можливостями здоров’я, відбору змісту для їхньої освіти, організації освітнього процесу і оцінки його результатів.
Перші спроби введення інтегрованого навчання в країнах СНД були зроблені на початку 90-х років ХХ ст. в Росії у зв’язку з реформами політичних інститутів і демократичними перетворюваннями в суспільстві.
О. Василенко відзначає, що показовим є досвід Австрії, де уряд у 1993 р. ухвалив Закон, який дозволяє батькам обирати навчальний заклад: спеціальну чи загальноосвітню початкову школу. Кожна дитина при цьому займається за індивідуальною програмою, яка забезпечує максимальний розвиток природного потенціалу.
У Нідерландах прийнято указ (1985 р.) про освіту, який об’єднав дитячі садки з початковими школами, що створило певні умови для навчання дітей із синдромом Дауна разом із нормальними дітьми .
У Польщі існує практика підготовки дітей з обмеженнями до інтеграції у систему загальної освіти в родині або в спеціалізованих денних центрах.
Завдання соціального працівника і психолога – порадити батькам, де краще вчитися їхній дитині.
У статті зазначаються закони Сучасної політики в Україні стосовно навчання дітей з вадами розвитку визначається Конституцією України (ст. 46, 53, 49), Законом України «Просприяння соціальному становленню і розвитку молоді в Україні», Національною програмою «Діти України», Законом України про «Охорону дитинства» (ст. 24-34), державною Національною програмою «Освіта (Україна ХХІ століття)».
Стратегічним завданням концепції спеціальної освіти в Україні є інтеграція існуючих нині спеціальних дошкільних і шкільних закладів із загальноосвітніми, тобто об`єднання масової загальноосвітньої і спеціальної системи в єдину структуру.
Із цієї статті ми отримуємо інформацію про вітчизняний та зарубіжний досвід навчання дітей з особливими потребами, про те як у різних країнах запроваджували заклади інклюзивної освіти і те якими вони є важливими для дітей, їхнього розвитку та розвиток самостійних якостей [5].
А.М. Савицький
