16.1. Історики фольклористики (Азадовський, Коккьяра тощо).

Фольклористика — наука, що вивчає фольклор: його сутність, тематику, специфіку, закономірності, особливості та взаємозв'язок з іншими видами мистецтва, що досліджує загальнотеоретичні проблеми фольклору, історії фольклору, закономірностей і динаміки розвитку поетики, жанрів і видів художнього відтворення дійсності.

Історію української фольклористики досліджували:

- О. Дей «Сторінки з історії української фольклористики»; У книзі зроблена спроба аналізу та узагальнення фольклористичної спадщини ряду провідних діячів культури — Івана Франка, Лесі Українки, П. Грабовського, М. Павлика, а також видатних дослідників народної творчості — В. М. Гнатюка, А. Ю. Кримського, М. Т. Рильського. 

- сучасний – М.К. Дмитренко «Українська фольклористика: історія, теорія, практика»; Висвітлюються питання історії фольклористики, теорії видів, жанрів фольклору, проблеми “фольклор і символ”, “фольклор і література”. Вміщено розділ фольклористичної критики, матеріали польових записів тощо.

- М.К. Азадовський Досліджував історію російської і української фольклористики. «Література і фольклор» (1938). «Російська фольклористика і слов'янські країни» (1946). «Історія російської фольклористики» (томи 1—2, Москва, 1958–1963). Азадовський вважав , що не « сюжети, а ідеї, які в них вкладаються , формують національну своєрідність творів , побудованих на одних і тих же світових мотивах» .

- європейський – Дж. Коккьяра «Історія фольклористики у Європі»; книга є спробою викласти історію фольклористики в загальноєвропейському масштабі і містить великий фактичний матеріал з питань збирання і вивчення фольклору і почасти літературного фольклоризму з XV століття по середину 20 ст. Автор свіжо і змістовно викладає передісторію наукової фольклористики починаючи з епохи Великих географічних відкриттів; фольклорно-етнологічні теорії розібрані у зв'язку з філософськими поглядами вчених і на широкому культурно-історичному тлі. Автор стоїть на прогресивних позиціях, переконаний в глибокій народності фольклорних творів, вважає принцип історизму головною основою фольклористичного методології, критикує антидемократичні та реакційно-націоналістичні спрямування.

16.2. Основні праці б.Путилова.

Борис Миколайович Путілов - російський фольклорист-мандрівник, фахівець зі світової епічної спадщини.

Праці:

• “Славянская историческая баллада”. М., 1965. (Робота загальнотеоретичного значення, в якій порушуються проблеми жанру балади в контексті історичного буття народу. Дослідивши лише одну тематичну групу балад - історичні, але на великому матеріалі, а головне - на широкому громадському тлі, вчений успішно вирішив питання, пов'язані зі специфікою цього жанру: особливостями історичних балад, їх відмінністю від билин та історичних пісень.)

• “Русский и южнославянский героический эпос: Сравнительно-типологическое исследование”. М., 1971. (Монографія присвячена порівняльно-історичному дослідженню народного героїчного епосу: російського (билини) і південнослов'янського (юнацькі і гайдуцькі пісні). На основі сучасної порівняльно-типологічної методики в монографії досліджуються спільні історичні та етнографічні основи епічної творчості східних і південних слов'ян, його генезис, зв'язок з історичною дійсністю, особливості змісту і форми, виявляється історична своєрідність епосу окремих народів).

• “Методология сравнительно-исторического изучения фольклора”. Л., 1976 (аналізуючи роботи Є. М. Мелетинского, В. М. Жирмунський, В. Я. Проппа та ін., приходить до висновку про нові можливості, які відкриває історико-типологічний підхід для вивчення фольклору. Він особливо підкреслює, що застосування порівняльно-типологічного аналізу має визначальне значення для постановки нових завдань і вироблення нових шляхів дослідження історії фольклору. На перший план висуваються завдання вивчення генезису, ранніх форм історії, закономірних етапів розвитку фольклорних жанрів і жанрових комплексів).

Протягом останніх 5 років Б. Н. Путілов опублікував кілька книг, тісно пов'язаних регіонально і тематично. Перші дві з них присвячені фольклору і міфології Океанії, і насамперед найбільшого острова цього обширного культурно-історичного світу - Нової Гвінеї. 3 наступні книги розповідають про чудовий дослідника корінного населення цього острова - Н. Н. Миклухо-Маклая. У 1971 р автор цих книг взяв участь в експедиції, що відвідала в числі інших місць Океанії і Берег Маклая на Новій Гвінеї.

Автор підходить до первісного фольклору корінного населення Нової Гвінеї як до «своєрідного феномена культури» з характерним для нього синкретизмом і складними функціональними зв'язками. Ці зв'язки поширюються за межі власне фольклору в інші сфери духовного й суспільного життя, утворюючи живу мережу цільної синкретичної культури, властивої цьому рівню соціального розвитку, що і складає одну з головних його особливостей. Книга Б. Н. Путилова і будується на аналізі цієї системи зв'язків між фольклором, міфом і обрядової життям новогвінейців.