20.2. Ідеї у.Бескома й д.Бен Амоса про контекстуальне вивчення фольклору.

Среди фольклористов первым, кто обратил внимание на идеи Малиновского, был американский исследователь У.Бэском, который в статье «Четыре функции фольклора» (1954), указав на общность многих проблем антропологии и фольклористики, выделил в качестве необходимых объектов изучения «социальный контекст фольклора» и «отношение фольклора к культуре, которое может быть обозначено как культурный контекст фольклора».

Особое внимание У. Бэском уделяет социальному контексту, к которому он относит время и место исполнения фольклорного произведения, личность исполнителя, состав слушателей, отношение исполнителя и слушателей к тексту, использование драматических и риторических приемов во время исполнения и т. д.

У. Беском запропонував розділяти соціальний та культурний контексти. До першого належать ті факти, що стосуються існування фольклорного тексту й ставлення до нього в соціальному середовищі. Соціальний контекст включає: час і місце виконання фольклорного твору, аудиторію, на яку розрахований текст, особу виконавця, частку участі та підтримки аудиторії, жанрово-категоріальний апарат, прийнятий у суспільстві. Культурний контекст включає систему відношень фольклору з іншими культурними полями. Складність тлумачення теорії У. Бескома полягає в тому, що функціональність та контекстуальність у нього не мають чіткого визначення; вивчення комплексу фольклорних явищ пропонується ототожнювати з вивченням їх виконання, поняття функції та контексту тлумачаться як тотожні.

Последователем У.Бескома стал Д.Бен-Амос, статья которого “К определения фольклора в контексте” стала своего рода манифестом контекстуалистской школы и одной из самых часто используемых и цитируемых работ в американской фольклористике второй половины XX в. Бен-Амос предлагает рассматривать фольклор как форму коммуникации. То, что раньше рассматривалось как социальный контекст (по терминологии Бэскома) или контекст ситуации (по терминологии Малиновского), вторичный по отношению к тексту, выдвигалось Бен-Амосом на первый план, в то время как записи фольклорных произведений, осуществленные без учета контекста, фактически объявлялись бесполезными для фольклористики.

В 1996 г. Д. Бен-Амос, написал для научной энциклопедии «Американский фольклор» большую обзорную статью «Контекстуалистский подход».

Д.Бен-Амос характеризував фольклор як комунікативний процес, виражений у жанрах, проте жанри охоплюють і тип виконання, і словник, і участь аудиторії та є концептуальними категоріями комунікації. Аналіз фольклорного матеріалу він супроводжує характеристиками дескриптивної фольклористики. Д.Бен-Амос досліджує фольклор крізь призму реального соціального життя за допомогою категорії ситуативного контексту (правил виконання, повідомлення).

Заслуговують на увагу інші теоретичні міркування Бен-Амоса. Моделлю для контекстуальної фольклористики, на його думку, можуть слугувати три виміри, а саме, осі особистісна, соціальна та власне вербальна. Перша пов’язана з виконавцем та його можливостями, друга – із різноманіттям комунікативних та жанрових форм, третя – з можливостями трансформації будь-яких аспектів реальності у вербальні форми. До першого елементу моделі може бути застосований діахронний підхід, до двох інших – синхронний.