- •1.1. Історія фольклористики як наукова дисципліна (об'єкт, предмет, мета, завдання, спектр методів).
- •1.2. Психоаналіз у фольклористиці (Фройд).
- •2.1. Основні етапи історії фольклористики.
- •2.2. Американська школи історчної етнології (ф.Боас).
- •3.1. Термін “постфольклор” і його конотації.
- •3.2. Функціональна школа (б.Малиновський і ін.)
- •4.1. Фольклор як предмет культурології.
- •4.2. Поетика і структура міфу (к.Леві-Строс).
- •5.1. Фольклор як вид культури.
- •5.2. Російська фольклористика й структурно-семіотичні дослідження.
- •6.1. Полігенетичні корені сучасного міського фольклору: селянська традиція, масова (міщанська, низова, популярна) культура, елітарна культура (авторська творчість).
- •6.2. Праці Маргрет Мид по культурі й світу дитинства.
- •7.1. Міфологія повсякденності (міський побутовий фольклор).
- •7.2. Аналіз статті а.Дандеса “Фольклор: семіотика та/або психоаналіз”.
- •8.1. Основні ознаки фольклорних жанрів (за р.Менедес Піддалем): зміст, поетика, функціональне навантаження, форма виконання, стосунок до музики.
- •8.2. Мережевий фольклор у дослідженнях т.А.Ван Дейка.
- •9.1. Дослідження етнофольклорних стереотипів гендерної поведінки.
- •9.2. “Учення Дона Хуана” Карлоса Кастанеди як фейклорний текст.
- •10.1. Поняття про фольк-кітч у сучасній зарубіжній фольклористичній традиції.
- •10.2. Колективне несвідоме в концепції Юнга.
- •11.1. Напрями досліджень фольклорної творчості окремих субкультур (готи, напки, рокери, емо тощо).
- •12.1. Неофольклорні явища в сучасній культурі.
- •12.2. Комплексний підхід до вивчення фольклору (с.М.Толстая).
- •13.1. Фольклористика, етнографія, етнологія: співвідношення дисциплін.
- •13.2. Дитячий фольклор у зарубіжних дослідженнях.
- •14.1. Фольклористика між текстом і контекстом.
- •14.2. Психологічна школа сша (р.Бенедикт).
- •15.1. Сучасна програма комплексних фольклорно-етнографічних досліджень і принципи її реалізації.
- •15.2. В.Я.Пропп про проблеми морфології й класифікації фольклору.
- •16.1. Історики фольклористики (Азадовський, Коккьяра тощо).
- •16.2. Основні праці б.Путилова.
- •17.1. Гіпертекстові єдності в живій фольклорній традиціїї (стаття т.Дианової).
- •17.2. Н.І.Толстой і наукова школа Інституту слов’янознавства й балканістики.
- •18.1. Критика ідеї тексту в контексті. (14.1.)
- •18.2. Фольклор сучасного міста в дослідженнях с.Ю.Неклюдова.
- •19.1. Міждисциплінарні дослідження у фольклористиці.
- •19.2. Ідеї б.Малиновського про контекст культури.
- •20.1. “Формальна школа” і її вплив на розвиток фольклористичної думки.
- •20.2. Ідеї у.Бескома й д.Бен Амоса про контекстуальне вивчення фольклору.
- •21.1. Методологія історіографії фольклористики.
- •21.2. “Фінська школа” та її послідовники.
8.1. Основні ознаки фольклорних жанрів (за р.Менедес Піддалем): зміст, поетика, функціональне навантаження, форма виконання, стосунок до музики.
Рамон Менендес Підаль (1968 р.) — іспанський науковець, педагог, драматург, письменник.
С этим именем связано основание научной школы романсоведения, соответствующего научного сообщества, а также центрального фонда-архива в Мадриде (Fundacion archivo Menendez Pidal). Он первый попытался обобщить все сведения о романсе и предложил свою концепцию бытования текстов в монографии "Romancero hispanico" [Menendez Pidal 1953]2. Впоследствии эту концепцию стали называть традиционалистской теорией.
Традиционалистская теория в самых общих чертах сводится к следующему. Появляется некий текст песни, ничего общего не имеющий с народной песней; попадая в среду носителей фольклорной традиции, он модифицируется и начинает соответствовать поэтике и риторике деревенских песен. Начальный текст Р. Менендес Пидаль называет прототекстом. Процесс традиционализации длится бесконечно - романс проходит так называемую "обкатку" (rodaje) традицией, пока у изначального текста не появляются варианты. Каждый вариант - это промежуточное состояние романса. Пропевая его, певец дополняет или "редактирует", меняет известный первичный текст, и таким образом участвует в изучении письменных памятников и устных текстов Р. Менендес Пидаль снял противоречия между двумя основными концепциями возникновения и бытования эпических песен. С одной стороны, он продолжил линию Гастона Париса, утверждая самостоятельность романсов, их независимость от большого эпоса в Испании («Песни о моем Сиде»), и их анонимность. С другой, он следовал за Жозефом Бедье, сторонником индивидуалистической теории, согласно которой у множества версий романсов был первоначальный текст, который необходимо реконструировать путем сложения всех имеющихся вариантов.
Пидаль занимается вопросом распространения и передачи репертуара от поколения к поколению.
Видатний іспанський філолог Р. Менендес Підаль, називав свою батьківщину «країною романсів», прагнув усвідомити специфіку іспанських романсів в порівнянні з піснями баладного характеру в інших європейських народів. Р. Менендес Підаль показав зв'язок іспанських романсів з древнім іспанським епосом, з каролінзьким циклом епічних переказів, встановив різноманітні літературні джерела романсів, перш за все новелістику середніх століть і епохи Відродження. На його думку, сюжети і форми іспанських романсів подібні з сюжетами і формами народної ліричної поезії. Вчений докладно розглянув «процес поглинання ліричних форм формами, властивими старовинним епосу» [12, 549]. Якщо ж врахувати, що в іншій великій роботі «Арабська поезія і поезія європейська» на прикладі розвитку арабсько-андалузького жанру заджаля Р. Менендес Підаль переконливо довів, що «в концепції куртуазної любові арабсько-Андалузька поезія була попередницею лірики Провансу та інших романських країн і служила їм зразком щодо специфічної форми, з чим пов'язано збіг всіх семи різновидів строфи з унисонное репризою в арабсько-андалузької і романської поезії »[12, 502], то стає зрозумілим, що іспанський романс зіграв в європейській баладної поезії роль своєрідного мосту, по якому в неї проникла не тільки іспанська тематика й іспанське поетичне своєрідність, але й екзотичний поетичний світ арабського Сходу.
