8.1. Основні ознаки фольклорних жанрів (за р.Менедес Піддалем): зміст, поетика, функціональне навантаження, форма виконання, стосунок до музики.

Рамон Менендес Підаль (1968 р.) — іспанський науковець, педагог, драматург, письменник.

С этим именем связано основание научной школы романсоведения, соответствующего научного сообщества, а также центрального фонда-архива в Мадриде (Fundacion archivo Menendez Pidal). Он первый попытался обобщить все сведения о романсе и предложил свою концепцию бытования текстов в монографии "Romancero hispanico" [Menendez Pidal 1953]2. Впоследствии эту концепцию стали называть традиционалистской теорией.

Традиционалистская теория в самых общих чертах сводится к следующему. Появляется некий текст песни, ничего общего не имеющий с народной песней; попадая в среду носителей фольклорной традиции, он модифицируется и начинает соответствовать поэтике и риторике деревенских песен. Начальный текст Р. Менендес Пидаль называет прототекстом. Процесс традиционализации длится бесконечно - романс проходит так называемую "обкатку" (rodaje) традицией, пока у изначального текста не появляются варианты. Каждый вариант - это промежуточное состояние романса. Пропевая его, певец дополняет или "редактирует", меняет известный первичный текст, и таким образом участвует в изучении письменных памятников и устных текстов Р. Менендес Пидаль снял противоречия между двумя основными концепциями возникновения и бытования эпических песен. С одной стороны, он продолжил линию Гастона Париса, утверждая самостоятельность романсов, их независимость от большого эпоса в Испании («Песни о моем Сиде»), и их анонимность. С другой, он следовал за Жозефом Бедье, сторонником индивидуалистической теории, согласно которой у множества версий романсов был первоначальный текст, который необходимо реконструировать путем сложения всех имеющихся вариантов.

Пидаль занимается вопросом распространения и передачи репертуара от поколения к поколению.

Видатний іспанський філолог Р. Менендес Підаль, називав свою батьківщину «країною романсів», прагнув усвідомити специфіку іспанських романсів в порівнянні з піснями баладного характеру в інших європейських народів. Р. Менендес Підаль показав зв'язок іспанських романсів з древнім іспанським епосом, з каролінзьким циклом епічних переказів, встановив різноманітні літературні джерела романсів, перш за все новелістику середніх століть і епохи Відродження. На його думку, сюжети і форми іспанських романсів подібні з сюжетами і формами народної ліричної поезії. Вчений докладно розглянув «процес поглинання ліричних форм формами, властивими старовинним епосу» [12, 549]. Якщо ж врахувати, що в іншій великій роботі «Арабська поезія і поезія європейська» на прикладі розвитку арабсько-андалузького жанру заджаля Р. Менендес Підаль переконливо довів, що «в концепції куртуазної любові арабсько-Андалузька поезія була попередницею лірики Провансу та інших романських країн і служила їм зразком щодо специфічної форми, з чим пов'язано збіг всіх семи різновидів строфи з унисонное репризою в арабсько-андалузької і романської поезії »[12, 502], то стає зрозумілим, що іспанський романс зіграв в європейській баладної поезії роль своєрідного мосту, по якому в неї проникла не тільки іспанська тематика й іспанське поетичне своєрідність, але й екзотичний поетичний світ арабського Сходу.