2.2 Зміст порівняльно-правового методу

Порівняльно-правовий метод – базовий метод методології порівняльного правознавства, що являє собою сукупність способів дослідження, яка застосовується для вивчення загальних та особливих ознак державно-правових явищ і встановлення закономірностей їх розвитку.

На рівні із цим, порівняльно-правовий метод визначається як спосіб виявлення невідомого шляхом порівняння з відомим; або як метод виявлення якостей і особливостей державно-правового явища шляхом порівняння з іншими особливостями або особливостями іншого явища; або як спосіб встановлення закономірностей шляхом порівняння об’єктів у різний час ( визн. рос. вчені Тіллє, Швєков).

Розробка теорії порівняльно-правового методу, що активно почалася в 60-х роках 20 століття. На початку розробка порівняльно-правового методу розвивалася в рамках більш широкої проблеми - системи методів, що застосовуються правознавством. Таким шляхом були сформульовані фундаментальні положення, що характеризують порівняльно-правовий метод.

Завдяки розробці теорії порівняльно-правового методу в рамках юридичної компаративістики, який потім активно застосовується іншими теоретичними юридичними науками, компаративістику називають методологічною юридичною наукою.

Порівняльно-правовий метод базується на порівнянні як пізнавальній операції.

У філософії порівняння – пізнавальна операція, завдяки якій на підставі певної ознаки встановлюється тотожність або відмінність об’єктів шляхом їх співставлення.

Будь-яке наукове порівняння охоплює 3 основні прояви:

• логічний прийом пізнання ( пізнавальний процес, заснований на законах логіки);

• процес, або особлива форма пізнавальної діяльності

• це особливий пізнавальний результат.

В структурі наукового порівняння є підстави виділити наступні елементи:

• об’єкт, який ми порівнюємо (як правило це невідоме, що потребує пізнання);

• об’єкт з яким ми порівнюємо ( як правило відоме явище, про яке ми маємо знання);

• властивості за якими порівнюються об’єкти (підстави порівняння);

• юридична оцінка – висновки, зроблені на підставі порівняння.

Що стосується застосування порівняльно-правового методу, тобто самих порівняльно-правових досліджень, то в юридичній науці він завжди займав значне місце незалежно від того як його розуміли. Становлення та розвиток юридичної науки з самого початку було пов’язане з використанням порівняльно-правового методу. Порівняльно-правовий метод не є самоціллю. Він служить певній пізнавальної задачі, як і спеціально наукові методи правової науки.

Порівняльно-правовий метод є багатофункціональним в тому значенні, що він може бути

застосовний і на теоретичному, і на емпіричному рівні пізнання, йому притаманний оціночний підхід.

На думку А. Саїдова важливо визначити ті межі, в яких порівняльно-правовий метод можна застосовувати більш ефективно з урахуванням його зв'язку з іншими методами. Порівняльно-правовий метод є необхідним, але аж ніяк не єдиним елементом методологічного апарату порівняльного правознавства. Жоден з методів на практиці не діє в чистому вигляді, він завжди взаємозалежний з іншими методами.

Порівняння як таке не може розглядатися у відриві від інших логічних прийомів пізнання (аналізу, синтезу, індукції, дедукції, узагальнення). Окремо один від одного ці компоненти загальної системи дослідницьких засобів існують лише як уявна абстракція. Тим чином, можна виділити порівняння і розглядати його окремо від інших логічних прийомів, але у загальному процесі мислення воно перебуває в нерозривному зв'язку та взаємодії з усіма іншими прийомами пізнання.