3. Характеристика інших методів наукового пізнання, що застосовуються компаративістикою

Порівняльним правознавством, як і іншими теоретичними юридичними науками застосовується метод філософської діалектики . Він полягає у підході до вивчення державно-правових явищ, який грунтується на загальних закономірних зв'язках розвитку буття і свідомості. Наприклад, метод філософської діалектики припускає розгляд права як явища, котре:

• визначається природою людини і умовами життя суспільства;

• пов'язано з іншими соціальними явищами, пронизує сферу суспільних відносин — економічних, політичних, духовних та ін.;

• перебуває у постійному розвитку та якісному відновленні

Загальний метод філософської діалектики розкривається через:

1) логічний метод сходження від простого до складного, від абстрактного до конкретного. Це метод діалектичної логіки — логіки теоретичного відтворення генези предмета. Відповідно до цього методу пізнання здійснюється в два етапи. На першому етапі пізнання об'єкта сприймається як деяке неподільне ціле. На другому, за допомогою аналізу, об'єкт пізнається конкретними частинами. Абстрактне розуміється як однобічність знання, а конкретне — як його повнота, змістовність. Таким чином, відбувається рух від менш змістовного знання до більш змістовного.

2) метод (принцип) єдності логічного та історичного. Сутність історичного методу полягає у тому, що процес розвитку державно-правових явищ відтворюється в усій багатогранності, в усій повноті — із усіма випадковостями, що перекручують об'єктивну логіку розвитку; із усім позитивним, що накопичено історичним досвідом.

При логічному дослідженні держави і права важливо відволіктися від усіх випадків, окремих фактів, особливостей, несуттєвого, тобто теоретично відтворити об'єкт у сутнісних, закономірних зв'язках, уявити необхідне — загальне і особливе — у процесі розвитку того чи іншого явища.

Серед інших наукових методів особливе значення в рамках методології порівняльного правознавства мають методи аналізу та синтезу, індукції, дедукції, теоретичного моделювання, а також системний підхід.

Аналіз – у філософській літературі розуміється як процедура розумового та практичного розділення відповідного об’єкту на елементи.

Синтез – з’єднання різних елементів об’єкту в єдине ціле (в систему).

Аналіз і синтез нерозривно пов’язані між собою, доповнюють один одного і кожен із них здійснюється за допомогою та завдяки іншому.

Індуктивний метод - спосіб дослідження і викладу, при якому від спостережуваних окремих фактів переходять до виділення принципів, загальних положень теорії, встановленню закономірностей.

Дедуктивний метод - спосіб дослідження, при якому окремі положення логічно виводяться із загальних положень.

Метод теоретичного моделювання – непрямий опосередкований метод наукового дослідження об’єктів шляхом створення та вивчення теоретичних моделей (теоретичні моделі в юридичній науці – це уявні ідеальні конструкції державно-правових явищ).

Системний підхід - аспект дослідження, що припускає розгляд об’єкту пізнання, як складного багатогранного, багато якісного явища, що складається з елементів, зв’язки між якими мають відносно незмінну багаторівневу структуру та забезпечують його цілісність, при цьому дана система перебуває у неперервному русі та розвитку і характеризується певною автономією.

Будь-яка система досліджується у її взаємозв’язках з іншими системами.

В рамках системного підходу є можливість виділити 2 аспекти:

• елементно-структурний ( статичний, синхронний аспекти) – даний аспект системного підходу дозволяє виявити внутрішню константу об’єкта і стійкі закономірні зв’язки між елементами об’єкта;

• функціональний аспект, що розкриває зовнішній зв'язок об’єкта із навколишнім середовищем.

Таким чином, основним принципом системного дослідження виступає структурно-функціональний аналіз, який являє собою метод дослідження складних соціальних систем, що передбачає вивчення в об’єкті стабільних елементів, їх структурних зв’язків та функціональних залежностей.