6. Особливості ведення бойових дій на морському узбережжі.

Морське узбережжя – сукупність берегу (полоса суши, що примикає до моря) і прибережжя (полоса моря, що примикає до суши).

Морське узбережжя характеризується за рельєфом (з пляжем чи без, обривисті чи пологі) і характеру ґрунту (пісчані, пісчано - кам’янисті, гальково-гравійні, скелясті), заливами і бухтами, глибинами в прибережній зоні і наявністю в ній підводних і надводних перешкод, явищами приливів і відливів.

6.1 Особливості підготовки та наступу на морському узбережжі.

Н аступ на морському узбережжі може бути як наступ уздовж морського узбережжя або як дії морського десанту з висадкою на берег, зайнятий противником, з веденням наступального бою.

Наступ уздовж морського узбережжя несуттєво відрізняється від наступу за звичайних умов. Командир взводу під час підготовки наступу вздовж морського узбережжя повинен виконати всі заходи, які здійснюються за звичайних умов.

Додатково командир повинен ретельно вивчити обстановку на морі. Йому необхідно зрозуміти характер дій ВМС противника і як вони можуть вплинути на підрозділи, що наступають, а також можливість висадки морського десанту противника у фланг і тил підрозділам; з’ясувати завдання наших ВМС, що вирішуються в інтересах підрозділів. Під час організації взаємодії на ці питання командир повинен звернути особливу увагу.

Прикриття приморського флангу підрозділів, що наступають, від можливої висадки морських десантів противника є важливим обов’язком командирів.

У ході наступу вздовж морського узбережжя намагання противника висадити морський десант у фланг нейтралізується силами підрозділів, що наступають, і підрозділів ВМС.

Метою висадки взводу, який діє в морському десанті, є оволодіння призначеним районом (рубежем).

Під час висадки морського десанту взвод може діяти в передовому загоні (десантно-штурмовій групі) або в складі головних сил десанту, йому призначається – найближче завдання і напрямок продовження наступу.

Плацдарм у пункті висадки повинен не допускати ведення противником артилерійського вогню прямим наведенням по десантно-висадкових засобах і повинен бути не менше ніж 2–3км по фронту і 3–5км у глибину.

Вогневе ураження противника під час бою за висадку і ведення бойових дій десанту на березі включає вогневу підготовку висадки і вогневу підтримку дій десанту на березі.

До вогневої підготовки висадки рішенням старшого начальника можуть залучатися вогневі засоби батальйону, заздалегідь підготовлені для ведення вогню з десантних кораблів. Вогнева підготовка висадки починається за сигналом командира сил висадки і закінчується з виходом десантно-транспортних засобів з передовими підрозділами десанту на рубіж, з якого противник може ефективно уражати їх з переднього краю оборони (2-3км від берега).

Вогнева підтримка дій десанту на березі починається за сигналом командира сил висадки безпосередньо після закінчення вогневої підготовки і триває до оволодіння десантом основними опорними пунктами протидесантної оборони противника (першою позицією) на глибину 3–5км, а іноді й більше. Вона здійснюється вогнем авіації, корабельної артилерії, мінометної (доданої артилерійської) батареї.

Проходи в мінних загородженнях у морі, у тому числі на мілководді, проробляються підрозділами сил висадки і позначаються добре видимими буями (віхами). Пророблення проходів у районі пункту висадки, а також перед переднім краєм оборони противника здійснюється інженерними підрозділами десанту і сил висадки. Кількість проходів, що пророблюються в районі висадки, складає один-два на роту.

Підготовка взводу до виконання бойового завдання, крім звичайних питань, включає: тренування підрозділів у посадці (навантаженні), висадці (вивантаженні) та захопленні пункту висадки; тренування груп розгородження; підготовку озброєння, техніки і запасів матеріальних засобів до завантаження і вивантаження, а також техніки, яка плаває, і десантно-транспортних засобів для подолання водного простору своїм ходом; вивчення правил поведінки на кораблях і способи боротьби за їх живучість.

Під час отримання завдання на дії в морському десанті командир взводу крім звичайних питань усвідомлює завдання морського десанту і свого взводу, замисел старшого командира, об’єкти (цілі), які уражуються його засобами під час висадки і бою за оволодіння плацдармом, наявність тактичного повітряного десанту в напрямку дій десанту і порядок взаємодії з ним, авіацією і силами висадки, а також порядок забезпечення висадки та час готовності до посадки (завантаження).

Якщо взвод висаджується в інтересах військ, які наступають уздовж узбережжя, командир взводу, крім того, з’ясовує завдання підрозділів, що виходять на з’єднання з морським десантом і порядок взаємодії з ними.

Під час оцінювання обстановки командир взводу, крім звичайних питань, визначає: характер протидесантної оборони противника і місцевості в районі пункту висадки і майбутніх дій десанту, наявність загороджень у воді і на березі, способи їх подолання; уточнює місце, порядок посадки (завантаження) взводу, способи ведення бою за пункт висадки і черговість висадки; вивчає умови переходу морем і в пункті висадки.

Під час прийняття рішення на висадку морського десанту, крім звичайних питань, командир взводу визначає завдання підрозділам щодо знищення противника в пункті висадки та в зазначеному районі на березі, розподіл штатних підрозділів і засобів підсилення по десантно-транспортних засобах і черговість їх посадки (завантаження) і висадки (вивантаження).

Під час постановки завдань командир взводу в бойовому наказі, крім звичайних питань, вказує: засоби підсилення, завдання щодо знищення противника в пункті висадки та під час подальших дій, місця висадки, десантно-транспортні засоби для переходу морем, черговість посадки (завантаження) і висадки (вивантаження);

Під час організації взаємодії командир взводу додатково узгоджує дії підрозділів під час захоплення пункту висадки, висадки і подолання протидесантних загороджень, а також дії підрозділів з вогнем корабельної артилерії, ударами авіації і діями повітряного десанту, якщо він застосовується.

Перед посадкою (завантаженням) взвод розташовується в районі очікування, де завершує підготовку до десантування.

Розрахунок часу під час планування висадки ведеться від установленого часу “Ч” - початку висадки на берег передових загонів десанту, який визначений старшим командиром.

Для посадки (завантаження) на десантно-транспортні засоби призначається пункт посадки (завантаження). Висування до пункту посадки (завантаження) здійснюється в колонах підрозділів з урахуванням черговості підходу десантних кораблів за сигналами командирів.

Завантаження озброєння, військової техніки, ракет, боєприпасів, пального й інших матеріальних засобів на корабель здійснюється з урахуванням забезпечення якнайшвидшого їх розвантаження і ведення бою на березі. Послідовність завантаження озброєння і техніки повинна бути зворотною в порядку їх вивантаження. Посадка особового складу здійснюється після завантаження озброєння, військової техніки та запасів матеріальних засобів.

З моменту отримання наказу на посадку підрозділів на десантно-транспортні засоби і до закінчення висадки командир взводу переходить у підпорядкування командира корабля, на яких взвод робить перехід морем.

Підрозділи десанту готуються до висадки, ОВТ звільняється від кріплень, приводяться до готовності вогневі засоби десанту, які залучаються до подавлення оборони противника.

БМД (БТР) можуть сходити на воду до підходу десантних кораблів до пункту висадки і просуватися до берега своїм ходом. У цьому випадку за ними до пункту висадки підходять десантні кораблі з підрозділами, які висаджуються безпосередньо на берег.

Якщо десантні кораблі не можуть підійти до берега впритул, при глибині води не більше ніж 1м підрозділи висаджуються у воду, при цьому військова техніка, яка не плаває, вивантажується в місцях, де глибина і ґрунт дна дозволяють їй рухатися до берега своїм ходом.