Контрольні запитання

1. Коли і як виникла Київська Русь?

2. Як відбувався процес становлення і піднесення Київської держави?

3. Які були особливості політики великих київських князів?

4. Як називають князя Володимира історія і церква?

5. Що ви знаєте про розвиток господарства і торгівлі в Русі?

6. Які причини занепаду Київської Русі?

7. У чому суть проблеми формування давньоруської народності?

Теми рефератів

1. Виникнення Руської держави. Кому ми цим зобов’язані.

2. Форма державності Київської Русі.

3. Утвердження Русі. Володимир Великий. Введення християнства.

4. Міжнародні відносини Київської Русі.

5. Особливості політичної культури Київської держави.

6. Православна церква за часів Київської Русі.

Ііі. Галицько- Волинська держава

Ключові слова: феодальна роздрібненість, Галичина, Волинь, галицька сіль монголо–татари, Золота Орда, Ярлик, баскаки, хан, римський папа, король Русі.

Період феодальної роздробленості (XII–XIII ст.) – закономірний етап в розвитку суспільства, адже роздрібненість – не особливість Київської Русі, а загальноєвропейська тенденція. З’явилися великі і малі, незалежні і напівнезалежні князівства, які вступали у складні відносини між собою та зовнішнім світом. Виникла нова політична ситуація, за якої в них відбувались як подальше роздрібнення, дезінтеграція, так і об’єднуючі процеси. Рушійною силою цих процесів була частина феодальної еліти, зорієнтована на підтримання влади легітимного князя. Після занепаду Київської Русі Галицько–Волинське князівство стало її спадкоємцем і ще протягом ста років зберігало і уособлювало на міжнародній арені східнослов’янську державність.

3.1. Піднесення Галицьких земель. Ярослав Осмомисл

У період феодальної роздробленості консолідуючим центром руських земель поступово став південно-західний регіон Київської Русі, де піднімались місцеві князівства – Галицьке і Волинське. Галицька земля охоплювала схили Карпат, басейни рік Дністра і Пруту, доходила до гирла Дунаю. Це була одна з найбагатших земель Русі. Близьке сусідство з Польщею та Угорщиною сприяло розвитку торгівлі. Галицьку сіль (з–під Коломиї) везли за кордон і розвозили в усі куточки Русі. Чорноземні ґрунти давали добрі врожаї. Земля оброблялась важкими дерев’яними плугами. Селяни були ощадними і працьовитими. І якщо на Подніпров’ї та Лівобережжі Дніпра розвитку господарства заважали тривалі грабіжницькі навали половців, то тут життя було спокійне. Ось чому сюди переселялись з Наддніпрянщини значні маси жителів. Швидко росли міста і села, розвивалось ремесло й торгівля.

Князівські та боярські родини захоплювали великі земельні угіддя, привласнювали їх. Їм належали й інші джерела прибутку, зокрема, торгівля. Озброївши численні загони воїнів, світські і духовні феодали призначали й знімали князів, вели зносини з іноземними державами.

Об’єднав Галичину князь Володимирко (1124–1153 рр.). Як окреме князівство Галицька земля досягла свого розквіту за князя Ярослава Осмомисла (1153–1187 рр.) своє прізвисько (вісім розумів) Ярослав отримав через тонкий розум, освіченість, знання іноземних мов. Він придушив опір місцевих бояр, зайняв придунайські землі. територія Галицького князівства доходила до Дунаю та Чорного моря. Галицький князь посилав полки на половців і поставив надійний заслін на шляху агресій угорських та польських королів. Це до нього звертався автор «Слова о полку Ігоревім» із словами народної похвали та вдячності: «Галицький Осмомисле Ярославе! Високо сидиш ти на своїм златокованім престолі, підпер гори угорські своїми залізними полками, заступив дорогу королеві, зачинив Дунаєві ворота». Водночас у своєму князівстві він не мав абсолютної влади, мусив вести виснажливу боротьбу з боярською опозицією. Після смерті Ярослава Осмомисла бояри знову підвели голову і розпочали тривалу боротьбу за владу з його сином Володимиром (1187–1198 рр.). Наприкінці XII ст. Галицьке князівство почало занепадати, втрачаючи єдність, а з нею й силу.