6.2. Початок громадянської війни й Руїни

Скориставшись смертю Б. Хмельницького, московська влада намагалась запровадити на Україні свої порядки і управління, насадивши тут своїх воєвод, чиновників і фінансових агентів, обмежити владу гетьмана, а також підкорити московському патріарху українську церкву, яка фактично була автономна і лише номінально визнавала над собою верховенство Константинопольського патріарха. З іншого боку, Польща робила все можливе для повернення України під свою владу.

Складні міжнародні і внутрішні обставини, в яких знаходилась Україна після смерті Б. Хмельницького, вимагали, щоб на чолі країни став досвідчений політик і гарний організатор, який би зміг продовжити розпочату великим гетьманом справу. Обраний спочатку гетьманом 16-річний син Б. Хмельницького Юрій не мав для цього необхідних знань. Тому старшина вирішила направити Юрія на навчання в Києво-Могилянську колегію. На Корсунській раді в жовтні 1657 р. обрали гетьманом сподвижника Б. Хмельницького генерального писаря Івана Виговського, який за часів Богдана відав фактично внутрішніми і зовнішніми справами Гетьманщини, а також керував українською розвідкою. Ставши гетьманом, він всупереч Москві провів вибори Київського митрополита, посприяв обранню на цю високу посаду єпископа Д. Балабана.

Як і Хмельницький, Виговський прагнув зміцнити самоврядування України. Але, якщо Хмельницький намагався в своїй політиці утримати в країні соціальну рівновагу, то Виговський виразно став на бік старшини і шляхти, що віддалялась від решти козацтва і населення в окремий клас. Він вважав, що «чернь» зробила вже свою справу. Посилився процес підвищення податків і поступового закріпачення селянства. У зовнішній політиці І. Виговський належав до тієї частини старшини, яка виступала за зближення з Польщею і розрив стосунків з Москвою. Однак ця політика призвела до вибуху народного повстання на Полтавщині, населення якої не хотіло повернення на їх землю польської шляхти. Повстання підтримали запорожці, а також полтавський полковник М. Пушкар, який сам хотів стати гетьманом. Не порозумівшись з повстанцями, Виговський силою придушив повстання, яке було підтримане московітами з метою послаблення влади гетьмана. В цій громадянській війні загинуло майже 50 тис. українців. Був вбитий і Пушкар.

Москва прагнула послабити владу гетьмана, обмежити самоврядування України, щоб полегшити перетворення її на свою звичайну провінцію. Водночас Польща і прихильна до неї частина української старшини, користуючись слабкістю гетьманської влади, все сильніше домагаються повернення України до того стану, в якому вона перебувала до початку визвольної боротьби, від розриву її стосунків з Москвою. Врешті-решт перемагає пропольська партія.

Виговський видає маніфест до народу, в якому пояснює причини розриву з Москвою, а на скликаній в Гадячі раді у вересні 1658 р. приймається рішення про створення з України так званого Князівства Руського, яке вступає у федерацію з Польщею і як самостійна держава матиме власне військо і судочинство, карбуватиме власні гроші тощо. Як виявилося, це був лише тактичний хід Польщі, яка насправді не воліла надавати Україні будь-якої автономії. Це призвело до ще більшого розколу в українському суспільстві. Виговського звинуватили в зраді здобутків Визвольної війни. Зі свого боку, Москва використала Гадяцьку угоду як привід для військового конфлікту з гетьманом. За цих умов І. Виговський звернувся за допомогою до татар. У битві під Конотопом 8 липня 1659 р. об’єднані україно-татарські сили завдали поразки московському війську. Загинуло 30 тис. московських стрільців, багато потрапило в полон. Цар навіть наказав зміцнити оборону столиці. Але супротивники Виговського – запорожці на чолі з кошовим отаманом Іваном Сірком напали на Крим, що змусило хана поквапитись додому.