5.3. Українсько-московський договір 1654 р.

Богдан Хмельницький був хорошим дипломатом. Уже з перших кроків війни проводив далекоглядну зовнішню політику і вів активну дипломатичну діяльність з іншими державами, зокрема з Туреччиною й Кримським ханством. Він неодноразово звертався до Москви: спочатку з проханням допомогти в антипольській боротьбі, згодом – про входження до Московської держави. Останнє було пов’язано збажанням легітимізувати (узаконити) свою владу, перетворити виборну (а значить й слабку) гетьманьську владу на спадкоємну, що за існуючих на той час уявлень можна було зробити лише під покровительством «помазаника Божого» – московського царя. Москва від початку війни надавала певну підтримку Б. Хмельницькому, але протягом тривалого часу не наважувалася відкрито стати на бік України проти Речі Посполитої через внутрішні складнощі в державі (народні заворушення й повстання, відсутність фінансів, слабкість молодої самодержавної влади) тощо), а також через побоювання розірвати існуючий мирний договір з Польщею і розпочати з нею нову війну. Московська держава ще встигла загоїти рани після «великої смути» початку ХVІІ ст. і звільнення від поляків у 1612 р. Лише після довгих вагань, «в ім’я віри православної», Земський собор прийняв рішення взяти Військо Запорозьке під «високу царську руку». Юридично цей акт було оформлено під час російсько–українських переговорів у січні-березні 1654 р.

Уже на етапі підготовки Переяславської ради, яка відбулась 8 січня 1654 р, виникають розбіжності у підходах до нового союзу. Російські посли відмовилися принести присягу за царя, боярин Бутурлін, який очолював російську делегацію, відмовився дати письмову гарантію збереження прав і вільностей після того, як договір набере чинності.

У березні 1654 р. козацька делегація передала на розгляд росіянам проект договору, який увійшов в історію під назвою «Березневих статей». Згідно з цим документом Україна зберігала республіканську форму правління, територіально–адміністративний поділ, систему соціально–економічних відносин, незалежність у проведені внутрішньої політики і зовнішньої (за винятком Речі Посполитої і Туреччини).

Певна річ, Переяславсько-Московський договір 1654 р. був необхідний Україні, яка прагнула використати Росію як важіль, за допомогою якого можна було вирвати українські землі зі складу Речі Посполитої. Росії Україна була потрібна, як буфер в боротьбі проти Туреччини, а в перспективі, як можливість перетворити часткову залежність на цілковиту. Тобто, підписуючи договір, кожна зі сторін вкладала в нього свій зміст. Відсутність національної держави, досвіду державотворення, штовхнули Україну на об’єднання з державою, суспільний устрій якої відрізнявся від козацької держави з її демократичними засадами. Разом з тим, зв’язавщи на тривалий час свою історичну долю з православною Росіїю, український народ отримав набагато кращі умови для свого економічного й культурного розвитку, ніж під Польщею, зумів зберегти свою національну й духовну ідентичність.