8.3. Початок українського національного руху. Кирило-Мефодіївське братство

Політичне життя на Україні розвивалося й набирало силу дуже повільно, що було зумовлено репресивною шовіністичною політикою царизму щодо будь-яких проявів невдоволення українцями. Але в 1840-х рр. революційно-демократичні настрої серед інтелігенції посилюються завдяки діяльності геніального українського мислителя і поета, вихідця з кріпосних селян Т.Г. Шевченка (1814-1861 рр.). Шевченківська вільнолюбна демократична поезія мала і високу естетичну цінність, була глибоко народною і написана літературною мовою найвищої проби. Перша збірка його поетичних творів «Кобзар» піднімав народ на боротьбу проти кріпосництва, царизму та його колоніальної і шовіністичної політики за краще майбутнє України.

Твори Шевченка вплинули на згуртування молодих людей, пов’язаних зі студентами університету. У грудні 1845 р. виникла перша таємна українська політична організація – Кирило-Мефодіївське братство. У 1846 р. в ньому було 12 постійних учасників: вчитель П. Куліш, історик М. Костомаров, Т. Шевченко та інші. З членами товариства підтримували зв’язки близько 100 осіб. В. Білозерський і М. Костомаров розробили основні програмні документи організації, в яких ставились завдання ліквідації царизму і кріпосництва, створення республіканської федерації слов’янських народів на підставі їх дружби, національного рівноправ’я і широкої автономії кожному народу, ліквідації станів, досягнення християнських ідеалів справедливості, свободи і рівності людей, поступового поширення християнського ладу на весь світ та ін. Товариство виступало за необхідність спиратися на широкі верстви населення. Але у березні 1847 р. за доносом провокатора члени Кирило-Мефодіївського товариства були заарештовані, їх засудили до різних строків ув’язнення. Найжорстокіше царизм розправився з Т.Г. Шевченком, якого віддали рядовим в солдати без права писати та малювати. Лише через 10 років він отримав свободу уже після смерті царя Миколи І.

Історичне значення «Кирило-Мефодіївського товариства» полягало в тому, що його ідеї, як і ідеї декабристів, носили прогресивний, революційний характер. Таким чином, народжувана в першій половині XIX ст. нова українська інтелігенція усвідомлювала необхідність згуртування сил для рішучої боротьби проти політичного, соціального і національного гноблення царизму.

У пробудженні національної самосвідомості населення Західної України у першій половині ХІХ ст. значну роль відіграло громадсько-культурне об’єднання «Руська трійця», засновниками якої стали Маркіян Шашкевич, Яків Головацький, Іван Вагилевич, які були студентами Львівського університету. У виданому трійцею альманасі «Русалка Дністрова» та інших творах, орієнтуючись на передові демократичні ідеї, вони виступали проти політичного, економічного і духовного гноблення українського народу, домагаючись, щоб він відчув «гідність свою і свою силу». Вони виступали за возз’єднання українського народу проти політики денаціоналізації українців і латинізації української писемності, популяризували найкращі сторінки минулого українського народу, поширювали твори Т. Шевченка, М. Костомарова, П. Куліша та ін.