Тема 7. Надання платних освітніх послуг навчальним закладам в умовах ринкової економіки. Послідовність викладу основного матеріалу

1.Надання платних освітніх послуг навчальними закладами в умовах ринкової економіки.

1.1. Визначення сутності основних категорій: освітня послуга, ринок освітніх послуг, суб’єкти ринку освітніх послуг, попит, пропозиція, конкуренція.

1.2. Нормативно-правові засади надання освітніх послуг.

1.3. Надання платних освітніх послуг ВНЗ.

1. Надання платних освітніх послуг навчальними закладами в умовах ринкової економіки.

1.1. Визначення сутності основних категорій: освітня послуга, ринок освітніх послуг, суб’єкти ринку освітніх послуг, попит, пропозиція, конкуренція.

Конкурентоспроможність економіки країни визначається сьогодні не обсягом природних чи виробничих ресурсів, а насамперед інтелектуальним потенціалом, здатністю генерувати нове знання. Ці суттєві зміни обумовлюють виокремлення освіти як вищого пріоритету у системі державних цілей. Саме рівень розвитку ринку освітніх послуг у країні є одним з визначальних показників її конкурентоспроможності.

Ринкові відносини у галузі освіти нашої держави виникли з початком ринкових реформ в економіці. Формування ринкових відносин в економічному житті не могло не торкнутися такої найважливішої сфери життя суспільства, як освіта, оскільки освітня сфера охоплює найширший спектр соціально-економічних процесів і явищ. У ній концентрується різноманіття цінностей, інтересів і потреб, властивих сучасному етапу суспільного розвитку.

Освіта тривалий час належала до так званої невиробничої сфери, що не дозволяло говорити про її продукт як про товар, оскільки вартість, як обов'язкова властивість товару, пов'язується тільки з виробництвом. Однак вже у радянський період починають переглядатися економічні підходи до змісту цієї сфери. Фахівці з політичної економіки і філософії пропонують, поряд з матеріальним, виділяти і нематеріальне (духовне) виробництво. Результатом останнього є ідеальний продукт, який повинен розглядатись як звичайний товар.

Наразі можна говорити про те, що освітні послуги мають поряд з іншими товарами вартість, оскільки для їх надання потрібна відповідна матеріально-технічна база, проведення різних організаційних заходів, праця професорсько-викладацького складу. Освіта також користується підвищеним попитом. Це пов'язано з об'єктивними соціально-економічними факторами, що визначають можливість посісти більш високе місце у суспільстві і мати більш високу оплату праці тими особами, які мають той рівень знань, що відповідає існуючим потребам. При цьому постійний розвиток виробництва вимагає постійного підвищення наявного освітнього рівня.

Тому такий товар як освіта стає елементом ринкових відносин.

Ринкова орієнтація освітнього закладу передбачає наступні аспекти діяльності:

- надання освітніх послуг, що користуються попитом на ринку. Відповідно до цього здійснюється перебудова потенціалу всієї системи роботи освітньої установи;

- асортимент освітніх послуг досить широкий та інтенсивно оновлюється з урахуванням вимог суспільства і науково-технічного прогресу. Відповідно процеси і технології надання освітніх послуг є гнучкими;

- ціни на освітні послуги формуються під значним впливом ринку, конкурентів, величини платоспроможного попиту;

- комунікаційна діяльність ведеться активно, спрямована на конкретні цільові групи споживачів освітніх послуг;

- науково-педагогічні дослідження проводяться як за профілем установи, так і в сфері досліджень і прогнозування кон’юнктури ринку освітніх послуг;

- в організаційній структурі освітньої установи формується підрозділ маркетингу.

Маркетинг – це концепція та практика менеджменту, яка спочатку виникла в галузі споживчих товарів. Якщо остаточною метою діяльності є швидше не виробництво, а залучення покупця, то саме тут і потрібен маркетинг. Маркетинг навчального закладу можна визначити як “засіб, за допомогою якого навчальний заклад повідомляє та просуває свої мету, цінності й продукти учням, їх батькам, своїм співробітникам і суспільству в цілому”. Особливість концепції маркетингу в системі освіти полягає в особливостях визначень і адаптацій основних понять, цілей, функцій і принципів маркетингової діяльності стосовно освітніх послуг і товарів.

Розглянемо понятійний апарат .

Аналіз вітчизняної наукової літератури показав, що єдиного визначення з приводу того, що розуміють під освітньою послугою, немає. Вона є економічною категорією, в якій відображено складні економічні відносини. За класичним підходом, освітні послуга − це певний вид товару, особлива споживча вартість процесу праці. За маркетинговим підходом, продуктом вищого навчального закладу на ринку освітніх послуг є сукупність освітніх програм, які визначають моделі поведінки спеціаліста. За інституціональним підходом, основними суб’єктами ринкових відносин є виробники освітніх послуг (освітні заклади, фізичні особи, які надають освітні послуги) та їх споживачі (підприємства, фізичні і юридичні особи, організації, органи державного та регіонального управління).

Процес створення освітніх послуг має ряд особливостей: невідчутність (нематеріальність), невіддільність, мінливість та незбереженість. Також виробництво освітніх послуг має низку додаткових властивостей: неможливість безпосереднього кількісного підрахунку освітніх послуг; конкурсний характер освіти; освітні послуги належать до дорогих послуг, оскільки головним чинником їх виробництва є висококваліфікована праця педагогів.

Отже, під освітньою послугою слід розуміти цілеспрямований процес збору, отримання, передачі та засвоєння системи навичок, знань, інформації та результат безперервного духовного, культурного, соціально-економічного розвитку й вдосконалення держави і суспільства в цілому.

Узагальнюючи підходи до визначення категорії, «ринок освітніх послуг», розуміємо його як сукупність економічних відносин, які складаються між виробниками (навчальними закладами) і споживачами з приводу купівлі-продажу товару «освітня послуга».

Виникнення ринкових відносин в Україні на початку 90-х років призвело до того, що ринок почав впроваджуватися практично у всі галузі економіки та суспільного життя.

Характеризуючи місце ринку освітніх послуг в економічній системі, дослідники приходять до єдиного висновку – він відноситься до системи ринків факторів виробництва або особливого підрозділу ринку продуктивних сил, де номенклатура послуг, попит і пропозиція визначаються кон’юнктурою на ринку більш високого порядку − ринку робочої сили.

Ринок освітніх послуг сьогодні є досить специфічним і складним, оскільки не існує чіткої структури виробництва та споживання. Щоб зрозуміти специфіку ринку, важливо виділити всіх його учасників.

Суб’єктами ринку освітніх послуг виступають, насамперед, студент (учень, слухач) які є споживачами ; фірми та організації, що формують попит на ринку; навчальні заклади, які є безпосередньо виробниками таких послуг; посередники (служби зайнятості, біржі праці); держава, яка регулює і контролює ринок.

Як і на будь-якому ринку, розподіл фінансових ресурсів освітніх послуг здійснюється через ціноутворення. Функціонування ціноутворення на ринку освітніх послуг виявляється у взаємодії попиту, пропозиції та конкуренції. При цьому кожен з цих трьох елементів має свої доволі важливі особливості, притаманні саме цьому ринку. Розглянемо докладніше кожен елемент.

Попит. Досить специфічним на ринку освітніх послуг є попит, що формується із врахуванням ситуації, яка потенційно складеться на ринку через 4-5 років (тобто після закінчення навчання). Крім того, на попит можуть впливати вікова та статева структура споживачів, сезонність продажу освітніх послуг, діяльність продавців і посередників з реалізації цих послуг, розмір податків, ситуація на ринку робочої сили, міжнародні кризи, політичні й соціальні конфлікти, різкі коливання валютних курсів, участь у міжнародних проектах з питань освіти та виховання, стабільність чи нестабільність економічної ситуації тощо. Цікавим є географічний чинник, що враховує місце розташування навчального закладу. У такому разі на попит впливає і привабливість самого міста для конкретної особи, що робить вибір. Окрім таких чинників регулювання попиту, враховуються і зміни цін на ресурси, що прямо впливає на зміну показників витрат виробництва і відповідно впливає на зменшення дохідності реалізації послуг за попередньою ціною, а також підвищення ціни на освітні послуги для підтримки попереднього рівня рентабельності. Досить часто на ціноутворення впливає такий чинник, як імідж та престижність (як професії, так і навчального закладу, зокрема). На сьогодні престижною вважається професія менеджера, що зазначили понад 40 % респондентів, юриста – 18 %, економіста – 10 %, лікаря – 10 %.

Великий вплив на попит у галузі освітніх послуг відіграє ще один специфічний суб’єкт взаємодії – батьки, що мають значний вплив при виборі професії і навчального закладу. Саме батьки є одним із вагомих аргументів вибору професії, встановлюючи власну цінову межу. Це пояснюється тим, що вибір навчального закладу для здобуття певної спеціальності у випускників шкіл відбувається у період, коли вони ще не можуть оплатити власне навчання.

Пропозиція. Пропозиція формується під впливом стану робочої сили, хоча досить часто прорахувати усі аспекти такого ринку неможливо, оскільки йдеться про довготривалий процес.

Конкуренція. Конкуренцію на ринку освітніх послуг для конкретного навчального закладу створюють як інші навчальні заклади, що надають подібні послуги (при цьому враховується спеціалізація установи, а не сама її наявність), так і альтернативні засоби, що задовольняють потреби споживачів у пізнанні: диски, книги, аудіо- і відео засоби, різноманітні курси та пізнавальні програми й тому подібне. При цьому можна виділити кілька специфічних рис. По-перше, ринок освітніх послуг не можна вважати ринком чистої, вільної конкуренції, оскільки регулювальна роль держави у цій галузі залишається досить сильною. По-друге, встановлюючи ціну на освітні послуги, кожен навчальний заклад обов’язково враховує середньоринкові ціни, притаманні цьому регіону. Враховується саме регіональна ціна, оскільки специфіка надання послуг полягає у невіддільності послуги від виробника. Отже, чим далі навчальний заклад конкурент, тим менший вплив він має на певне середовище.

Таким чином, проаналізувавши деякі специфічні чинники ринку освітніх послуг, можна зазначити, що складність процесу ціноутворення у такій особливій галузі важко переоцінити. Крім того, як і кожний виробник, навчальний заклад при формуванні цін на власні послуги має виходити з того, що інтереси покупця (абітурієнта, організації, посередника) не збігаються з його власними інтересами. За законами ринку продавець хоче отримати більше, а покупець – витратити менше. Тому ціна освітніх послуг має передбачити для покупця ту кількість благ, за яку він згоден заплатити певну кількість грошових одиниць, а для продавця – ту кількість грошових одиниць, за яку він згоден віддати певну кількість благ, тобто встановлення верхньої і нижньої цінової межі.

1. Нормативно-правові засади надання освітніх послуг

В умовах стрімкого економічного розвитку ринкових відносин особливо гостро відчувається потреба у посиленні виконання державою своїх функцій, зокрема тих, що стосуються підвищення рівня життя та добробуту населення. Зниження рівня державного фінансування за окремими сферами суспільного життя вимагає від бюджетних установ побудови нової моделі фінансового управління в частині розширення діяльності та її фінансування. Останнім часом, особливого поширення набуває надання установами додаткових платних послуг в межах вимог чинного законодавства, що дозволяє отримати інші види доходів, окрім бюджетних асигнувань.

Відповідно до законодавства платні освітні та інші послуги надаються навчальним закладом у позанавчальний час та поза діяльністю, яка фінансується за рахунок загального фонду державного та місцевого бюджетів.

На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2010 р. N 796 "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності" Міністерство освіти і науки видало наказ від 14.10.2010 р. N 949.

У документі наголошується на необхідності взяти до уваги, що платні освітні та інші послуги надаються понад обсяги, встановлені навчальними планами, та поза діяльністю, що фінансується за рахунок коштів загального фонду державного та місцевого бюджетів.

Крім того, зазначено, що платні освітні послуги можуть надаватись структурними підрозділами, які здійснюють навчання громадян за державним замовленням, або створеними для надання платних послуг структурними підрозділами навчального закладу або установи освіти із зазначенням відповідних функцій у положенні про структурний підрозділ та статуті навчального закладу, затвердженими відповідно до законодавства.

Особливо підкреслюється обов'язковість надання послуг у встановленому законодавством порядку та за умови відповідності матеріально-технічної бази навчальних закладів, установ освіти вимогам законодавства, а у разі встановленої законодавством вимоги щодо необхідності ліцензування або отримання дозволів для надання платної послуги вони надаються після отримання таких дозвільних документів.

При наданні платних послуг, що не відносяться безпосередньо до сфери освітньої діяльності, застосовуються нормативно-правові акти, які регулюють надання послуг у відповідній сфері діяльності.

Також зауважено, що надходження, отримані за надання платних освітніх та інших послуг, які не передбачені переліком груп власних надходжень бюджетних установ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 травня 2002 р. N 659 "Про затвердження переліку груп власних надходжень бюджетних установ, вимог щодо їх утворення та напрямів використання", до внесення до нього в установленому порядку змін, зараховуються до доходів спеціального фонду державного бюджету як плата за послуги, що надаються бюджетними установами згідно з їх функціональними повноваженнями, або як надходження бюджетних установ від господарської та/або виробничої діяльності, якщо такі надходження отримані внаслідок зазначеної діяльності.

Зазначеним наказом встановлено, що з метою належного виконання положень постанови Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2010 р. N 796 "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності" керівники дошкільних, позашкільних, загальноосвітніх, професійно-технічних, вищих навчальних закладів, закладів післядипломної освіти та підвищення кваліфікації, навчально-методичних та інших установ і закладів системи освіти, які підпорядковані Міністерству освіти і науки, затверджують перелік платних освітніх та інших послуг, що надаються навчальним закладом або установою освіти, із зазначенням часу, місця, способу та порядку надання кожної послуги, їх вартості та осіб, відповідальних за їх надання.

Керівники навчальних закладів, інших установ і закладів системи освіти, що підпорядковані Міністерству освіти і науки, зобов'язані розмістити повну та достовірну інформацію щодо переліку платних освітніх та інших послуг, які надаються навчальним закладом або установою освіти, порядку їх надання, вартості, способу та строку оплати у доступних для замовників місцях та у визначені строки, а також відповідно до законодавства оприлюднювати у загальнодержавних друкованих засобах масової інформації та інформаційних збірниках Міністерства освіти і науки вартість освітніх платних послуг, котрі надаються навчальним закладом.

Зазначимо, що кожний навчальний заклад або установа освіти, виходячи з наявних можливостей власної матеріально-технічної бази, кадрового складу працівників, вільних приміщень тощо, самостійно визначатиме, які саме платні освітні та інші послуги надаватиме цей конкретний навчальний заклад.

Відповідальність за встановлення вартості платних освітніх послуг, за їх економічне обґрунтування та якість несе керівництво навчальних закладів, що є характерною рисою їх автономії та самоврядування.

Окрім цього, конкретний для кожного навчального закладу перелік та визначення вартості освітніх послуг має обов'язково узгоджуватися з органами студентського самоврядування та студентськими профспілковими організаціями.

Навчальний заклад не може встановити вартість платної послуги безпідставно. Така вартість розраховується відповідно до спільного наказу Міністерства освіти і науки, Міністерства фінансів та Міністерства економіки від 27 жовтня 1997 року N 383/239/131 "Про затвердження Порядку надання платних послуг державними навчальними закладами".

Плата повинна бути економічно обґрунтованою, а враховуючи те, що, відповідно до законодавства, державні та комунальні навчальні заклади є бюджетним неприбутковими установами, навчальний заклад надає послуги фактично за собівартістю.

Крім того, вартість платних послуг знаходиться під постійним контролем місцевих відділень Державної інспекції по контролю за цінами та Антимонопольного комітету України.

Постановою КМУ від 12 жовтня 2010 р. N 939 внесено зміни до постанови КМУ від 27 серпня 2010 року N 796 "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установам та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності", у якій виключено із переліку платних послуг шість пунктів і два викладено в новій редакції.