2. Донори та способи взаємодії з ними

Донори - це міжнародні організації, державні установи, комерційні структури, громадські некомерційні організації (релігійні наукові тощо), приватні благодійні фонди або приватні особи, що надають громадянам та безприбутковим організаціям на некомерційній безповоротній основі необхідні додаткові ресурси різного виду, на цілі, які спрямовані в цілому на благо усього суспільства.

Кожен донор потребує індивідуального підходу. Це обумовлено рядом факторів: сферою та видом діяльності організації (особи), історією виникнення, життєдіяльності, поставленими пріоритетами, метою, цілями і способами їх досягнення, умовами існування та розвитку тощо, які формують свої особливості та відмінні риси співпраці. (Додаток Б.)

Бангун О. В. пропонує наступну класифікацію донорів:

Фонд — це недержавна некомерційна організація, яка володіє пер­винним капіталом (або вкладом), нею керують опікуни і директори, вона надає підтримку або допомогу в благодійній, освітній, культурній, релігійній та інших видах діяльності, що приносить користь громадськості, та фінансує в першу чергу інші некомерційні організації.

Державні донори — державні установи, які отримують кошти з бю­джету своєї держави. Наприклад, Агентство по міжнародному розвитку США (ШАГО); Інформаційне Агентство США (ШІА), Національний інститут здоров'я США та інші.

Це найбільш бюрократичні і вимогливі донори. їх програми і допомога завжди націлені на вузько визначене коло потенційних заявників, а вимоги до оформлення заявок і звітності найбільш суворі. Часто такі донори орієнтуються переважно на громадян своєї держави і не фінансують іноземців. Але в деяких випадках вони надають гранти іноземним заявникам через організацію-посередника — «напівприватного» донора.

«Напівприватні» донори — громадські організації, які отримують кошти від державних донорів і здійснюють їх розподіл по організаціях -заявниках. Наприклад, ІКЕХ — Міжнародна Рада наукових досліджень та обмінів, Фонд «Євразія» та інші. Сюди ж можна віднести і міжнародні організації, подібні до Всесвітнього банку.

Приватні донори — це приватні особи, приватні фонди та комерційні організації, які надають кошти у вигляді пожертвувань. Як правило, вимоги до оформлення заявки та звітності у приватних донорів менш жорсткі.

Основний цикл роботи з донорами включає чотири етапи, які завжди повторюються — це: знаходження, вирощування, запит пожертв, управління

На першому етапі — знаходження — необхідно провести дослідження донорів та визначити прибічників ідеї проекту. На етапі вирощування (культивації) будуються взаємовідносини з потенційними донорами за основними формами звернення (лист-запит, телефонна розмова, особиста зустріч) та їх ознайомлення з ідеєю проекту. Третій етап передбачає вже безпосередньо проведення роботи по залученню коштів, сума та потреба в яких випливає із мети, завдань, методів та строків проекту. Коли вже отримано ресурси від донора, розпочинається етап управління взаємовідносинами з донором, на якому представляється лист-подяка, звітність по проекту та безпосередньо реалізовується проект. В кінці заключного етапу організатор готовий розпочинати новий цикл, що може включати в себе в подальшій співпраці і взаємодію того ж самого донора з неприбутковою організацією. (Додаток В.)

На основі циклу взаємодії будується піраміда фандрайзингу, яка де­монструє

подальший цикл співпраці донора спільно з організацією (рис. 1.).

Рис. 1. Піраміда фандрайзингу

На першому рівні піраміди знаходяться донори, які жертвують ор­ганізації перший, і можливо, останній раз (залежно від ефективності проходження організацією першого циклу взаємодії). Якщо донор проходить на другий рівень, у організації є шанс отримати його прихильність і перейти на новий етап взаємовідносин — третій, де знаходяться донори, які вже жертвують організації регулярно. Четвертий рівень посідають донори, які довіряють організації і вірять в те, що вона робить (є її прихильниками). Вони здійснюють пожертви на кожне прохання у великих розмірах, і не лише фінансами, а й впливом та зв'язками. Піраміда є прикладом сітьового маркетингу, оскільки чим більше буде донорів на першому рівні, тим ймовірніше, що більша їх кількість залишиться на четвертому. Це дає можливість заручитися значними пожертвами та стабільною вагомою підтримкою: «80 % доходу принесуть вам 20 % ваших донорів» (Правило Парето у маркетингу.

Однією із найважливіших проблем успішної діяльності некомерційної організації, яку має за мету подолати фандрайзинг є пошук та залучення додаткових ресурсів, яких не вистачає для розвитку.

Види ресурсів: фінансові: готівка, гроші на рахунках, цінні папери; матеріально-технічні: обладнання, засоби виробництва, меблі, предмети побуту, транспортні засоби, приміщення, інформаційні носії; людські: робочі руки співробітників і добровольців, підтримка однодумців, креативність та ККД всіх учасників діяльності; інтелектуальні: рівень професійних компетенцій співробітників і добровольців, методичні розробки, авторські методики, проектні ідеї; комунікаційні: партнерські проекти, робочі контакти, особисті зв'язки; інформаційні: бази даних, джерела інформації; символічні: моральна підтримка від впливових людей та організацій тощо.

Найпоширенішим джерелом додаткових ресурсів неприбуткових організацій та соціально-значущих проектів є благодійні фонди.

Термін «фонд» означає суму коштів, заощаджених або приготованих для виконання конкретних визначених цілей і завдань.

Фонди надають допомогу у вигляді грантів. Тож гранти є найбільш поширеною формою фінансування проектів донорськими організаціями. Гранти надаються за результатами грантових програм-конкурсів, що оголошуються для неприбуткових організацій, під час яких фандрайзер повинен пройти складну процедуру подання заявки на отримання гранту, і, у випадку перемоги в конкурсі — отримати кошти (допомогу).

Грантові програми бувають відкритими (коли до участі допускаються всі організації, які відповідають певним вимогам донорської організації, наприклад, НПО повинна бути внесена до Реєстру неприбуткових організацій) або закритими (коли допускаються лише НПО, що відповідають особливим умовам грантової програми, наприклад, тільки регіональні партнери донорської організації або НПО, які раніше отримували (або не отримували) гранти від даного (або іншого) фонду, НПО певної адміністративної області тощо).

З точки зору періодичності проведення грантові програми поділяються на:

- разові конкурси — програми грантів, які проводяться благодійними фондами один раз (як правило, вони спрямовані на досягнення певних цілей і завдань);

- циклічні конкурси — програми грантів, які повторюються через певні проміжки часу — один-два рази на рік;

- постійні конкурси — програми грантів, які не мають певних термінів подання заявок на фінансування. Проекти розглядаються за фактом їх надходження. (Додаток Д.)