Тема 3. Українські землі у складі великого князівства литовського та інших держав

1. Українські землі в складі Великого князівства Литовського.

2. Українські землі в складі Речі Посполитої (1569-1795 рр.)

3. Культура України в часи литовсько-польського панування.

3.1 Українські землі в складі Великого князівства Литовського.

Українські землі у XIY ст були розділені між багатьма державами, зокрема:

1. Литва захопила Підляшшя, Волинь, Поділля, Київщину;

2. Після війни 1344-1366 рр. між Польщею і Литвою Галичина, Холмщина та Белзщина (52 тис. км2, 200 тис. чол.) із 1387р. остаточно залишилась під владою Польщі. У 1430р. захопила Західне Поділля;

3. у XII ст. у Крим прийшли генуезці, які створили колонію „Капітанство Готія”, до якої належали міста Кафу (Феодосія), Чембало (Балаклава), Судак, Монкастро . У 1475 р. генуезців вигнали турки;

4. у XIII-XY ст. в Криму існувало грецьке князівство Феодоро (столиця Мангуп), яке підкорили турки;

5. у XIII ст. Крим заселили татари і у 1449р. вони під керівництвом Хаджи Девлет-Гірея створили Кримське ханство (1443-1783) із столицею в м. Солхат, із 1432р - Бахчисарай. У 1475 р. Крим став вассалом Туреччини;

6. у XII ст. Угорщина підкорила Закарпаття, у 1370-1387 рр. володіла Галичиною. У 1526р. під Мохачем турки розгромили угорців, східне Закарпаття відійшло до Трансільванії (Семиграддя), а Західне – до австрійських Габсбургів;

7. у 1359р. Молдавське князівство захопило Північну Буковину (Шипинську землю), із 1514р. потрапило під владу Туреччини, які тут створили Хотинську райю;

8. у 1503р. Московське князівство відібрало Чернігово-Сіверські землі у Литви

Поставши в середині XIII ст. (першим князем був Міндовг (1230-1263 рр.)), Литовська держава (ВкЛ) поступово посилює свій вплив і розширює територію. Так, за князя Гедиміна (1316-1341 рр.) вона захоплює значну частину Білорусі, а його сини Ольгерд (1341-1377) і Кейстут приєднують Чернігово-Сіверщину (1357-1358 рр.), Київщину, Брацлавщину. У 1362 р. Ольгерд розгромив татар у битві на р. Сині Води та зайняв Поділля, яке обсіли сини Коріата Гедиміновича – Юрій, Олександр, Констянтин. Литовці дотримувались принципу „Старого не змінюємо, нового не запроваджуємо” і тому сприймались місцевим населенням позитивно. Більшість населення князівства становили слов'яни, які населяли 9/10 його земель. Давня руська мова, культура, закони (Руська правда) та звичаї були панівними в князівстві.

Загроза з боку татар, Тевтонського ордену та Москви зумовило для Литви вибір союзника в особі Польщі. В серпні 1385 р. у м. Крево було підписано угоду про об’єднання (унію) між ВкЛ і Польським королівством. Литовський князь Ягайло одружується з польською королівною Ядвигою, переходить в католицьку віру, проголошує католицизм єдиною релігією для населення Литви і стає польським королем Володиславом II Ягелло.

Це викликало відсіч литовських феодалів на чолі з князем Вітовтом, що призвело до громадянської війну у Литві (1386-1392). Тому в 1392 р. у м. Острові підписується компромісна угода, за якою Польща визнавала Вітовта довічним правителем Литви, чим фактично було відмінено Кревську унію. Під час князювання Вітовта значно поширилась українська територіальна колонізація на південь та схід, аж до Чорного моря. Вітовт у 20-х рр.XY ст. захопив землі між Дніпром та Дністром і вийшов до Чорного моря, де заснував фортеці Гаджибей (Одеса) та Каравул. З 1398р. держава називалась Велике князівство Литовське, Руське і Жемайтійське, із державним гербом «Погоня».

Велике князівство Литовське, Руське та Жемайтійське було федерацією автономних князівств, які сплачували щорічну данину великому князю, влада якого була необмеженою. При князеві формується дорадчий орган (державна рада) та уряд - Пани-рада. Формується двопалатний сейм, який складається із сенату (Пани-Рада) та лицарського кола, до якого входили по 2 депутати від повіту. На місцях діяли шляхетські сеймики. До уряду належали канцлер (мін. зак. справ), підскарбій земський (міністр фінансів), гетьман (військовий міністр), підчашій, стольник, мечник, маршалок.

Продовжуючи політику централізації, Вітовт ліквідує Волинське (1392), Подільське та Київське (1394) князівства, тим самим фактично скасувавши колишню автономію українських земель. Було розірвано українську державотворчу традицію. Однак, після поразки від татар в битві на річці Ворскла (13 YII 1399 р.) Вітовт змушений продовжити співпраця з поляками. У 1410р. під Грюнвальдом Вітовт і Ягайло розгромили Тевтонський орден. У 1413 р. було підписано Городельську унію, за литовські феодали-католики зрівнювалися в правах з польською шляхтою, але посилилась дискримінація православного населення.

Опір покатоличенню очолив молодший брат Ягайла - Свидригайло Ольгердович. Це призвело до розколу Литви на «Велике князівство Руське » під керівництвом Свидригайла з центром у Полоцьку та Князівства Литовського, яке очолив Сигізмунд Кейстутович. Протягом 4 років (1432-1435) в межах ВКЛ фактично існувало дві держави та відбувалась громадянська війна. У 1435 р. війська Свидригайла під Вількомиром зазнали нищівної поразки від Сигізмунда. Польща відірвала Поділля. Сигізмунда вбили українські князі, але Свидригайло зрікся влади. Тоді на велике княжіння обирається малолітній син Ягайла - Казимир. А у 1447 р. він стає також і польським королем Казимиром IV, фактично відновивши польсько-литовську унію.

Великі князі Литовські

12533-1263 – Міндовг 1316-1341 – Гедимін 1341-1377 – Ольгерд 1377-1392 – Ягайло (Володислав Ягелло) 1381-1382 - Кейстут 1393-1430 – Вітовт (Олександр) Кейстутович 1430-1432 – Свидригайло (Болеслав) 1430-1440 – Сигизмунд Кейстутович 1440-1492 – Казимир IY Ягайлович 1492-1506 – Олександр Казимирович 1500-1544 – Сигизмунд I Старий 1544-1572 – Сигизмунд II Август

Українські землі у складі Литви остаточно втрачають автономні права, що викликало опір - у 1481 р. виникла „змова князів” Михайла Олельковича та Федора Бельського проти Литви. У 1508 р. відбувається повстання під керівництвом князя М. Глинського проти литовських магнатів.

Стани поєднують людей за громадськими функціями, правами, обов^’язками та пільгами: 1. - ті, що воюють і мають землю і владу; 2. - ті, що моляться за людську спільноту; 3. - ті, що трудяться. У XYI ст.у Литві були наступні стани:

Привілейовані (не платили податків)	Князь – належав до династії Гедиміновичів, мав спочатку необмежену владу; Княжата (магнати)– головні та повітники –привілейовані вихідці із родин Рюриковичів або Гедиміновичів які не підлягали місцевій адміністрації. Відомі родини – Острозькі, Заславські, Сангушки, Чарторийські; Пани (аристократія) - багата шляхта без титулів; Шляхта (2,5% населення – (бояри, панцирні слуги, зем’яни ) – військово-службовий стан, який за службу мав право на спадкове землеволодіння; Духовенство (2,5 % нас.) – привілейований стан суспільства, поділялось на чорне (монахи) та біле (священики);
Напівпривілейовані	Козаки – проміжний стан суспільства, який був особисто вільним, користувався приватною землею та ніс за це військову службу.
Непривілейовані (сплачували податки)	Міщани – жителі міст. Міста були державними та приватновласницькими. Великі міста мали магдебурзьке право. Міщани складали 15% населення держави та поділялись на з верстви - патриціат (багаті купці та ремісники), бюргерство (цехові ремісники), плебс (бідні міщани). Селяни (80% насел., поділялись на „похожі” та „непохожі” («отчичи», кріпаки). Похожі – це: слуги (особисто вільні, не сплачували податки), данники (особисто вільні, сплачували державі чинші), тяглі (особисто вільні безземельні селяни, які відбували повинність з своєю робочою худобою), підсусідки, загородники, халупники – безземельні селяни.

Литовське суспільство знало отчинне (спадкове) та умовне (за службу) землеволодіння.

Покріпачення селян в Україні розпочалось у 1447р., коли були закріпачені підсусідки та загородники. Аграрна реформа здійснена Сигизмундом II Августом („Устави на волоки ”, 1577), ліквідувала в Україні общинне землеволодіння, оскільки визнавала лише приватну власність на землю та персональне оподаткування. Устави на волоки (1557р.) вводили волоки (16,8-21,8 га.) як об’єкт оподаткування селян. Один фільварковий волок відповідав 7 селянським. Поділявся на 3 полоси по 11 моргів (7,12га). Тяглі селяни повинні були відпрацювати 2 дні панщини. Селяни сплачували податки від Св. Миколая (21. 11.) до Св. Мартина (6. 12.). Генріхові статути (1573) та Третій Литовський статут остаточно ввели кріпацтво

Юридична система Литви виникла на основі Руської правди та розвинулась у „Судебник” (1468) та три Литовські статути, які були прийняті: у 1529 р. („Старий”), у 1566 р. („Волинський”), у 1588 р. („Новий”). На Правобережній Україні Статути діяли до 1840 р.

Судова система представлена державними і становими судами. Суд перебував у руках воєвод та староств. За Другим статутом територія держави була поділена на 30 судових повітів, де проводили суд державні суди. Шляхта мала в кожному повіті станові шляхетські суди: земський, підкоморний, гродський. Земський суд збирався тричі на рік для розгляду цивільних справ. Підкоморний суд розглядав земельні справи. Гродський, який розглядав кримінальні справи, очолювався повітовим старостою. Із 1435 р. все діловодство було переведено на польську мову. Також у Литовському князівстві діяв громадський „копний ” суд, який розглядав всі типи злочинів.

Церква. У 1458р. створено Київську митрополію (10 єпархій), яка підпорядковувалась напряму Константинопольському патріарху. Пізніше Москва захопила Смоленську та Чернігівську єпархії. Однак, оскільки світська влада встановила право патронату (призначення церковних ієрархів), це призвело до моральної деградації православної церкви в Україні. Православ’я занепадало, оскільки шляхта відмовилась платити церковну десятину. Однак, поляки насильно насаджували католицизм, зневажаючи православних-схизматиків.

Адміністративно Литовське князівство поділялось на князівства (Волинське, Київське, Новгород-Сіверське, Чернігівське, Подільське),які очолювали Гедиміновичі. Вони були ліквідовані Вітовтом у 1392-1394рр. На їх місці виникли воєводства, які поділялись на повіти, а повіти на волості. Київського Згідно із Другим Литовським статутом територія Литовського князівства поділялась на 13 воєводств, зокрема на Україні: Берестейське, Підляське, Київське, Волинське, Брацлавське.

Грошова система представлена золотими угорськими дукатами (3,48 гр), чеськими срібними грошами, срібними пенязями (0,35гр.)та мідними місцевими денаріями. Рахували копами (гривнями), з розрахунку 1 копа=60 грошів=600 денаріїв (пенязь).