8.1. Облік у сільському господарстві

Вище ми уже познайомилися з короткою історією обліку в Україні та розвинених європейських країнах. Однак було б несправедливо не пов'язати бухгалтерський облік з усією системою господарського обліку, складовою частиною якого він є. Тим більше, що, на нашу думку, буде цікавим для студентів з’ясувати особливості системи торгівлі, виробництва та ведення господарського обліку в західному регіоні в минулому. Вище ми вже фрагментарно торкалися окремих аспектів цих питань.

Не будемо вдаватись до різних думок відомих німецьких, чеських, польських, українських, угорських та інших економістів з приводу того, чи окупація західноукраїнських земель сприяла розвиткові цивілізації цієї частини України чи ні. Але якщо зрівняти ті регіони України і звернутися до земель інших континентів, які були колонізовані і тих, яких колонізація не зачепила, то висновок напрошується однозначний.

Західний регіон України, особливо Галицьке Поділля, де відмінний чорнозем Богом був вготований бути аграрним сектор економіки тодішньої Австро-Угорської імперії, а не _________________________

* Тема написана за матеріалами монографії Задорожного В.Г. "Товарне виробництво і торгівля на західноукраїнських землях (кінець XVII перша половина XIX століття)". -Львів: "Вища школа", 1989.

як аграрно-сировинний придаток. Знаючи земельний кадастр Європи, чорнозем Західної України ніяк не міг використовуватися під інші галузі економіки, окрім сільського господарства.

Зокрема, про це йдеться й у відомій економічній роботі І.Я. Франка "Громадські шпихліри і шпихліровий фонд у Галичині у 1784 -1840 pp.". He будучи економістом, Іван Франко прекрасно вивчив питання диференційної ренти та дешевої робочої сили - факторів, які ставили галицький сільськогосподарський ринок поза всякою конкуренцією в Європі.

Безумовно, що в усьому товарному виробництві, і це залишилось і на сьогодні, західний регіон завжди виділявся своїм аграрним сектором.

Організаційно господарськими одиницями тут були поміщицькі маєтки разом з прилеглими до них фільварками та селами, а також містечками, містами, промисловими підприємствами, млинами, корчмами, ярмарками, торгами, торговцями, базарами.

Поряд з вирощуванням спільних, необхідних для внутрішнього вжитку культур і тварин, кожен район в силу своїх специфічних особливостей, спеціалізувався на тих чи інших видах сільськогосподарської продукції.

Галицьке Поділля - долини, низовини, гірські скали були переважно зоною рослинництва, а гірські райони Галичини, Буковини та Закарпаття - зоною тваринництва.

Крім цього, існувала і досить вузька спеціалізація, яка зводилася до вирощування певного виду культур чи певної групи тварин. Так на Тернопільщині типовим фільварковим господарством був Ягільницький ключ - власність графів Лянцкоронських. У 30-х роках XIX століття у цьому господарстві збирали вівса і жита найбільше з усіх культур, але на ринку першість посідала пшениця, і за прибутком у фільварку вона теж була на першому місці. Наприклад, 1847 р. у фільварку с. Улашківці, у балансовій відомості доходів, за даними бухгалтерського обліку овес був на першому місці, а пшениця на другому [ЦДІА України у м. Львові ,Ф, 181, справа 5273, 5276].

Крім фільварків графів Лянцкоронських, багато хліба в Східній Галичині вироблялось фільварковими господарствами графів Потоцьких та іншими. Так господарство графа Потоцькі володіло понад 60 фільварками і мали десятки тисяч моргів поля на Бережанщині, Гусятинщині. Близькість таких великих міст Галичини, як Львів, Станіславів (Івано-Франківськ), Тернопіль забезпечували стійкий рівень збуту зернової продукції.

Багато фільварків виробляли хліб як для продажу, так і для забезпечення власних потреб. Як показують дані бухгалтерського обліку, які узагальнювались у тодішній статистиці, за обсягом посідали перше місце овес і жито, друге - ячмінь і гречка, останнє місце - пшениця. Але у динаміці питома вага пшениці неухильно зростала, а вівса спадала. Щодо ячменю, то він був основною сировиною для броварень. І як свідчать облікові дані, в роки неврожаю виникла необхідність його закупівлі на ринках. Тому, враховуючи попит і ціну на пиво, вирощування вівса було досить стабільне. Найбільш відомими броварнями в нашому краї були і є Микулинецький бровар, якому в 1998 році виповнюється триста років, Глібівський бровар, а згодом і Тернопільський бровар. Овес в основному йшов на фураж фільварковій худобі та птиці.

Отже, в сільському господарстві організаційною формою його ведення в основному було фільваркове господарство. У рослинництві одержана продукція йшла на продаж, що становило основне джерело доходів. Частина, особливо ячмінь, жито, пшениця перероблялись на броварнях і ґуральнях, що теж давало значні прибутки, а частина йшла на фураж худобі та для внутрішнього споживання.

Землі великих землевласників здавалися в оренду селянам і в користування іншим землевласникам. Грошова рента та орендні платежі теж поповнювали дохід фільваркового господарства.

У першій половині XIX століття зернове виробництво набуло розвитку і на Закарпатті. Найяскравіше це можна прослідкувати на прикладі Мукачівсько-Чинадіївської домінії, де посіви зернових культур збільшувалися з року в рік. За бухгалтерськими звітами керуючих фільварками слід зробити висновок про те, що з 1806 до 1848 року посівні площі під зернові культури зросли в три рази.

На жаль, за даними обліку встановити обсяг врожаю значно важче ніж розміри посівів. Справа в тому, що звіти про обмолот хліба на Закарпатті, як і в Східній Галичині складалися поквартально, коли ще не весь хліб був обмолочений.

На початку XIX століття найважливішою культурою землеробського виробництва стає картопля. Це не тільки основний продукт харчування, в першу чергу для селян, але й поштовх для розвитку ґуралень, виробництва крохмалю, новий вид фуражу. Вирощування картоплі стає вигіднішим внаслідок нижчої собівартості її виробництва порівняно з зерновими культурами і в насамперед пшеницею. Враховуючи майже повністю ручну працю в сільському господарстві того часу, вирощування картоплі було менш трудомістким, ніж зернових, а врожайність набагато вищою. Так, за даними рільничо-промислового тижневика 1840 p., зазначається, що "з 1814 року настає нова ера в сільському господарстві, бо з цього моменту розпочинається культивування картоплі в Галичині, що викликало гуральницьку гарячку, яка за 20 років набула небачених розмірів".

За даними обліку, в середньому з морга (0,55 га) на Тернопільщині врожайність змінювалася від 80 до 90 корців (96,044 кг) картоплі. На Львівщині в 20-х роках минулого століття в селах Старе Село, Звенигород, Вижняни, Перемишляни збір картоплі становив 358 корців, а в 40-х роках вже 6370 корців. Картопляний "бум" фактично охопив всю Західну Україну. Вона була одночасно і харчовим продуктом і технічною культурою.

Щодо технічних культур, то традиційними тут були і залишилися льон, коноплі, хміль, тютюн. Технічні культури, як і картопля, сприяли розвиткові торговельного землеробства. Льон і коноплі культивувалися в Східній Галичині, Буковині, Закарпатті, як правило в фільварковому та селянському господарствах. Сировина йшла на полотно, мотузки, мішки, а також реалізувалася на інші потреби. Так, в Роздольському повіті на Львівщині щорічно висівали до 5 корців льону та до 4 корців конопель [ЦДІА України у Львові, Ф. 181, справа 2500].

До середини дев'ятнадцятого століття за статистичними даними Львівського архіву постійно підвищувалася врожайність і збільшувалися посівні площі льону та конопель. У Східній Галичині під посівами льону було зайнято понад 64 тис. моргів, а коноплі - понад 82,5 тис. моргів орної землі.

З конопляного сім'я виготовляли олію для харчування і макуху для відгодівлі телят. На початку XIX століття значного поширення набуло вирощування багаторічних трав, зокрема, конюшини. Поширення вирощування багаторічних трав у сільському господарстві Австро-Угорської імперії захопило повністю і західноукраїнські землі. Особливо великі успіхи мали маєтки Чарторийських, управителем яких був відомий вчений-економіст та агроном Ф.Ройтер. Він відмовився від трипільної системи, ліквідував парові поля і запровадив п’яти - шестипільні сівозміни.

Багаторічні трави змінювали фуражний баланс, для їх вирощування збагачували ґрунти азотними добривами і покращували їх структуру, підвищували в цілому врожайність і, що важливо, розвивали торговельне землеробство.

Як відомо, виробництво та продаж тютюну в Австро-Угорській імперії були повністю монополізовані державою, що давало їй значні прибутки. Тому австрійський уряд був зацікавлений у цій галузі рослинництва. Як свідчать статистичні дані, вона досить швидко розвивалася. У кінці XVIII століття в Рільницькому кущі Горьківського повіту на Тернопільщині є такі відомості про посів і вихід тютюну (див. таблицю № 2).

Таблиця № 2