65. Лібералізм як ідеологія.

В період становлення капіталістичного ладу була висунута система поглядів, що отримала назву класичного лібералізму. Були обґрунтовані права і свободи, недоторканість свободи, свобода приватної власності і промислової конкуренції, політика вільної торгівлі, невтручання держави в економіку. Велике значення надавали поділові влади як гарантії від державного свавілля і деспотизму натовпу. Проблема співвідношення особи і держави розв’язувалась на основі положення про право як реалізацію природного прагнення людини до свободи.

Громадянин та свобода — як повна незалежність приватного життя індивіда від незалежної влади, як свобода совісті, слова, заняття. Завдання держави — забезпечити найбільшого щастя для найбільшої кількості людей.

Потім систему змінили — реформа теорій щодо обмеження сваволі монополії і полегшення становища населення.

У 80-і роки лібералізм почав зміцнювати свої позиції в боротьбі з консерваторами, соціал-демократами та лівими.

67. Ідеї цілісності консерватизму.

В цілому, консерватизм спрямований на збереження, підтримку таких, що історично склалися форм державності і суспільного життя, насамперед його морально-правових норм. Він спирається на певні стереотипи масової свідомості, завдяки чому має широку соціальну базу. Неоконсерватизм сповідується тією частиною буржуазії, яка здобула найвищий економічний статус, владу. Консерватизм відкрито не проголошує себе ворогом будь-яких змін. Але вся система його цінностей ґрунтується на тому, що минуле краще, ніж майбутнє.

Риси консерватизму:

— спадкоємність як вірність традиціям і цінностям;

— стабільність (порядок, що забезпечується суспільними інститутами);

— необхідність протистояти згубному процесу звільнення процесу від обґрунтованого порядку;

— свобода в рамках, які допускаються ієрархічним порядком

Цінності:

1) постулат про ненадійність прогресу

2) природна і одвічна нерівність людей, необхідність суспільних груп

3) через призму економічної доцільності розглядають інші сфери життя.

68. Ідеологія сучасного націоналізму.

Сучасна західна концепція нації ґрунтується на найважливішій ознаці — національній державі на певній території, або змаганні за неї.

Нація — сукупність людей, що має власну назву, свою історичну територію, спільні міфи та історичну пам’ять, спільну масову, громадську культуру, спільну економіку і єдині юридичні права для всіх її членів. Важлива і неодмінна ознака нації — національна самосвідомість — це усвідомлення нацією, людиною або певною спільнотою своєї приналежності до нації, спільності історичної долі його представників, своєрідність дії геополітичних, історичних чинників, неповторності характеру, менталітету, культури.

Національна самосвідомість пов’язана з самоідентифікацією нації. Все це дістає оформлення у національній ідеї. В ній відображені основні програми, позиції, основи національного руху.

Національна ідея складає основу націоналізму — ідеологічного руху за досягнення й утвердження незалежності, єдності та ідентичності нації.

Нація, тобто носій політичного суверенітету в новий час, народжується з націоналізму, а не навпаки.

Націоналізм — невід’ємна складова сучасних політичних процесів, найвпливовіша політично-ідейна течія. Правильна оцінка націоналізму значно зменшує, мінімізує можливість міжнаціональних конфліктів.