Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Змістовна частина.doc
Скачиваний:
2
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
1 Мб
Скачать
☆

Тема 9. Модель участі в ухваленні рішень Врума–Йеттона–Джаго.

1. Основна ідея моделі Врума–Йеттона–Джаго

2. Ситуаційні фактори моделі Врума–Йеттона–Джаго.

3. Підсумок аналізу моделей ситуаційного лідерства

Список використаної та рекомендованої літератури

Основна:

  1. Василенко в.О. Ситуаційний менеджмент : Навч. Посіб. Для студ. Вузів. -2-е вид., випр. Та доп. -к.: Центр навчальної літератури, 2005. -372 с. Http://www.Classs.Ru/library1/economics/vasilenko/

  2. Робинс С., Коултер М. Менеджмент, 6-е изд.: Пер. с англ.-М.: Издательский дом «Вильямс», 2004.- 880 с.

  3. Мескон м., Альберт м., Хедоури ф. Основи менеджмента. - м.: Дело, 1998. - 800с. (doc 4)

Додаткова:

  1. Vroom V.H. , Yetton P.W., Leadership and Decision-Making (Pittsburgh: University of Pittsburgh Press, 1973).

  2. Vroom, V.H., & Jago, A.G. Trie New Leadership: Managing Participation in Organizations (Upper Saddle River, NJ: Prentice Hall, 1988), р. 184.

  3. Vroom, V.H., & Jago, A.G. (1995).  Situation effects and levels of analysis in the study of leader participation.  Leadership Quarterly, 6, 169-181.  Reprinted in F. Dansereau & F. Yammarino (1998), Leadership:  The multiple-level approaches.  Greenwich, CT:  JAI Press, 145-159.

  4. Vroom, V. H., & Jago, A. G. (1991). Flexible Fuhrungsentscheidungen: Management der Partizipation in Organisationen [The new leadership: Managing participation in organizations, H. Reber, Trans.]. Stuttgart: C.E. Poeschel Verlag. (Original work published 1988)

1. Основна ідея моделі Врума–Йеттона–Джаго.

Ще однією ситуативною моделлю, розробленою Віктором Врумом (Victor Vroom) і Філіппом Йеттоном (Phillip Yetton), яка пізніше була істотно доповнена за участю Артура Джаго, стала модель участі в ухваленні рішень [2]. Вона розроблена на початку 1970-х років, і її суть полягає в тому, що відношення керівника до участі його підлеглих в процесі ухвалення рішень повинно змінюватися залежно від структури завдання, тобто від того, чи рутинне (стандартне) воно, не рутинне або щось середнє.

Аналогічно моделі "шлях-ціль" дана модель пропонує визначати ефективний лідерський стиль в залежності від ситуації. Передбачається також, що той самий лідер може використовувати різні стилі. Основною відмінністю моделі є її орієнтованість тільки на один аспект лідерської поведінки – залучення підлеглих до участі в прийнятті рішень. Відповідно, лідеру пропонується зосереджувати увагу на проблемі, що повинна бути вирішена, і на ситуації, у якій проблема виникла. Мається на увазі також, що ряд соціальних процесів може вплинути на рівень участі підлеглих у вирішенні проблем.

Головною ідеєю моделі є те, що ступінь чи рівень залучення підлеглих до участі в ухваленні рішення залежить від характеристик ситуації. Відповідно до моделі не існує одного, вірного, єдиного способу ухвалення рішення, придатного для всіх ситуацій. Після аналізу й оцінки кожного аспекту проблеми лідер визначає, який стиль, з погляду участі підлеглих в ухваленні рішення, йому краще використовувати.

У розглянутій моделі ефективність рішення (Реф) визначається на підставі рівняння, яке показує, що вона залежить від якості рішення (Ряк) і рівня прийнятих підлеглими зобов'язань з виконання рішення (Рзоб), а також від ступеня терміновості рішення (Рчас). Передумовою моделі є твердження, що відведений ситуацією час для вирішення проблеми, поряд з іншими двома, є критичним чинником. Ситуація, у якій обмеження часу не грає ролі, визначає цей показник на нульовому рівні:

Реф = Ряк + Рзоб – Рчас (9.1)

Повна критеріальна основа "загальної ефективності рішення" (Оеф) передбачає облік у ній факторів "вартості" і "розвитку":

Оеф = Реф – Вартість + Розвиток (9.2)

У наведеній формулі показник "вартість" означає втрачений через вирішення час, що в іншому випадку могло принести більше користі. Показник "розвиток" означає той виграш, який отриманий за межами одноосібно прийнятого рішення.

Модель Врума і Йеттона можна вважати так званою нормативною моделлю, оскільки вона містить послідовний і чіткий набір правил (норм), яким може слідувати керівник, щоб визначити, в якій формі і в якому обсязі повинні виявлятися його участь і участь його підлеглих в процесі ухвалення рішень в кожній конкретній ситуації. Модель представлена у вигляді дерева рішень, об'єднуючого сім чинників, що визначають структуру завдання (наявність яких визначається вибором типу "так/ні"), і п'ять стилів керівництва. Для прийняття рішень у моделі в залежності від ситуації і ступеня залучення підлеглих пропонується використовувати наступні стилі: автократичний I (AI), автократичний II (АII), консультативний I (КI), консультативний II (КII), груповий або спільний II (ГII). Ці стилі описані в табл.9.1.

Таблиця 9.1

Можливі стилі керівництва по моделі Врума-Йеттона

Стилі керівництва

Характеристика стилю

Автократичний I (AI)

Ви вирішуєте проблему або ухвалюєте рішення самостійно, використовуючи для цього інформацію, яка є у вашому розпорядженні зараз.

Автократичний ІІ (AІІ)

Ви отримуєте необхідну інформацію від підлеглих, а потім самостійно вирішуєте проблему. Збираючи відомості, ви можете розповісти підлеглим або приховати від них, в чому полягає суть проблеми. Роль підлеглих зводиться тільки до надання вам необхідної інформації, а не в пошуку або оцінці варіантів рішень

Консультативний I (KI)

Ви ділитеся проблемою індивідуально з тими підлеглими, які мають до неї безпосереднє відношення, і вислуховуєте їх ідеї і пропозиції, але не відмовляєтеся від колективного обговорення. Потім ви приймаєте рішення, яке може враховувати або не враховувати думку ваших підлеглих

Консультативний II (КІІ)

Ви ділитеся проблемою зі своїми підлеглими в групі, колективно, обговорюючи всі ідеї і пропозиції. Потім ви ухвалюєте рішення, яке враховує або не враховує думку підлеглих

Груповий II (ГІІ)

Ви ділитеся проблемою з вашими підлеглими в групі. Разом ви визначаєте і оцінюєте варіанти і намагаєтеся досягти консенсусу, визначаючи правильне рішення.

Роль, виконувана при цьому керівником, більше схожа на роль голови зборів, що координує дискусію, концентрує увагу на проблемі і робить усе для того, щоб розглядалися найбільш важливі аспекти проблеми. Керівник не намагається впливати на групу для того, щоб вона прийняла його рішення, і виявляє готовність прийняти і виконати кожне - рішення, що одержало підтримку всієї групи. У ранньому варіанті моделі існував стиль ГI. Однак пізніше він був виключений, тому що мало відрізнявся від стилю ГII.

Описану вище модель Врума–Йеттона пізніше переглянули Віктор Врум і Артур Джаго (Arthur Jago) [5]. У новій моделі збережено п'ять стилів керівництва, проте кількість ситуативних змінних виросла до 12. Тепер вони включають такі додаткові чинники, як важливість якості рішення з технічної точки зору, ступінь відповідальності підлеглих за ухвалене рішення, рівень інформованості керівника та ймовірність суперечливого відношення підлеглих до переважного варіанту рішення. В. Врум і А. Джаго навіть розробили спеціальну комп'ютерну програму, що полегшує використання нової моделі. Проте, якщо виходити з гіпотези про відсутність "відтінків" (тобто припускаючи чітку характеристику ситуації по схемі дерева рішень), коли не існує дуже суворих часових обмежень, і якщо підлеглі географічно зосереджені в одному місці, менеджери можуть як і раніше використовувати для вибору свого стилю керівництва створене раніше дерево рішень. Приклад такого дерева рішень наведено на рис.9.1.

Однієї з відмінних рис моделі є те, що в цілому вона робить більший упор на вивчення ситуації, ніж на вивчення особистості лідера. Дійсно, можливо, є більше сенсу говорити про автократичну ситуацію і ситуацію участі, ніж про автократичного лідера або лідера, що бере участь. Щоб допомогти оцінити ситуацію, Врум і Йеттон розробили сім критеріїв, за якими оцінюється ситуація "підлеглі - керів­ник" , а також модель "дерева рішень".