17. Основні типи рнк. Їхня будова та функції.

РНК (рибонуклеїнова кислота) — клас нуклеїнових кислот, лінійних полімерів нуклеотидів, до складу яких входять залишок фосфорної кислоти, рибоза (на відміну від ДНК, що містить дезоксирибозу) і азотисті основи — аденін (А), цитозин (С), гуанін (G) і урацил (U) (на відміну від ДНК, що містить замість урацила містить тимін). РНК містяться головним чином в цитоплазмі клітин. Ці молекули синтезуються в клітинах всіх клітинних живих організмів, а також містяться в віроїдах та деяких вірусах. Основні функції РНК в клітинних організмах — шаблон для трансляції генетичної інформації в білки та поставка відповідних амінокислот до рибосом. В вірусах є носієм генетичної інформації (кодує білки оболонки та ферменти вірусів). Віроїди складаються з кільцевої молекули РНК та не містять в собі інших молекул. Існує гіпотеза світу РНК, згідно з якою, РНК виникли до білків й були першими формами життя.

18. Основні поняття класичної генетики та генетики людини

Класична генетика встановила, що всі спадкові потенції організмів (їх генетична інформація ) визначаються дискретними одиницями спадковості — генами, локалізованими головним чином в хромосомах клітинного ядра, а також в деяких органелах цитоплазми ( пластидах, мітохондріях і ін.). Проте методи класичної генетики не дозволяли розкрити хімічну природу генів, що було відмічене ще в 1928 видатним радянським біологом Н. До. Кольцовим, що обґрунтував необхідність вивчення механізму спадковості на молекулярному рівні.

Генетика людини — це галузь, яка тісно пов'язана з антропологією і медициною. Генетику людини умовно поділяють на антропогенетику, що вивчає спадковість і мінливість нормальних ознак людського організму, і медичну генетику, яка вивчає його спадкову патологію (хвороби, дефекти, потворність та ін.). Генетика людини пов'язана також з теорією еволюції, оскільки досліджує конкретні механізми еволюції людини і їх місце в природі з психологією, філософією, соціологією. З напрямів генетики людини найінтенсивніше розвиваються цитогенетика, біохімічна генетика, імуногенетика, генетика вищої нервової діяльності, фізіологічна генетика.

19. Гібридологічний аналіз та типи схрещувань.

Гібридологічний аналіз - метод вивчення характеру успадковування властивостей і ознак при статевому розмноженні, який ґрунтується на аналізі результатів схрещувань (гібридизації) в ряді поколінь. Г. а. ґрунтується на рекомбінації (перерозподілі) генів при утворенні статевих клітин (у процесі мейозу), внаслідок якої нащадки за своїми спадковими особливостями відрізняються як від батьків, так і один від одного. Оцінка подібності й відмінності батьківських форм, що брали участь у схрещуванні, та їхніх нащадків здійснюється з використанням генетико-статистичних методів аналізу. Прикладом Г. а. може бути аналізуючи схрещування. Г. а., вперше розроблений Г. Менделем (1865), є осн. методом генетичного аналізу. Г. а. дає змогу встановити тип успадковування (домінантність, рецесивність) ознаки, що вивчається; визначити число генів, що зумовлюють спадкову різноманітність тієї чи ін. ознаки; виявити групи зчеплення і здійснити побудову генетичних карт хромосом. За допомогою Г. а. можна виявити одночасний (плейотропний) вплив генів, що вивчаються, на різні морфофункціональні особливості організму і його життєздатність (летальність, сублетальність); оцінити роль батьківського й материнського генотипів у становленні фенотипу нащадків, взаємодію ядра й цитоплазми тощо. Г. а. лежить в основі широко використовуваного в селекційній практиці методу оцінки плідників за потомством, який дає можливість виявляти кращих за спадковими якостями особин і водночас вибраковувати тих, що є прихованими носіями генів небажаних ознак.