2. Показники і методи вимірювання продуктивності праці

Вимірювання продуктивності праці має ґрунтуватися на розумінні її економічного змісту та визначенні показників, які можуть характеризувати рівень продуктивності праці у часі і просторі. При цьому до методів вимірювання продуктивності праці висуваються наступні вимоги:

1) одиниця виміру не може викривляти показники продуктивності праці;

2) повністю враховувати фактичний обсяг робіт і затрати робочого часу;

3) забезпечувати єдність методів вимірювання продуктивності праці;

4) показники продуктивності праці мають бути наскрізними, зведеними, порівняльними, мати високий ступінь узагальнення, бути універсальними у застосуванні.

Продуктивність можна визначати на рівні суспільства, регіону, галузі, підприємства, організації, цеху, виробничої дільниці, бригади та окремого працівника.

Як вже зазначалося, продуктивність праці вимірюється відношенням обсягу виробленої продукції до затрат праці. Залежно від прямого або оберненого відношення розрізняють два показника рівня продуктивності праці: виробіток і трудомісткість.

Виробіток – це кількість виробленої продукції за одиницю часу, або кількість продукції, що припадає на одного робітника за рік, квартал, місяць.

Залежно від одиниць виміру обсягу продукції і затрат праці, на підприємстві виробіток вимірюється:

1) натуральними показниками: штуки, тонни, метри тощо (якщо асортимент продукції одноманітний).

Натуральні показники є точними і наочними, але за ними неможливо оцінити різнорідну продукцію.

2) умовно-натуральними показниками: умовні банки консервів, умовні листи шиферу тощо (якщо підприємство випускає кілька видів схожої продукції).

Ці показними приводять різну продукцію до одного виміру, але застосування таких показників дуже обмежене.

3) вартісні показники: обсяг продукції вимірюється у вартісному вираженні.

Ці показники є найбільш універсальними, оскільки дозволяють порівнювати продуктивність праці при виробництві різного асортименту продукції.

Розрізняють такі види виробітку:

– годинний: виробіток на 1 відпрацьовану людино-годину;

– денний виробіток: виробіток на 1 відпрацьований людино-день; річний (квартальний, місячний): виробіток на 1 середньооблікового працівника.

Трудомісткість – характеризує затрати часу на одиницю продукції (обернена до виробітку)

Таблиця 11–12.3.1

Види трудомісткості

Вид		Змістова характеристика
Технологічна трудомісткість		Визначається витратами праці основних робітників (і погодинників, і відрядників). Розраховується для окремих операцій, деталей, виробів
Трудомісткість обслуговування		Визначається витратами праці допоміжних робітників, що зайняті обслуговуванням виробництва
Вид		Змістова характеристика
Виробнича трудомісткість	Складається з технологічної трудомісткості та трудомісткості обслуговування, тобто показує витрати праці основних і допоміжних робітників на виконання одиниці роботи
Трудомісткість управління	Визначається витратами праці керівників, спеціалістів, технічних виконавців
Повна трудомісткість	Відображає усі витрати праці на виготовлення одиниці продукції (це трудові затрати всіх категорій промислово-виробничого персоналу)
За характером і призначенням:
Нормативна	Визначає затрати праці на виготовлення одиниці продукції (робіт, послуг), розраховані згідно з чинними нормами
Фактична	Виражає фактичні затрати праці на виготовлення одиниці продукції (робіт, послуг)
Планова	Затрати праці на одиницю продукції (роботу, послугу) з урахуванням можливої зміни нормативної трудомісткості

Чим більший виробіток продукції за одиницю часу або чим менші затрати часу на одиницю продукції, тим вищий рівень продуктивності праці.

Показники трудомісткості виготовлення продукції і виробітку продукції є різним виразом суті продуктивності праці. Співвідношення цих показників можна виразити формулами:

В =	П	;	Т =	∑Т	,
	∑Т			П

де: В - виробіток продукції за одиницю часу, нат. од.

П – кількість виробленої продукції, нат. од.

∑Т – час, який витрачено на виробництво всієї продукції, чол..-годин

Т – трудомісткості виготовлення одиниці продукції, чол..-годин.

Таким чином, між показниками виробітку і трудомісткості продукції існує обернено пропорційна залежність:

В =	1	;	Т =	1	,
	Т			В

Зростання виробітку продукції визначається відношенням його рівнів у звітному(/) і базовому (0) періодах. Виходячи з вище наведеної залежності між показниками виробітку і трудомісткості продукції, можна визначити індекс зростання виробітку (І_в):

Ів =	1	:	1	=	Т0
	Т\		Т0		Т\

З наведеної формули впливає, що для визначення індексу зростання виробітку необхідно затрати праці на виготовлення одиниці продукції у базовому періоді віднести до затрат праці на її виготовлення у звітному періоді. При цьому, відсоток зростання виробітку не збігається з відсотком зниження трудомісткості.

Співвідношення між цими показниками можна виразити формулами:

В =	100 ∙ а	;	а =	100 ∙ в	,
	100 - а			100 + в

де: в – відсоток зростання виробітку;

а – відсоток зниження трудомісткості.

Індекс змінення рівня продуктивності праці:

Іпт =	Іп	,
	Іч

де: І_п – індекс змінення обсягу виробництва продукції;

І_ч – індекс змінення чисельності працюючих.

З останньої формули:

І_п = І_пт ∙ І_ч

І_ч = І_п : І_пт

Розрізняють продуктивність суспільно праці і живої

Досягнутий рівень продуктивності суспільної праці визначається величиною національного доходу, створеного одним робітником сфери матеріального виробництва в середньому за рік:

_

ПП_с==Д_н:Ч_р, грн./чол.

де Д_н – національний дохід за рік у порівняних цінах, грн.;

Ч_р – середньоспискова чисельність робітників сфери матеріального виробництва за рік, чол.

Показники продуктивності живої праці визначаються на рівні окремої галузі матеріального виробництва, підприємства та їх структурних підрозділів.

1) натуральний метод: обсяг виробленої продукції і продуктивність праці розраховують в натуральних одиницях (шт., тонни, метри тощо). Цей метод широко використовується всередині підприємства: на робочих місцях, у бригадах, на окремих дільницях, що виробляють однорідну продукцію. Якщо підприємство (цех, дільниця, бригада) випускає продукцію, котра має одне й те саме призначення, проте відрізняється за якоюсь однією ознакою, виробіток можна розрахувати за допомогою умовно-натуральних одиниць. Натуральний метод має обмежене застосування, оскільки підприємства і галузі випускають здебільшого різнорідну продукцію. Крім того, даний метод не дозволяє врахувати зміни обсягу незавершеного виробництва, яке в деяких галузях має велику частку в загальному обсязі продукції.

2) трудовий метод: обсяг виробленої продукції визначається в нормо-годинах. Даний метод використовується на робочих місцях, у бригадах, на виробничих дільницях і в цехах, де обсяг виробленої продукції або виконаних робіт визначається в нормо-годинах. Цей метод має обмежене застосування, оскільки базується на використанні незмінних норм, що суперечить необхідності перегляду норм у міру здійснення організаційно-технічних заходів. Крім того, на підприємствах розраховують здебільшого технологічну трудомісткість, яка виражає затрати часу лише основних робітників.

3) вартісний метод: дозволяє порівняти різнорідну продукцію з витратами на її виготовлення як на окремому підприємстві або галузі, так і економіки в цілому.

Натуральний метод

ППн=	КПн	,	нат. од/чол.
	Чпвп

де: КП_н – кількість (обсяг) виготовленої продукції за рік в натуральних одиницях виміру;

Ч_пвп – середньоспискова чисельність промислово-виробничого персоналу підприємства за рік, чол.

Вартісний метод

ППв=	КПв	,	грн./чол.
	Чпвп

де: КПв – річний обсяг реалізованої (товарної) продукції, грн.;

Трудовий метод

ППт=	∑ КПі×Ті :	Чпвп,	хвилин або годин;
	i-1

де: КП_і – кількість виготовленої продукції і-го виду, нат. од.;

Т_і – повна заводська трудомісткість виробництва одиниці продукції і-го виду, чол.-годин;

n – кількість видів продукції що виготовляється.

4. Планування зростання ПП здійснюється шляхом розрахунку економії робочого часу (робочої сили) по факторах, які отримуються внаслідок впровадження технічних, організаційних і економічних заходів. Економія робочого асу виражається у зменшенні необхідної чисельності робітників. Якщо економія робочого часу виражена у чоловіко-годинах, то вона перераховується у середньорічну чисельність робітників. Методика розрахунку має наступний алгоритм:

І. Визначається початкова розрахункова чисельність промислово-виробничого персоналу (Ч^р_пвп), яка необхідна для виготовлення планового обсягу продукції за умови збереження рівня ПП базового періоду:

Ч^р_пвп = КП^/:ПП⁰ = Ч⁰_пвп ∙ І_кп ,

де: І_кп - індекс зростання обсягу виробництва продукції за планом.

ІІ. З отриманої розрахункової чисельності виключається визначене розрахунками зменшення необхідної чисельності робітників у зв’язку з підвищенням технічного рівня і поліпшення організації виробництва, праці і управління:

ΔЧпвп =	ΔТкп	=	КП/ (Т0 - Т/)	;
	Кв ∙ Фч		Кв ∙ Фч

де: Δ Т_кп - заплановане зниження трудомісткості виробничої програми, чол.-год. або нормо-год.;

К_в - запланований коефіцієнт виконання норм виробітку;

Ф_ч - річний бюджет робочого часу одного робітника, що оплачується, годин;

КП^/ - запланований обсяг виготовлення продукції, нат.од.;

Т⁰ , Т^/ - питома заводська трудомісткість виробництва натуральної одиниці продукції відповідно у базовому та плановому періоді, чол.-год. або нормо-год.;

5. Зростання ПП:

ПП =	ПП/	∙100%	,
	ПП0

де ПП⁰ , ПП^/ - рівень ПП відповідно у базовому та плановому (звітному) періоді;

Приріст ПП:

Δ ПП =	ПП/ - ПП0	∙100%	, або
	ПП0

Δ ПП =	ПП/	∙100% - 100%
	ПП0

Приріст ПП за рахунок зниження трудомісткості виробництва продукції:

Δ ПП =	Т	∙100%	,
	100% - Т

де: Т – відсоток зниження трудомісткості виготовлення продукції.

Приріст ПП за рахунок збільшення обсягу виробництва продукції та зменшення чисельності робітників:

ΔПП =	ΔКП + ΔЧпвп	∙100%	,
	100% - ΔЧпвп

де: ΔКП, ΔЧ_пвп - відсоток відповідного збільшення виробництва (реалізації) продукції та зменшення чисельності, промислово-виробничого персоналу.

Р.S. Якщо чисельність робітників збільшується, то знак перед ΔЧ_пвп змінюється на протилежний.

Частка приросту обсягу продукції за рахунок підвищення продуктивності праці:

М =	100% -	ΔЧпвп	∙100%	,
		ΔКП

де: ΔЧ_пвп - приріст чисельності ПВП,%;

ΔКП – приріст обсягу виробництва продукції, %.

Частка приросту (зниження) обсягу виробництва продукції у відсотках за рахунок зміни рівня ПП і чисельності працюючих:

Мпп =	Ікп - ,Іч	∙100%	;	МЧ =	,Іч - 1	∙100%	,
	Ікп - ,1				Ікп - ,1

де: І_{кп ,}І_ч - індекс змінення відповідного обсягу виробництва продукції та чисельності працюючих.