Основна література:

1. Акулов М. Г. Економіка праці і соціально-трудові відносини : навчальний посібник / Акулов М. Г., Драбаніч А. В., Євась Т. В. та ін. – К. : Центр учбової літератури, 2012. –328 с.

2. Іляш О. І. Економіка праці та соціально-трудові відносини : навчальний посібник / О. І. Іляш, С. С. Гринкевич. – К. : Знання, 2010. – 476 с.

Законодавчі та нормативно-правові акти:

1. Закон України про пенсійне забезпечення із останніми змінами і доповненнями № 1788–XII від 05.11.1991 р.

Додаткова література:

1. Єсінова Н. І. Економіка праці і соціально-трудові відносини / Єсінова Н. І. – К. : Знання–Кондор, 2004. – 432 с.

2. Грішнова О. А. Економіка праці й соціально-трудові відносини : підручник / Грішнова О. І. – К. : Знання, 2007. – 559 с.

3. Абрамов В. М. Мотивація і стимулювання праці в умовах переходу до ринку / Абрамов В. М., Данюк В. М., Колот А. М.. – Одеса : ОКФА, 1995.

Лекція 2 – 2 год; самостійна робота – 5 год; індивідуальна – 0 год

Тема. Соціально-трудові відносини як система.

Механізм функціонування системи соціально-трудових відносин: організаційні аспекти

Тема. Соціальне партнерство (с.р.)

Тема. Ринок праці та його регулювання

Мета: ознайомитись із поняттям «ринок праці». Проаналізувати сегменти ринку праці та розглянути процес формування попиту та пропозиції робочої сили на ринку праці.

План

1. Ринок праці : сутність, зміст, структура.

2. Сегменти ринку праці.

3. Попит та пропозиція на ринку праці.

1. Ринок праці: сутність, зміст, структура

Ринок праці – складний інститут ринкової економіки. У ньому віддзеркалюються практично всі соціально-економічні явища, які відбуваються в суспільстві.

Ринок праці – сфера формування попиту та пропозиції на робочу силу. Він дає відповіді на питання : що? Для кого? як виробляти? Та регулює рух трудових ресурсів у народному господарстві.

Аналіз ролі та значення ринку праці дає підстави стверджувати, що цей вид ринку с самостійною комплексною системою в ринковій економіці, водночас функціонально пов’язаною з ринком товарів і послуг, ринком капіталу, ринками житла, інформації, освітніх послуг та духовних благ, ринком робочих місць і, з одного боку, безпосередньо залежною від зазначених ринків, а з іншого – такою, що впливає на їх формування. Ринок праці як частина ринкової структури забезпечує рух товарів і послуг, спрямовуючи та вилучаючи ресурси з галузей господарства країни чи регіону відповідно до руху капіталів і товарів. Саме тому, з погляду макроекономічних підходів, більш широко ринок праці можна трактувати як:

– форму взаємозв’язку між найманими робітниками і власниками капіталу та засобів виробництва;

– систему економічних відносин, які виникають у процесі відтворення робочої сили;

– сферу формування попиту і пропозиції робочої сили;

– середовище накопичення, відтворення, реновації, використання людського капіталу;

– багатопланову сферу економічного і соціально-політичного життя суспільства з субординаційними зв’язками з навколишнім світом;

– систему суспільних відносин, пов’язаних з купівлею та продажем праці;

– механізм, що забезпечує узгодження ціни й умов праці між роботодавцями та найманими працівниками;

– механізм чи інститут взаємодії споживачів праці та її постачальників;

У наведених формулюваннях чітко простежуються два методологічних підходи до аналізу сутності ринку праці – діалектичний метод соціально-економічного аналізу явищ та функціональний метод.

З погляду діалектичного методу ринок праці розглядається як сукупність відносин між людьми стосовно відтворення робочої сили. Функціональний метод, який характерний для західної економічної теорії, при аналізі сутності ринку праці спирається на функціонально-економічні взаємозв’язки і «технології» руху робочої сили в умовах ринку. За такого підходу ринок праці розглядається як засіб відтворення трудового потенціалу, як форма функціонування особистого фактора виробництва і як форма розвитку людського капіталу.

На ринку праці є покупець (роботодавець) робочої сили та її продавець (найманий працівник).

Роботодавець – наймач, який може бути представлений різними суб’єктами залежно від узаконеної структури відносин власності: громадські організації, товариства, колективні господарства, підприємства різних форм власності та організаційно-правових форм, індивідуальні наймачі тощо.

Наймані працівники – це вільні працездатні громадяни, які пропонують на ринку праці здатність виконувати суспільно корисну працю для забезпечення джерела існування та індивідуального відтворення.

На ринку праці особливого значення набуває такий суб’єкт, як держава, з притаманними їй відповідними функціями:

– забезпечення дії основних принципів функціонування ринку праці: рівності (правової, економічної, нормативної) сторін у відносинах «роботодавець – працівник»; зростання ефективності трудових відносин а раціональне використання трудових ресурсів; суспільне визнання унікальної цінності пращ (використання людини за її фахом, кваліфікацією та з урахуванням набутого досвіду);

– забезпечення нормативно-правової бази функціонування ринку праці, а також ефективного державного контролю за дотриманням вимог законодавства;

– оптимізація соціальної, організаційної, функціональної та територіальної структур ринку праці;

– розвиток потужного внутрішнього ринку та забезпечення платоспроможності населення;

– формування системи забезпечення соціального захисту суб’єктів ринку праці в процесі економічних взаємовідносин між ними;

– підтримка розвитку професійних спілок, які діють на ринку праці.

Об’єктом ринку праці є властивість виконувати суспільно корисну працю.

Загальновідомо, що ефективне функціонування ринку праці в будь-якій країні можливе при дотриманні низки умов, а саме:

– повна самостійність і незалежність продавця та покупця робочої сили в поєднанні з їхньою економічною відповідальністю;

– відносини суб’єктів на ринку праці – це відносини договорів та угод між рівноправними партнерами, яким притаманний високий ступінь потенційної мобільності;

– функціонування ринку праці тим ефективніше, чим активніша конкуренція між власниками робочої сили за право зайняти робоче місце та роботодавців за залучення кваліфікованої робочої сили;

– існування балансу між робочими місцями, сукупною пропозицією робочої сили та грошовою масою заробітної плати;

– наймані працівники та роботодавці для захисту своїх інтересів можуть об’єднуватись у спілки, проте в одній спілці вони перебувати не можуть;

– активне виявлення ринкових мотивацій поведінки економічних суб’єктів на ринку праці.

Ефективне функціонування ринку праці залежить від низки факторів (рис. 6.1.2).

Рис. 2.1.2. Системоутворювальні фактори,

що визначають функціонування ринку праці

Механізм функціонування ринку праці зможе забезпечити виконання таких функцій, притаманних сучасній моделі ринку праці:

– суспільного поділу праці – передбачає розмежування роботодавців і найманих працівників за професіями, спеціальностями та між галузями й регіонами;

– інформаційної – базується на забезпечені учасників купівлі–продажу товару «робоча сила» інформацією щодо умов найму, рівня заробітної плати, якості робочої сили;

– посередницької – встановлює взаємозв’язок між роботодавцями і найманими працівниками для задоволення взаємних інтересів та потреб щодо вигідних умов купівлі–продажу робочої сили;

– ціноутворювальної – забезпечує рівновагу між попитом та пропозицією робочої сили відповідно до чинного закону вартості;

– стимулюючої – передбачає стимулювання найманих працівників з мстою підвищення якості робочої сили та її конкурентоспроможності на рийку праці;

– регулюючої – впливає на формування пропорцій суспільного виробництва, розвиток регіонів, забезпечуючи при цьому територіальну та професійну мобільність робочої сили;

– оздоровчої – сприяє підвищенню мотивації праці для збереження якісних характеристик суб’єктів ринку;

– соціальної – забезпечує можливість добору складнішої, вище оплачуваної, престижної роботи залежно від розвитку особистих здібностей і ділових якостей, професійної майстерності кадрів.

Крім того, для ринку праці характерні додаткові функцій

– розміщення – визначає місце робочої сили відповідно до попиту; чим досконаліша система ринку праці, тим виразнішою є функція розміщення;

– селективна – полягає у виборі робочої сили відповідно до попиту та пропозиції, враховуючи професійно-кваліфікаційні характеристики робочої сили; найбільш суттєво ця функція виявляється на мікроекономічному рівні;

– розподільча – пов’язана з розподілом доходів робітників, виходячи із співвідношення попиту та пропозиції на ринку праці;

– алокативна – передбачає розміщення робочої сили на принципах найбільш доцільного її використання;

– координаційна – характеризує координацію пращ з метою досягнення найвищих кінцевих результатів;

– дистрибутивна – передбачає формування ціни праці з позицій її конкретного внеску в кінцеві результати роботи підприємства.