2. Форми безробіття

Класифікація видів та форм безробіття зображена на рис. 7.2.1.

Класифікаційною ознакою різних видів безробіття е соціально-економічні причини. За причинами виникнення вирізняються такі види безробіття:

– фрикційне;

– структурне;

– циклічне;

– сезонне;

– інституційне.

Рис. 7.2.1. Класифікація видів та форм безробіття

Фрикційне безробіття пов’язане з переміщенням людей з однієї роботи на іншу, а також з однієї місцевості в іншу. Виникає тоді, коли частина людей добровільно змінює місце праці, дехто шукає нову роботу після звільнення, деякі тимчасово втратили сезонну роботу, а молодь уперше намагається знайти її.

Структурне безробіття є наслідком структурних зрушень в економіці – як у галузевій площині, так і в площині зміни форм власності.

Циклічне безробіття пов’язане з падінням економічного циклу.

Сезонне безробіття притаманне окремим галузям виробництва (сільське господарство, цукрова промисловість тощо).

Інституційне безробіття спричинюють правові норми, прийняті в країні, які негативно впливають на попит та пропозицію робочої сили (впровадження непродуманої податкової політики, надмірних соціальних виплат, гарантованого мінімуму заробітної плати).

У будь-якому з них можна виокремити й інші різновиди, що зумовлені спільною причиною їх виникнення. Кожний окремий вид безробіття потребує певних заходів щодо запобігання його розширенню. Саме в цьому і полягає практичний сенс диференціації безробіття за видами.

Види безробіття можуть набувати різних форм. До системи формуючих критеріїв форм безробіття належать:

– тривалість стану безробіття;

– волевиявлення незайнятої особи;

– відкритість і можливість вивчення;

– обсяг безробіття.

За тривалістю виділяють такі форми безробіття:

– застійне – охоплює стійкий прошарок безробітних маргіналізованих громадян (безпритульні, жебраки, бродяги);

– хронічне – виникає з масовим безробіттям, зазвичай у періоди циклічного спаду.

За волевиявленням розрізняють безробіття:

– добровільне – виникає за власним бажанням працівника у зв’язку з незадовільним рівнем оплати праці, несприятливими умовами праці тощо;

– примусове – виникає тоді, коли працівник не бажає звільнятися, а адміністрація підприємства в примусовому порядку звільняє персонал (наприклад, під час економічного спаду).

За відкритістю і можливістю вивчення бувають такі форми безробіття:

– відкрите – ситуація, за якої людина визнає, що вона не має роботи, і реєструється на біржі праці, якщо така для неї доступна;

– приховане – ситуація, за якої частина безробітних людей не облікована в офіційних даних.

За обсягом існує дві форми безробіття:

– оптимальне – це такий його рівень, який нижче нормального;

– природний рівень – це такий рівень безробіття, коли будь-яке підвищення попиту на працю не призводить до скорочення чисельності безробітних; інакше кажучи, це рівень безробіття, за якого воно в основному добровільне.

У вітчизняній літературі природний рівень безробіття визначають як суму фрикційного і структурного безробіття, оскільки безробіття фрикційного та структурного типу існують у будь-який період економічного розвитку.

Закон Оукена

Відомий економіст Артур Оукен вивів закономірність про те, що безробіття та обсяг ВВП за умови повної зайнятості мають між собою прямий зв’язок. Тобто, він вважає, чим більше безробіття, тим більше відстає реальний обсяг ВВП від обсягу за умови повної зайнятості. Суть його закону полягає в тому, що якщо фактичний рівень безробіття перевищує природний на 1%, то реальний обсяг ВВП відстає на 2,5%. Це співвідношення називають законом Оукена. Наприклад, якщо фактичний рівень безробіття в якійсь країні становить 18,3%, що більше природного рівня на 10,5%, а обсяг ВВП становить 65 000 млн дол., то відставання реального обсягу ВВП від обсягу за умов повної зайнятості становить 17 062,5 млн дол. (10,5 o 2,5 = 26,25 %; 65 000 o 26,25/100 = 17062,5 млн дол.). Тобто якщо б економіка створила робочі місця для усього працездатного населення країни, то обсяг виробництва товарів та послуг був би більше на 17 062,5 млн дол.