Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Лекции ЕП сокращенные для ЕО.docx
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
309 Кб
Скачать
☆

1) Грошові і натуральні:

– грошові доходи формуються за рахунок: оплати праці, соціальних трансфертів (виплати із соціальних фондів), підприємницьких доходів, доходів від власності, доходів від особистого господарства та індивідуальної трудової діяльності, інших доходів (аліментів, гонорарів, благодійної допомоги тощо);

– натуральні доходи: включають продукцію особистого підсобного господарства, що використовується на особисте споживання, а також трансферти у натуральній формі.

2) Номінальні і реальні:

– номінальні доходи: це величина нарахованих виплат і натуральних видач;

–реальні доходи: це номінальні доходи, скориговані на зміни цін на товари і тарифів на послуги.

3) Трудові і нетрудові:

– трудовий дохід: це дохід, який отримує працівник в результаті своєї економічної діяльності як наймана робоча сила або у разі самостійної зайнятості;

– нетрудовий дохід: надходження від діяльності, що ведеться з відхиленням від чинних у державі правових норм, норм моралі та поведінки громадян.

На формування доходів впливають такі фактори:

а) нівелюючі – складання заробітків сім’ї, пенсії пенсіонерів, які живуть в сім’ї і вносять свою пенсію в бюджет сім’ї, допомоги, що одержують члени сім’ї.

б) диференціюючі – наявність непрацездатних членів сім’ї, їхня кількість у сім’ї, співвідношення працюючих і непрацюючих членів сім’ї.

Рівень життя – відображає ступінь розвитку і задоволення фізичних і соціальних потреб населення, а також умови в суспільстві для подальшого розвитку і задоволення цих потреб. Підвищення рівня життя сприяє покращенню якості життя, тобто умов існування людини.

Показники рівня життя:

– загальний обсяг споживання матеріальних благ і послуг, рівень споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг;

– реальні доходи населення, розмір заробітної плати, надходження доходів з інших джерел (за рахунок пенсій, допомог, стипендій, реалізації продукції особистого підсобного господарства, дивідендів і відсотків на інвестовані у виробництво особисті трудові доходи);

– умови праці, тривалість робочого і вільного часу;

– забезпеченість житлом, комунальними і соціальними послугами, транспортом, зв’язком;

– показники освіти, тривалості життя, охорони здоров’я й т. ін.

Прожитковий мінімум являє собою показник обсягу і структури споживання основних матеріальних благ та послуг на мінімально допустимому рівні, що забезпечує підтримування активного фізичного стану різних соціально-демографічних груп населення. проте цей показник призначається для певного періоду подолання кризового стану економіки.

Згідно з міжнародним правом мінімальні розміри оплати праці, а також пенсії за віком, стипендії, соціальні допомоги та інші компенсаційні виплати мають орієнтуватися на величину прожиткового мінімуму. Бюджет прожиткового мінімуму являє собою вартісну оцінку натурального набору прожиткового мінімуму, а також включає всі витрати на податки та інші обов’язкові платежі.

Прожитковий мінімум і величина його вартості для громадян працездатного віку являють собою інструменти соціальної політики. Вони мають використовуватися як орієнтири під час регулювання доходів і витрат різних груп населення; для обґрунтування розмірів оплати праці, а також регулювання міжгалузевого підвищення заробітної плати, співвідношення в оплаті праці за галузями; для оцінки матеріальних і фінансових ресурсів, необхідних для реалізації поточних і перспективних соціальних програм на рівні регіону, підприємства

Профспілками України розроблені методичні підходи до розрахунку прожиткового мінімуму. Згідно з ними визначаються асортимент і вартісна величина «споживчого кошика» на продукти харчування, а також витрати на житлово–комунальні послуги, непродовольчі товари, транспортні послуги тощо. Мінімальні норми, а також розраховані на їхній основі «споживчі кошики», структура прожиткового мінімуму періодично мають уточнюватися й переглядатися вартісна оцінка «споживчих кошиків» формується за відповідними цінами і тарифами.

Необхідно використовувати середні ціни купівлі відповідних товарів і послуг з урахуванням усіх видів торгівлі.

Набір продуктів харчування прожиткового мінімуму включає продовольчі товари, об’єднані в такі укрупнені групи:

– хлібопродукти;

– картопля;

– овочі;

– фрукти і ягоди;

– м’ясопродукти;

– молокопродукти;

– рибопродукти;

– яйця;

– цукор, кондитерські вироби;

– маргарин.

Цей набір розрахований на основі мінімальних розмірів споживання продуктів харчування для різних категорій населення, розроблених науково-дослідним інститутом харчування МОЗ України. Розрахунки набору продуктів харчування ґрунтуються на нормах фізіологічних потреб у харчових продуктах для дорослого населення України і рекомендацій про потреби людини в енергії і білках, відомостей про хімічний склад основних продуктів харчування і витрат речовин у процесі продукції.

Витрати на оплату житлово-комунальних послуг визначаються на основі норм загальної площі житла і нормативів споживання основних видів комунальних послуг (вода, тепло, газ, каналізація, електроенергія, радіо, телефон, телеантена) на одну людину.

Визначення частки витрат прожиткового мінімуму, які використовують на придбання непродовольчих товарів, послуг (без урахування житлово-комунальних),виплату податків та інших обов’язкових платежів, ґрунтується на використанні фактичного співвідношення між цими витратами на харчування, яке складалося в базовому періоді (за матеріалами бюджетних обстежень).

Більш правомірною та науково обґрунтованою категорією є мінімальний споживчий бюджет, що забезпечує нормальне відтворення робочої сили працездатних і нормальну життєдіяльність непрацездатних громадян.

Мінімальний споживчий бюджет – це законодавчо встановлена в державі середньодушова місячна вартість набору продуктів харчування, непродовольчих товарів, оплати необхідних послуг, ліків, предметів побуту, в тому числі й довготривалого користування, задоволення в установлених межах культурних потреб, розрахованих на підставі науково обґрунтованих норм і нормативів з урахуванням національних особливостей. Для України розрахунок вартості такого бюджету вперше здійснювався в 1991 р. для 13 статево-вікових груп.