Тема 3.2
Мовленнєва поведінка к.,, в усній науковій дискусії, полеміці
, Зміст
л, 3.2.1. Оратор і аудиторія. Мистецтво ефективної усної переконуючої комунікації.
3.2.2. Дискусія і полеміка. З історії дискусії. Правила коректного ведення дискусії.
3.2.3. Наукові конференції як засіб вияву культури наукової мови.
3.2.1. Оратор і аудиторія. Мистецтво ефективної усної переконуючої комунікації
У довідникових виданнях подається таке визначення академічного красномовства. Це ораторське мистецтво в науковому і науково-педагогічному спілкуванні, мовленнєва майстерність лектора, автора наукової доповіді, опонента, рецензента.
Яким же має бути оратор? Упродовж сторіч "шліфувалися" вимоги до образу оратора наукового заходу: Такими вимогами вважають новизну, доцільність, оригінальність, системність, стислість, повноту викладу, оптимальність стилю.
Слушними є міркування відомого стиліста і ритора Л. Мацько, що стосуються образу оратора. Домінуючими вимогами до такої особи були його добродійність, здатність викликати довіру у слухачів. Оратор не може бути байдужим до предмета промови, йому необхідна захопленість до справи. Талант оратора - це велика праця над удосконаленням свого власного мовлення, це постійний пошук чогось нового у сфері риторики.
Звичайно, важливо оцінити мовленнєву майстерність оратора, тобто характеристику мовної здатності, високий ступінь мовленнєвої культури особистості. Мовленнєва майстерність включає наявність індивідуального стилю мовлення, її багатство і виразність, уміння коротко, ясно і точно будувати свою думку і переконувати слухачів.
Діалог формує діяльну, активну позицію учасників. Крім того, це відвертий самоаналіз, внутрішній прихований процес професійно-особистісного становлення, стимул самовдосконалення, саморозвитку, постійного оновлення. Дійсно, за висловленням німецького поета і
1
64
публіциста Генріха Гейне, під час наукового діалогу "один алмаз полірує інший..."
Достатньо фахово виписаний образ оратора, т. зв. риторичний ідеал у книгах "Про риторичне мистецтво" Феофана Прокоповича. Відомий філософ і літератур наголошує на почесності місії оратора і на його патріотичності.
Відомі оратори вказують на таку обов'язкову вимогу, як оцінювання аудиторії, її соціального складу, віку, статі), ступеня однорідності, що визначається мотивами слухачів, а також культуру критики, уміння висловлювати необхідні для загальної справи критичні зауваження, що не ображають почуття гідності співбесідника; тактовність і доброзичливість у висловлюванні критичної оцінки.
Необхідність володіння академічним красномовством сучасними дослідниками пояснюється, власне, сутністю самого предмета науки риторики: це теорія і мистецтво мовлення, мистецтво мислити, теорія і практика досконалого мовлення (саме тут виявляються такі ознаки мовлення, як доказовість, ефективність, доцільність, чистота, точність, дійовість), учення про мовленнєве виховання особистості, правилах і нормах мовної поведінки.
Серед порад, які виділяють сучасні дослідники стосовно володіння академічним красномовством, звернемо увагу і на такі:
пошук доцільного образу оратора (особистість, воля, настрій мовця);
практичний досвід, аналіз власних виступів і виступів інших колег;
вивчення законів і правил риторики як науки;
постійне ознайомлення з ораторською творчістю різних епох;
тренування в регулярному написанні текстів і виголошенні промов;
заняття з техніки мовлення.
3.2.2. З історії дискусії ''
Правила коректного ведення дискусії
Дискусії запровадили ще в Стародавній Греції. На сьогодні добре відомий метод "сократичної бесіди", тобто метод питань та відповідей. Особливе місце в сократівському методі займали "іронія" та "майєвтика" (за формою), "індукція" та "визначення" (за змістом).
165
Головні засоби, наприклад, іронії своєрідні натяки, порівняння спрямовувалися на активізацію процесів мислення.
Значну увагу дискусії і діалогу приділяли Сократ, Платон, Аристотель. Видатні грецькі філософи вважали, що пізнання та розкриття сутності проблеми неможливе без урахування думки іншої людини. Дискусії Платона будувалися на основі розробки системи аргументів (доказів). Поширеними способами аргументації в дискусіях були "супровідні" методи: ілюстрації, конкретизації за допомогою фактів, аналогії, знаходження суперечностей тощо.
У дискусіях у середні віки використовувалися питання для обговорення, одне питання могло розглядатися з різних боків. Організатором дискусії був лектор, який обирав тезу і заперечення, Кожному з учасників важливо було необхідними аргументами підтримати тезу і відповісти на питання.
У курсі риторики, запропонованого Ф.Прокоповичем у Києво-Могилянській академії, до проведення дискусії подавалися, зокрема, і такі поради:
"1. ...Дуже важливо глибоко вивчити питання, з якого буде дискусія, а також точку зору супротивника.
...Кожна сторона якнайбільше має піклуватися про ясність мови, уникати всього, що робить мову темною і двозначною.
...Не треба зловживати прикрасами та показним блиском - це завжди викликає підозру в хитрощах, відшукати істину можуть лише простота й щирість.
...Подумай також про те, що буде відповідати на твої запитання опонент, передбач його несподівані відповіді.
...Але насамперед необхідне суворе і старанне дослідження власних тез - на істинність, на помилки.
...Дотримуйся миру й спокою, стримуй безладний крик... Чи від крику аргументи стають переконливішими, а відповіді мудрішими?
...Скромність і дружня прихильність між тими, хто сперечається, повинні зберігатися як непорушний закон... Міра у всьому - найкраща річ!".
Сучасне розуміння дискусії наступне - це публічне обговорення певної проблеми або групи питань на зборах, конференції, у пресі з метою досягнення істини. Характерною ознакою дискусії є відсутність тези і наявність єдиної теми. Як правило, завдання
1 68
Зазвичай, вступ у суперечку виражається такими висловами: Дозвольте заперечити; положення ... видається сумнівним; це положення потребує більш ґрунтовної аргументації.
Мовною формою вираження доведення (доказу) - форми мислення, що обґрунтовує правильність суджень, є складні мовні конструкції, що становлять логічний ланцюг умовиводів (доказом може бути; приклад може бути витлумачений інакше, якщо). Структура доведення включає такі складові, як теза - судження, істинність якого має бути доведена, аргументи (базові параметри доведення, судження, за допомогою яких доводиться теза, положення, з яких виводиться істинність або хибність тези). Важливою вимогою до аргументації є, безумовно, сумлінність, чесність і об'єктивність подання аргументів.
Спростування аргументів може містити такі конструкції: Факти не підтверджуються; ці аргументи недостатньо переконливі.
\
3.2.3. Наукові конференції | як засіб вияву культури наукової мови
У контексті інтелектуально-креативних вимог професійно— педагогічної діяльності такі підсумкові заходи виступають ефективним засобом активізації навчально-пізнавальної, науково-дослідної діяльності, реалізації набутих здібностей і стимулювання потреби у творчому оволодінні знаннями, засобом об'єктивного вияву обдарованої студентської молоді.
Слово конференція походить від латинського соп/егепііаі, що означає "збори, нарада представників певних держав, партійних, громадських, наукових організацій з метою обговорення і вирішення певних питань".
Наукові конференції вважаються невід'ємною формою висвітлення підсумків наукової роботи (реферату, курсової, дипломної чи магістерської роботи) і разом з тим є ефективним засобом об'єктивного виявлення та відбору обдарованої студентської молоді, реалізації їх творчих здібностей, стимулювання потреби у творчому оволодінні знаннями, активізації навчально-пізнавальної діяльності.
Як правило, на звітну студентську наукову конференцію після обговорення на засіданнях гуртка, проблемної студентської групи за рекомендацією наукового керівника пропонуються кращі студентські роботи з української філології чи методики. Кращі - насамперед з позиції власне письмового розкриття теми дослідження.
169
Традиційні ознаки поняття . "конференція" на сьогодні збагатилися рисами, властивими дистанційним конференціям, які з допомогою електронної пошти, відео- і аудіокомунікацій дозволяють організувати інтерактивний діалог і полілог серед віддалених один від одного фізичних користувачів.
І все ж конференція - це лише верхівка "наукового айсбергу". Проведена на відповідному рівні, тобто, на яку студенти прибудуть з метою поспілкуватися з однодумцями, а не для отримання автоматичного заліку тощо, конференція повинна не лише підтвердити належний рівень виконаної наукової роботи, а й показати студента-дослідника як мовну толерантну особистість. Саме на таких заходах, під час наукових дискусій виробляється самостійність, оригінальність висловлювання, вміння обґрунтовувати чи спростовувати хибні думки, здійснюється опанування мистецтвом аргументованої полеміки. Цим самим набувається професійний досвід^ відбувається суспільне визнання в середовищі фахівців.
Відсутність такої підготовки і практики призводить до того, що доповідачі часто не виявляють уміння дискутувати, виступають, не "відриваючись" від конспекту. Досвід проведення всеукраїнських конференцій засвідчує також і далеко не належний рівень культури наукового мовлення, наявність у виступаючих численних лексичних і граматичних помилок, канцеляризмів, "заплутаної" книжної лексики, надмірного вживання слів іншомовного походження.
Серед причин мовних недоречностей наукових виступів -спрямованість підготовки у вищому навчальному закладі насамперед на здобуття професійних знань, а не на формування вмінь професійного спілкування і професійного мислення.
Якісній підготовці до виступу сприятиме попередньо опанований студентом зміст роботи з розвитку мовлення (а саме збагачення словникового запасу; засвоєння норм літературної мови, формування вмінь та навичок зв'язного мовлення) на заняттях з сучасної української мови, виразного читання, педагогічної майстерності, інших фахових та психолого-педагогічних дисциплін.
Ефективним прийомом тренування виступу може бути самоаналіз його диктофонного запису, адже більшість із студентів не чули власного голосу. Прослуховування власного мовлення сприяє удосколенню самопідготовки, розвиває власну культуру мовлення. Дослідники радять остаточне тренування виступу, а також перевірку готовності використання допоміжних засобів демонстрування
1
70
ілюстративних матеріалів, по можливості, провести в тій аудиторії, де буде проводитися конференція.
Мова доповідача повинна бути виразною, граматично правильною. Як радить доктор Лаура Горак, доповідач має бути впевненим у собі: "Подивіться в очі слухачеві і посміхніться - це змінює стан вашого розуму і вашої аудиторії. Розбудіть інтелект свій і слухачів. Напишіть цікаві вступи і висновки, вивчіть їх напам'ять. Продумайте власний зовнішній вигляд, поставу промовця, виразність жестів, їх природність, відповідність змісту формі викладу". Разом з досвідом участі в конференції студенти отримують і стимул до подальшої дослідницької діяльності.
Не менш важливим прийомом збереження наукової інформації, отриманої студентами на конференціях, введення її в науковий світ, як показує практика, є підготовка і випуск вузівських збірників. Вважаємо, що студентські наукові статті, доповіді з викладом проміжних або кінцевих результатів дипломного, магістерського дослідження повинні зайняти належне місце у цих збірниках. Підготовка і випуск таких видань практикується сьогодні в окремих, але, на жаль, поки що не в більшості вузів України.
Незважаючи на певне зрушення в науково-дослідній роботі студентів у цілому в Україні, існує низка причин, які стримує їх науковий пошук. Серед таких причин - затримка публікації студентської статті (до моменту друку студент, як правило, вже закінчує заклад), оплата (іноді досить висока для студента) за друкування матеріалів, не завжди належне відзначення кращих публікацій, кращих виступів студентів тощо. Та й перегляд програм конференцій (звітних, міжвузівський, всеукраїнських) показує, наскільки важливо з метою морального стимулу подальшого наукового пошуку студентів, здійснення тісного співробітництва "студент — викладач — науковець" разом із прізвищами учасників обов'язково подавати і назву їх доповіді, і прізвище наукового керівника.
Як же покращити проведення наукових конференцій? Що можна реально в умовах вищої школи зробити з метою подальшого залучення (за бажанням, а не за примусом) студентів до участі у вузівській, всеукраїнській, міжнародній конференціях? Проблем тут, звичайно, чимало. Але при бажанні керівництва і самих молодих дослідників їх можна намагатися вирішити.
При підготовці конференції і вузівського, і всеукраїнського
171
характеру, організаторам, керівникам підрозділів університету, студентській науковій раді досить важливо продумати низку організаційних заходів: контингент доповідачів (курс, група), контингент слухачів, відповідна реклама в газеті, приміщення, висвітлення ходу конференції у засобах масової інформації, відзначення кращих доповідей, моральне і матеріальне стимулювання.
На нашу думку, надзвичайно важливо випускати збірники студентських статей або до початку або одразу після проведення такого заходу: це б давало можливість студентам ретельніше підготувати статтю у збірник, а доповідь за матеріалами наукової роботи - до виступу.
Керівництву навчального закладу, студентській науковій раді важливо передбачити кошти на відрядження здібних студентів до інших університетів з метою участі у студентській конференції. Це б збагатило молодих науковців новими знаннями і вміннями, розширило їх кругозір.
Вважаємо, що в роботі конференції, і не лише всеукраїнської, міжнародної, а й вузівської, варто передбачити участь як студентів даного університету, так і, за відповідним узгодженням, студентів з інших вищих навчальних закладів. Це підвищує статус педагогічного університету, в якому проводиться конференція, а також забезпечує більш широке визнання студентської наукової роботи.
' Проблемно-пошукові завдання
1 .Проаналізуйте тематику студентської наукової конференції. Запропонуйте власний варіант її організації.
2. Підготуйте повідомлення про хід наукового дослідження на семінар.
3.Підготуйтеся до ролі "рецензента" на науковій конференції з теми "Мовне обличчя сучасного міста".
4. Які спільні і відмінні ознаки писаного тексту наукової доповіді та його усним (виголошеним) варіантом?
1
72
Наведіть фрази та кілька прийомів активізації уваги слухачів, завдяки яким досягається контакт між4 доповідачем і слухачами.
Проаналізуйте виступ професора А.Погрібного на відкритті Першого (Установчого) Конгресу Всеукраїнського педагогічного товариства імені Григорія Ващенка
Вельмишановне зібрання! Пані, панове! Колеги!
В історії новітнього часу важко назвати інший народ, з духовними світочами котрого, звичайно, як і з самим народом, доля повелася б так жорстоко, як зі світочами українців й України. Згадаймо щонайтиповіші варіанти: фізичне знищення наших духовних провідників, як правило, далеко не у розповні їхніх діл і літ (несть числа розпізнавальним іменам-символам! - і то, власне, аж до нинішнього дня!); не лиш добровільне, а й вимушене струшування плодів видатного розуму до чужого городу іншої, не своєї науки і культури, а то значить - брутальне експропріювання могутніх інтелектів українського народу, що з волі чужинців-колонізаторів ураз ставали здебільшого чи то "общерусскімі", чи то "совєтскімі" (розпізнавальні символи - Микола Гоголь, Костянтин Ушинський, Сергій Корольов); створення видатним талантам таких умов житгя і праці, що глибину мислі, свою прозірливість вони могли фіксувати у ліпшому разі у з ризиком ведених щоденниках або в інших творах, що не назначалися до друку (за приклад нехай послужить хоч би Олександр Довженко); безчесні маніпулювання недорозвиненою свідомістю позбавленого власної державності народу, завдяки чому істинні світочі сприймалися ним як зрадники, відступники (найяскравіший приклад - Іван Мазепа), а справді заблуклі на зрадницьку, відступницьку стезю персони - як звитяжці, як достойники (розпізнавальний символ, хоча зовсім не з числа світочів, - Юрій Коцюбинський); нарешті - вельми масовий варіант - відторгнення видатних світочів од рідного народу, приречення на незнання останнім не то їхніх справ, а й самих їхніх імен. Маємо також безліч розпізнавальних символів цього варіанту, як-от донедавна і Олександр Архипенко, і Євген Маланюк, і Олександр Кошиць, і, безумовно ж той, чиє світле ім'я і чиї великі справи спонукали нас зібратися сьогодні на цьому представницькому Конгресові.
Варто одразу ж наголосити: як Костянтин Ушинський є найбільшим українським педагогом 19-го сторіччя, так Григорій Ващенко сягнув високих злетів української педагогічної думки у столітті нинішньому, двадцятому - точніше у 20-60-х роках. Складене з двох частин - в Україні та Німеччині, в еміграції - життя Г. Ващенка (1878-
173
1967), а головне те, що в багатьох своїх творах він різко розвінчує антинаукову, антинаціональну, фарисейську сутність офіційної радянської педагогіки, стало причиною того, що у свою Вітчизну, в Україну Г.Ващенко повертається тільки у наші дні.
І з яким неоціненним духовним скарбом він повертається! Крім вже виданого в нас "Виховного ідеалу", що мав би стати педагогічним катехізисом кожного свідомого українського освітянина, він вертає до нас ще й з такими працями, які, віримо, неодмінно невдовзі вийдуть і опис яких він дав у своїй автобіографії. Цитую лише дещицю і прошу звернути увагу вже на самі назви праць Г. Ващенка: "Загальні методи навчання", "Завдання виховання української молоді", "Релігія і майбутнє людства", "Основні лінії в розвитку совєтської педагогіки і школи", "Виховання волі і характеру", "Макаренко - найбільший совєтський педагог", "Проект системи освіти в самостійній Україні" (вдумаймося в цю останню назву: у час, коли було винищено найменші паростки українства, Гр.Ващенко, твердо вірячи у дочасність комуністичного режиму, складає оцей проект системи освіти у звільненій від імперського ярма, незалежній Україні. Чи скористалися ми з цього проекту? Якою мірою спромоглися скористатися?).
А ще праця під особливо промовистою назвою "Хвороби в галузі національної пам'яті". Вдумаймося також і в цю останню назву, яка, як на мене, є воднораз і вельми точним діягнозом, що фіксує водночас і недостатність національної пам'яті (така ж згубна річ для нації, як і серцева недостатність для людини), і переобтяженість її різного роду антинауковим шлаком. Чи ж не тому, поставлю питання, ми й говоримо про значну частину нашого вчительства як про особливо консервативну частину суспільства, що воно, вчительство, якраз і виявилося великою мірою враженим отією хворобою національної пам'яті. Спроможеться бо назвати наш пересічний вчитель того ж Макаренка, про експеримент якого стосовно трудового виховання позитивно писав Гр. Ващенко у 20-х рр., зате після сталінської канонізації воєнізовано-казармених принципів котрого та розповсюдження їх на всю систему шкільництва піддав цього педагога, що перебував на космополітичних позиціях, різкому осудові. Ще назве наш пересічний вчитель Василя Сухомлинського...
А кого ще назве наш вчитель, окрім Макаренка та Сухомлинського? За незначними винятками - нікого, і, до речі, не назве він не тільки Григорія Ващенка. Бо ж цілі неоціненні пласти української педагогічної думки, що вбирають у себе одвічну народну педагогіку, такі унікальні, світової значимості речі, як "Повчення Володимира Мономаха", далі -набутки козацької педагогіки, Гр. Сковорода, а вже в новітніх часах -вагомі педагогічні набутки таких наших національних світочів, як, крім
1
74
згаданого К. Ушинського, Бориса Грінченка, Софії Русової, Івана Огієнка, Августина Волошина, Степана Сірополка - усі ці педагогічні розсипи, всі ці скарби, повторюю, лишаються ще невідомими для нашого вчителя...
Тому і маємо сьогодні такі жахливі хвороби національної пам'яті вже у масштабах усього українського суспільства, тому і живемо за ситуації все ще не розпрямленої, як слід, національної гідності...
Власне, для того й повертається Гр. Ващенко, аби допомагати будувати Українську державу, з високою мрією про яку він прожив усе своє життя.
З осередків педагогічних товариств і ім. Гр. Ващенка, які там виникли і які представляють у цій залі делегати з усіх областей, нам треба сформувати потужне Всеукраїнське Педагогічне Товариство імені Гр. Ващенка - як силу, що буде найактивніше змагатися до утвердження високих принципів національної педагогіки, як силу, що об'єднає українських педагогів (і в масовій школі, й у вищій)...
Сердечно вітаючи всіх, хто присутній нині у цій залі, оголошую Установчий Всеукраїнський Конгрес педагогічних товариств ім. Гр. Ващенка відкритим.
7. Розмірковуючи про якості оратора, Цицерон писав: "...Оратор повинен володіти дотепністю діалектика, думками філософа, словами ледве не поета, пам'яттю законодавця, голосом трагіка, грою кращих лицедіїв".
Про які властивості особистості оратора, що забезпечують ефективність публічного виступу, вказує Цицерон?
Які, на вашу думку, існують засоби розвитку ораторських здібностей.
Охарактеризуйте основні прийоми встановлення контакту з аудиторією у процесі публічного виступу. Як можна визначити, чи існує у оратора контакт з аудиторією?
10. Що спільного і відмінного між поняттями "дискусія", "полеміка", "дебати", "диспут"?
11. Які основні вимоги до поведінки полемістів? Які полемічні прийоми можуть використовуватися в ході дискусії? ,'
■їй .я»
175