9.3.4. Формування резервів із страхування життя

Формування резервів зі страхування життя і за загальними видами страхування має під собою різні теоретичні основи. Це відбувається через неоднакове розподіл ризику і різну методику і структуру тарифної ставки як джерела формування страхових резервів.

За договором страхування життя страхувальник отримує страхову суму в будь-якому випадку, крайній термін при цьому - закінчення дії договору. При загальних же видах страхування страхове відшкодування виплачується тільки при настанні несприятливих подій, обумовлених у договорі страхування. Якщо страховий випадок не настав, страхове відшкодування не виплачується і кошти залишаються в компанії. Відповідно прибуток страховика в цих видів діяльності формується по різному: у першому випадку тільки за рахунок інвестиційної діяльності, у другому - від долі навантаження в структурі нетто-ставки і за рахунок інвестиційної діяльності.

Базовим принципом регулювання страхових резервів є той принцип, що страхові резерви по страхуванню життя і медичного страхуваннявраховуються окремо від страхових резервів за загальними видами страхування. Цей принцип виходить з того, що в країнах ЄС, Україні  і Балтії страхові компанії не можуть одночасно займатися і страхуванням життя і ризикових видах страхування.

Формування резервів зі страхування життя здійснюється відрахуванням частини страхової премії, яка передбачена для забезпечення страхових виплат (нетто-премії), та частини інвестиційного доходу від розміщення тимчасово вільних коштів страховика.

Резерви по страхуванню життя мають у своєму складі резерви довгострокових зобов'язань (математичні резерви); резерви належних виплат страхових сум.

Резерви довгострокових зобов'язань складаються з резерву нетто-премій, резерву витрат на ведення справи, резерву бонусів.

Головними факторами, що впливають на розмір величини математичних резервів (в нормативних документах визначається як базис прогнозу розрахунку математичних резервів), є:

демографічні показники тривалості життя;

ймовірність настання нещасного випадку або хвороби;

річна ставка інвестиційного доходу.

Резерви належних виплат складаються з резерву заявлених, але не виплачених збитків, та резерву збитків, які виникли, але не заявлені.

Розрахунок резерву заявлених, але не виплачених збитків, здійснюється за кожним чинним на звітну дату договором окремо.

Розрахунок резерву збитків, які виникли, але не заявлені, здійснюється за сукупністю договорів у цілому.

  Загальна величина резерву належних виплат страхових сум дорівнює сумі зазначених резервів.

Величина резервів довгострокових зобов'язань обчислюється актуарно окремо по кожному договору за методикою формування резервів ізстрахування життя.

 

9.4. Управління розміщенням страхових резервів

Отримання коштів від страхувальників авансом надає страховим компаніям можливість займатися інвестиційною діяльністю.

Під інвестиційною діяльністю компанії слід розуміти придбання та реалізацію необоротних активів, а також фінансових інвестицій, які не є складовою частиною еквівалентів грошових коштів.

Страхові компанії, які здійснюють ризикове страхування, за українським законодавством, можуть інвестувати кошти в нерухомість, акції, облігації, цінні папери, що емітуються державою, економіку України за напрямами, визначеними Кабінетом Міністрів України, банківські метали.

Страхові компанії, які здійснюють страхування життя, крім цього можуть надавати кредити страхувальникам громадянам, що уклали договори страхування життя, а також кредитувати житлове будівництво.

Активи страховика повинні розміщуватися з урахуванням принципів безпеки, ліквідності, прибутковості. При цьому диверсифікація є засобом забезпечення реалізації даних принципів.

Принципи управління активами страхової компанії повинні застосовуватися з урахуванням специфіки страхової діяльності, а саме:

економічною основою фінансової стійкості інвестиційної діяльності страхової організації є збалансований інвестиційний портфель. Його ознаками є гарантована зворотність коштів, ліквідність і прибутковість, а методом формування - диверсифікація;

стратегія і тактика інвестування страхової компанії, переважна її орієнтація на ліквідність або рентабельність визначаються, по-перше, структурою страхового портфеля, і тільки по-друге - кон'юнктурою ринку інвестицій;

основна увага при регулюванні вкладення активів страхової організації приділяється тим засобам, які призначені для виконання зобов'язань перед страхувальниками;

регулювання вкладення активів йде за наступними напрямками: дотримання так званого принципу конгруентності, згідно з яким зобов'язання перед страхувальниками в певній валюті повинні покриватися активами в тій же валюті або в такий, яка може бути легко перетворена в ту ж валюту; регулювання структури і складу інвестиційного портфеля шляхом встановлення мінімуму та максимуму за видами вкладень; контроль за станом інвестиційного портфеля, регламентування процесу інформації органів страхового нагляду про його зміни.

Виникнення потреби час від часу здійснювати виплати по страхових претензіях обумовлює необхідність збалансувати інвестиційний портфель страховика, який забезпечує додатковий дохід, сумою грошових коштів та їх еквівалентів.

Співвідношення між інвестиційним портфелем страховика і сумою грошових коштів та їх еквівалентів в компаніях може бути різним і залежить від обраної політики управління активами (суб'єктивний фактор) і страхового портфеля компанії (об'єктивний фактор).

Під страховим портфелем можна розуміти структуру видів страхування, якими займається страхова компанія, в розрізі її клієнтів - фізичних та юридичних осіб. Істотне значення для прийняття рішень з утримання на балансі необхідної кількості грошових коштів та їх еквівалентів мати терміни дії договорів та види страхування.

Фактори внутрішнього характеру, що впливають на інвестиційну політику страхової організації:

> Характер розподілу ризику, визначає можливість страховика з достатнім ступенем точності визначити потреби в коштах на виплату страхового відшкодування та страхових сум у той чи інший період часу;

> Термін страхування;

> Обсяг грошових ресурсів, акумульованих;

> Потреба в інвестиційному доході.

Фактори зовнішнього впливу, на які менеджмент впливати не може, але які можуть впливати на структуру і динаміку активів страховика:

зміна державних норм забезпечення платоспроможності страхової компанії,

зміна умов інвестування на ринку,

зміна податкової політики,

рівень ділової активності та ін.

На управління активами страхової компанії значний вплив матиме і те, до якої сфери діяльності належить страхова компанія - дострахування життя чи до ризикового страхування.

Страхові премії за договорами страхування життя виплачується, як правило, одноразово в певному відсотку від страхової суми. Вони не накопичуються, тобто не розглядаються страхувальниками як інвестиції і не повертаються страхувальникам, якщо страхова подія не відбулася. Договору загального страхування, таким чином, забезпечують лише компенсацію збитків і ці договори укладаються на невеликий термін.

Страхові компанії, які проводять ризикові види страхування, як правило, мають справу з терміном страхування не більше року; обсяг грошових ресурсів, акумульованих, тут менше, ніж у страхуванні життя, бо немає накопичувальної частини внеску; потреба в інвестиційному доході може бути різною в залежності від стану ринку.

Фактори, що впливають на вибір політики розміщення страхових резервів компаніями, що здійснюють ризикове страхування:

розміри резервів по відношенню до страхових премій значно менше, ніж при страхуванні життя;

в періоди економічних ускладнень страхове відшкодування має тенденцію до зростання;

несприятливі чинники часто мають більше значення, ніж при страхуванні життя;

незважаючи на перестрахування, можлива реалізація катастрофічного ризику, яка вимагає великих строкових виплат.

Принципи інвестиційної політики страховиків, що здійснюють ризикове страхування:

першорядне значення має наявність грошових коштів для виплати страхового відшкодування. Це вимагає, щоб інвестування здійснювалося на порівняно короткий строк або щоб інвестиції були легко перетворити на грошові кошти;

окремі страхові зобов'язання;

катастрофічний ризик також викликає необхідність утримання в портфелі короткострокових цінних паперів, курс яких мало підвернений коливанням, що зменшує ймовірність втрати капіталу.

Основне правило інвестування коштів страхових резервів страховими компаніями полягає в тому, що страховики, які вибрали напрямок загального страхування, мають можливість здійснювати більш короткострокові ліквідні вкладення, в той час як компанії страхування життяспираються на довгострокове інвестування.

У компаніях, які займаються страхуванням життя, дохід страховика може формуватися за рахунок розміщення коштів страхувальників і власних коштів компанії. Але існує відмінність в управлінні даними засобами.

Кошти резервів із страхування життя не є власністю страховика і мають бути відокремлені від його іншого майна. Страховик зобов'язаний обліковувати кошти резервів із страхування життя на окремому балансі і вести їх окремий облік. Кошти резервів із страхування життя не можуть використовуватися страховиком для погашення будь-яких зобов'язань, крім відповідають прийнятим зобов'язанням за договорамистрахування життя, і не можуть бути включені до ліквідаційної маси у разі банкрутства страховика або його ліквідації з інших причин і підлягають передачі іншому страховику за згодою страхувальника та застрахованої особи або підлягають передачі застрахованій особі.

Страховики, які займаються страхуванням життя, акумулюють значні ресурси на тривалі терміни.

Особливості здійснення інвестицій компаніями, які займаються страхуванням життя:

> Через довгостроковість контрактів (терміном дії до 60 років) страхові резерви зазвичай розміщують в довгострокових цінних паперах;

> Оскільки доходи компаній по страхуванню життя, як правило, перевищують їхні витрати, а всі страхові відшкодування та витрати можуть бути оплачені з доходів від премій та інвестицій, то відсутня необхідність розміщувати страхові резерви страхування життя в короткострокових цінних паперах;

> Досвід актуаріїв доводить, що найбільш прийнятною політикою для компаній зі страхування життя є узгодження термінів закінчення дії договорів страхування з термінами закінчення дії угод в інвестиційному портфелі;

> Більшість інвестицій фондів страхування життя здійснюється на середні та довгострокові терміни, а вкладення в пенсійні фонди - тільки на довгострокові.

Однією з відмінностей інвестиційної політики українських компаній зі страхування життя закріпленої законодавчо є те, що вони мають можливість проводити окремі кредитні операції.