9.5. Управління перестрахувальними операціями

Перестрахування - це страхування частки вже застрахованого ризику іншим страховиком.

Перестрахування розширює фінансові можливості страховика, дозволяючи приймати на себе ризики, які в іншому випадку, в силу свого розміру або велику ймовірність настання страхового випадку, привели б до перевищення його фінансових ресурсів.

Завдяки перестраховщику, прямий страховик може встановити необхідний баланс у своєму бізнесі, якому постійно загрожують три основні небезпеки:

Ризик випадкових збитків - сюди входить коливання страхових виплат; нерівномірне надходження заяв про страхові збитки; стихійні лиха і катастрофи, коли страховик повинен відшкодувати збитки за великою кількістю страхових полісів в результаті одного і того ж страхового випадку.

Ризик змін - сюди входить коливання вартості грошей у часі та розвиток нових технологій, який може привести до того, що застрахованостіризики не будуть відповідати новим небезпекам і встановленими ставками премій.

   Ризик помилок, що передбачає помилкове прогнозування при розрахунку нетто-премії.

Розрізняють вхідний і вихідне перестрахування.

Українським компаніям більш притаманне вихідне, що пояснюється низьким рівнем їх фінансового потенціалу. Враховуючи досить дороге і не завжди доступно зовнішнє перестрахування у нерезидентів все більше ризиків перестраховується всередині країни між компаніями резидентами. Ряд експертів вважають, що через все більшого поширення перестрахувальних операцій між страховиками резидентами існує потреба в ліцензуванні перестрахувальної діяльності та прийняття Закону України «Про перестрахуванні».

Передача ризиків може відбуватися постійно або одноразово.

За методами передачі ризиків перестрахувальні операції поділяються на:

факультативні;

облігаторні (договірні);

факультативно - облігаторні (змішані).

Характеристика договорів факультативного та облігаторного перестрахування представлена ​​в табл. 9.2.

За формами перестрахування всі договори перестрахування поділяються на 2 групи, в основі поділу яких лежить система розподілу ризиків між перестрахувальником і перестрахувальником

Розрізняють форми перестрахування:

пропорційна;

непропорційне (табл. 9.3).

Важливим моментом в управлінні перестрахувальними операціями є визначення розміру власного утримання.

   Власне утримання - це економічно обгрунтована частина страхової суми, яку страхова компанія залишає на своїй відповідальності.

Передавати досить велику частку ризику на перестрахування страхової компанії не вигідно, так як до перестраховщику перераховується значна частина зібраної страхової премії, але при недостатньому перестрахуванні наслідки для фінансів страховика можуть бути катастрофічними. Тому виникає необхідність регламентації розміру власного утримання. Регламентація встановлюється як законодавством, так і учасниками перестрахування.

При визначенні ліміту власного утримання враховується:

обсяг премії;

середня прибутковість або збитковість за окремими видами страхування;

розмір витрат на ведення справи;

територіальний поділ застрахованих об'єктів;

кваліфікація і практичний досвід фахівців страховика.

Існують і законодавчі вимоги до розміру власного утримання. Так, відповідно до Закону України "Про страхування", страхова компанія може розмістити ризик окремого страхувальника на суму, що не перевищує 10% сплаченого статутного капіталу і сформованих страхових і вільних резервів. Сума перевищення за ризиком повинна бути направлена ​​в перестрахування в будь-якому випадку.

Робота з перестрахування є однією з найбільш складних у страховій компанії, тому у відповідних структурних підрозділах страховика працюють високоосвічені фахівці. Враховуючи досить велику частку зовнішнього перестрахування, важливі знання іноземних мов, основ зарубіжного страхового права.

Таблиця 9.2