1. Державна політика, спрямована на створ внутрішніх і зовн умов, сприятливих для збереж чи зміцнення важливих нац.. цінностей; стан що забезпечує захищеність інтересів народу й дер-ви – національна безпека

2. А) президентська республіка - форма правління, яка надає основні повноваження вибраному керівникові держави

Б) парламентська республіка - форма правління, яка надає основні повноваження вищому представницькому органу держави.

БІЛЕТ № 15

1. Сутність основних теорій політичних еліт

Ідеї поділу суспільства на «вищих» і «нищих» виникли давно. Так, Конфуцій обгрунтовував розподіл суспільства на «благородних чоловіків» (правлячу еліту) і «низьких людей (простолюдинів). Платон - ідеолог афінської аристократії, рішуче виступав проти допущення демоса до участі в політичному житті, в державному управлінні. Проте як певна система поглядів елітарні теорії були сформульовані в ХХ в. Концепція еліти, заснована на спостереженні за реальною політичною поведінкою і взаємодіями суб'єктів політики, була створена теоретиками італійської школи політичної соціології Г.Моска, В.Парето і Р.Міхельсом

Засновник теорії еліт - В.Парето (1848-1923) (саме він ввів в політичну науку термін «еліта»). Теорія еліт висловлена ним в «Трактаті загальної соціології» (1916) В.Парето був автором теорії круговороту еліт, згідно якої: - соціальні зміни в суспільстві є слідством боротьби і «циркуляції» еліт; - еліта ділиться на правлячу і не правлячу (контр еліту): правляча еліта безпосередньо і ефективно бере участь в управлінні, володіючи харизматичними властивостями лідерів; контр еліта є потенційною елітою за здібностями, особистим якостям, але позбавлена можливості ухвалювати політичні рішення; - розрізняють два типи еліт, послідовно що зміняли один одного: - «леви» та «лисиці». М. Вебер характеризуючи роль особи в суспільному житті, місце та роль еліти в управлінні державними справами, застосував поняття «харизма» — виняткова обдарованість. Вебер розглядав харизматичного лідера як особу, яка має особливі здібності, вірить у своє призначення, а його послідовники неодмінно повинні вірити у свого лідера.

Серед українських мислителів привертає увагу концепція «національної аристократії» В. Липинського. Він обґрунтовував існування еліти відповідно до потреб національного відродження, вважав, що ні етнографічна маса людей, ні окрема територія та мова не створять нації автоматично. Класичні концепції еліт В. Парето, Г. Моски та інших учених, які заклали основи макіавеллістської школи, нині критикують за надмірне наголошування на психологічних чинниках, за ігнорування демократичних і ліберальних цінностей, а перебільшення ролі лідерів, нехтування активності мас, недостатній рівень урахування свідомості суспільства і цинічне ставлення до боротьби за владу.Як альтернатива - поширені наступні: Ціннісні концепції еліт: еліта — найцінніший елемент суспільства, наділений високими здібностями в найважливіших для держави сферах діяльності; панівне становище еліти відповідає інтересам усього населення; формування еліти є наслідком природного добору суспільством найцінніших своїх представників; елітарність — закономірний наслідок рівності можливостей, вона не суперечить сучасній представницькій демократії. Теорії демократичного елітизму: керівна група не лише наділена певними якостями, а й здатна виконувати функцію захисту демократичних цінностей (свободи особистості, слова, друку, політичної конкуренції). Концепції плюралізму еліт: визнання наявності багатьох еліт одночасно, вплив яких обмежений певними сферами діяльності; перебування еліт під постійним впливом мас; наявність демократичної конкуренції еліт; мінливість і нестійкість відносин влади і як наслідок — відсутність стійких позицій панівного класу; умовність відмінностей між елітою та масою з огляду на широкі можливості доступу до лідерства. Ліволіберальні концепції еліт: базуються на критиці елітарності суспільства з демократичних позицій, структурно-функціональному підході до еліти; визнанні глибоких відмінностей між елітою та масою, складності структури панівної еліти.