1. Сутність, субєкти і принципи міжнародної політики.

«Міжнародні відносини» – найбільш загальне теоретичне поняття, яке характеризує взаємодію країн, народів і міжнародних організацій. Воно позначає систему економічних, політичних, соціальних, правових, дипломатичних, воєнних і культурних зв'язків і взаємодій, які виникають між суб'єктами світового співтовариства. Поняття «міжнародні відносини» змістовно є ширшим від поняття «міжнародна політика», оскільки охоплює не лише політичні, але й інші зв'язки між суб'єктами міжнародного спілкування. Міжнародна політика становить ядро міжнародних відносин і являє собою політичну діяльність суб'єктів міжнародного права (держави, міжурядових і урядових організацій, союзів та ін.), пов'язану з рішенням питань війни і миру, забезпечення загальної безпеки, охорони навколишнього середовища, подолання відсталості й бідності, голоду й хвороб. Міжнародна політика спрямована на вирішення питань виживання й прогресу людського узгодження інтересів суб'єктів світової політики, запобігання конфліктів, створення справедливого порядку в світі. Вона є важливим чинником стабільності і миру, розвитку рівноправності міжнародних відносин. Головними суб'єктами міжнародних відносин на сучасному етапі є національні держави, які для вироблення певних форм, моделей взаємодії об'єднуються у всесвітні й регіональні міжнародні організації (ООН, МВФ, НАТО та ін.). Вони поділяються за геополітичним простором на всесвітні (МВФ, ООН) і регіональні (Рада Європи, Європейський Союз); за рівнем суспільного розвитку – високорозвинені (наприклад, США, Гонконг, Сінгапур, Канада тощо), середньорозвинені (наприклад, країни Східної Європи і Латинської Америки) і малорозвинені (наприклад, країни СНД, Африки та ін.); за ступенем інтегрованості – сильно інтегровані (наприклад, країни Європейського союзу, які мають спільні представницькі та урядові структури й прямують до єдиної валютної та митної системи згідно з Маастріхтськими угодами) і слабо інтегровані (наприклад, країни СНД). Суб'єкти міжнародних відносин згідно зі Статутом ООН є рівними між собою. Міжнародне життя, на відміну від внутрішньонаціональних політичних систем, не має єдиного центру управління (ООН – координуюча організація), тому кількість регулюючих центрів у ньому дорівнює кількості суб'єктів міжнародних відносин. Плюралізм в міжнародних відносинах домінує над централізмом. Сьогоднішній міжнародний порядок грунтується на принципах і нормах міжнародного права, зафіксованих у статуті ООН, документах Гельсінського Заключного акта, Паризької хартії для нової Європи, а також документів засідань Наради з безпеки та співробітництва в Європі (НБСЄ).Сутність цього порядку виражається в таких принципах: – повага до державного суверенітету й суверенної рівності; – незастосування сили чи погрози силою; – непорушність кордонів і територіальної цілісності держави; – мирне врегулювання суперечок; – повага до прав і свобод людини; – право нації на самовизначення; – сумлінне виконання міжнародних зобов'язань; – невтручання у внутрішні справи.

Другий рівень суб'єктів міжнародних відносин утворюють територіальні організації (урядові й неурядові), партії, національно-визвольні рухи, економічні організації тощо. Як показує практичний досвід, ефективність правових регуляторів залежить не стільки від політичної підтримки інститутів, скільки від впливу могутніх економічних чи військових ресурсів конкретних країн. Головним регулятором міжнародної політики є баланс сил, що складається між державами (блоками держав), які підпорядковують свою діяльність реалізації національних інтересів на міжнародній арені. Сучасний світовий розвиток визначається двома головними тенденціями. Саме вони визначають зміст міжнародних відносин – тенденція універсалізму й динамізму.. Універсалізм світового розвитку втілений в діяльності Організації Об'єднаних Націй, яка координує розрізнені дії суб'єктів міжнародних відносин у таких напрямках: – ун відбивє розвиток продуктивіверсалізація політичної технології світової політики; – правова творчість; – поточне регулювання міжнародної політики; – розробка рекомендацій і норм поведінки в кризових ситуаціях; – спеціалізація зусиль членів ООН в окремих галузях науки і техніки; – керівництво пеціалізованими установами ООН – ЮНЕСКО, ВОЗ, МАГАТЕ, МБРР, МВФ,