3.(Продовжити речення)

А) індивіди або соціальні групи, які здійснюють владу є….СУБ’ЄКТАМИ ПОЛІТИЧНОГО ПРОЦЕСУ

Б) індивіди або соціальні групи на які спрямована влада є ОБ’ЄКТАМИ ПОЛІТИЧНОГО ПРОЦЕСУ

Білет №6 1. Охарактеризуйте соціал-демократизм як ідеологічну течію.

Коли виникла: кінець 19 ст на основі теорії Маркса та Енгельса. Засновниками є Каоцький та Бернштейн

Соціал-демократизм виступає за суспільну власність та колективні форми власності.

Найкращею формою правління є демократична республіка парламентського або змішаного типу (категоричне ні диктатурі).

Ставлення до держави, змін та методи політичної діяльності: Зміни в державі запроваджуються реформами, держава впливає на соціальну і економічну сферу життя. Діяльність проводиться через парламент. Вона створює різні стартові можливості, проводить акції.

Основні цінності та ідеали: Цінності свободи, справедливості, солідарності. Ідеалом є соцінтернаціоналізація – демократична соціалізація.

Інтереси яких класів або груп виражає: робітничого класу та інтелігенції.

Партії, що представляють течію: Франц соціал партія (л), Лейбористи (п), Соціал-демократи в Німеччині(п), Соціал-демократи Швеції. 2. Визначте сутність та ознаки правової держави.

Правова держава — тип держави, основними ознаками якої є верховенство закону, поділ влади, правовий захист особи, юридична рівність громадянина й держави. Правову державу характеризують: — верховенство закону і його панування в суспільстві; рівність перед законом самої держави, всіх її органів, громадських організацій, службових осіб і громадян; — вищість представницьких органів влади, їх відкритість і публічність, відсутність будьякої диктатури; — поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову, що створює систему взаємостримування і взаємопротиваг гілок влади; — гарантія прав і свобод особи в межах законності, взаємна відповідальність держави, об´єднань громадян та індивідів; — високий рівень громадських структур, можливість громадських об´єднань і особи брати участь в управлінні суспільством; дотримання принципів загального, прямого, рівного виборчого права; — контроль державної влади з боку суспільства, громадян та їх організацій; — відповідальність держави перед світовим співтовариством правових держав; — органічний зв´язок прав і свобод громадян з їх обов´язками, відповідальністю, законопослушністю, самоконтролем, самосвідомістю, правовою культурою. Окрім суворого дотримання законів суспільство передбачає ще одну принципову вимогу — дотримання загальноприйнятих норм моралі. Право і мораль завжди були, є і будуть чинниками людського буття й гуманізму. 3. - опозиція - Парето

Білет №7

Проаналізуйте зміст теоретичних моделей політичної системи суспільства Д.Істона, Г.Алмонда, К.Дейча

У вивченні механізму політичної системи сьогодні застосовують два основні підходи: інституціональний, системний.

Системний підхід вперше був застосований відомим американський вченим Д. Істоном. У своїх працях він прагнув вибудувати цілісну теорію, зо грунтується на вивченні прями та зворотніх звязків між політичною системою та її зовнішнім середовищем. Для побудови моделі Істон використав 4 базові категорії: «політична система», «середовище», «реакція» системи на вплив завнішнього середовища, «зворотній звязок», або вплив системи на середовище.

Відповідно до цієї моделі функціонування політичноїї системи включає 4 фази: введення, конверсія, виведення, зворотній звязок.

Введення- вплив зовн. сер-ща на оплітичну систему у формі вимог.

Конверсія – перетворення соціальних вимог у підготовку детермінованих рішень, які є певними реагуваннями уряду.

Виведення- прийняття рішень і їх реалізація у формі практичних дій.

Зворотній звязок – результати діяльності, як вони впливають на зовн. сер-ще.

Інституціональний підхід дає можливість розглядати політичну систему як сукупність державних і недержавних інститутів соціальних і правових норм.Предметом дослідження є уособлені, організаційно оформлені центри влади: держава, політичні партії, суспільні громадські об'єднання і підпорядковані їм структури, а також норми, що регулюють діяльність таких інститутів і їх взаємодії. інституціональний підхід дає можливість детально вивчати окремі компоненти - організації, їх виникнення, розвиток, функціонування. Основними елементами структури політичної системи у прихильників інституціоналізму є держава, політичні партії, суспільні, громадські організації і рухи.

Г. Алмонд – функціональна модель політичної системи суспільства.

Алмонд виділяє аналітичні рівні (блоки), повязуючи групи функцій макросистеми з діяльністю окремих інститутів, груп. Перший блок( рівень процесу) повязаний з «введенням» (впливом середовища на політ. систему) Це виявляється у здійсненні політичними інститутами песних функцій: артикуляція та агрегування інтересів, здійснення політики, арбітраж.

Взаємодія соціального середовища, таким чином, становить динаміку політичного процесу.

К. Дойч – інформаційно-кібернетична модель

Пол.система – мережа комунікацій та інформаційних потоків. За цією моделлю уряд мобілізує пол.систему шляхом регулювання інформаційних потоків та комунікаційних взаємодій між системо та середовизем, а також окремими блоками всередині системи. Вирізняють 4 блоки, взаємоповязані з різними фазами проходження інформаційних потоків: 1) одержання і добір інфо; 2) одрабка та оцінювання інфо; 3) прийняття рішень; 4) здійснення рішень за зворотнім звязком.

Проаналізуйте сутність правової і соціальної держави як результату партнерства держави і суспільства

Сучасна держава в процесі своєї еволюції набула три важливі характеристики: демократизму, соціального захисту і правової сутності, які знайшли своє відображення в Конституції України 1996 року. Особливого значення в сучасних умовах набуває так звана соціальна держава. Соціальна держава — держава, що прагне до забезпечення кожному громадянину гідних умов існування, соціальної захищеності, співучасті в управлінні виробництвом, а в ідеалі приблизно однакових життєвих шансів, можливостей для самореалізації особистості. Досвід розвинених країн переконливо свідчить, що зародження і формування соціальної держави відбувається не спонтанно, а на основі цілеспрямованої державної політики. Перехід до держави зазначеного типу можливий лише за умови здійснення системної стратегії реформ, яка зв´язує в цілісний комплекс рух до соціальноринкового господарства, громадянського суспільства, правової держави з цілеспрямованим формуванням інститутів соціальної держави. До найважливіших принципів підтримання гармонійних відносин між громадянами і державою, які сприяють наповненню функціонування державного механізму соціальним змістом, належать принципи солідарності і субсидарності. Солідарність передбачає єдність та цілеспрямоване об´єднання різних груп і верств суспільства навколо основних визначених державою цілей і цінностей, як поточних, так і на довгострокову перспективу. Ідея солідарності ґрунтується на допомозі сильніших слабким, на взаємній підтримці та обов´язках громадян перед державою та один перед одним. Згідно з цим принципом вищі ешелони управління виконують лише ті завдання, які виявляються не під силу нижчим за рангом органам і покликані допомагати останнім у підтриманні їхньої самостійності та власної відповідальності.

Теорія правової держави бере свій початок з античності. Давньогрецький філософ Платон писав, що державність можлива тільки там, де панують справедливі закони, «де закон — володар над правителями, а вони його раби». Громадянський правовий стан, на думку Канта, ґрунтується на таких апріорних принципах: свобода кожного члена суспільства як людини, рівність його з кожним іншим як підданого, самостійність кожного члена суспільства як громадянина. Ще один німецький філософ М. Вебер сформулював принципи правової держави: управління — процес застосування права; керуючі не є верхами суспільства, багачами, вождями, а посадовими особами з обмеженою владою; державна адміністрація повністю підкоряється праву, а не особам; громадяни підпорядковуються не начальству, а тільки праву, яке чиновник реалізує або допомагає реалізувати. Правова держава — тип держави, основними ознаками якої є верховенство закону, поділ влади, правовий захист особи, юридична рівність громадянина й держави. Правову державу характеризують: — верховенство закону і його панування в суспільстві; рівність перед законом самої держави, всіх її органів, громадських організацій, службових осіб і громадян; — вищість представницьких органів влади, їх відкритість і публічність, відсутність будьякої диктатури; — поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову, що створює систему взаємостримування і взаємопротиваг гілок влади; — гарантія прав і свобод особи в межах законності, взаємна відповідальність держави, об´єднань громадян та індивідів; — високий рівень громадських структур, можливість громадських об´єднань і особи брати участь в управлінні суспільством; дотримання принципів загального, прямого, рівного виборчого права; — контроль державної влади з боку суспільства, громадян та їх організацій; — відповідальність держави перед світовим співтовариством правових держав; — органічний зв´язок прав і свобод громадян з їх обов´язками, відповідальністю, законопослушністю, самоконтролем, самосвідомістю, правовою культурою. Окрім суворого дотримання законів суспільство передбачає ще одну принципову вимогу — дотримання загальноприйнятих норм моралі. Право і мораль завжди були, є і будуть чинниками людського буття й гуманізму.

3. Політична соціалізація – процес засвоєння індивідом упродовж життя політичних знань, норм, цінностей у суспільстві, до якого він належить.

Політи́чна ідеоло́гія — система концептуально оформлених уявлень, ідей і поглядів на політичне життя, яка відбиває інтереси, світогляд, ідеали, настрої людей, класів, націй, суспільства, політичних партій. Політична ідеологія може розглядатися як форма суспільної свідомості і як явище культури.

Білет №8

Завдання 1

Проаналізуйте погляди на політику, державу, закони французьких мислителів Ш.Л.Монтеск'є, Ж.Ж.Руссо

Жан-Жак Руссо інтерес виявляв до широких верств, соціальні нерівності турбували його, виступав за соціальну рівність да однакову власність. Він вважав що держава є результатом договору, проте вона являється злом і насиллям. Виступав за пряму демократію (вся повнота влади належить народу, влада – технічно приймає рішення та втілює в життя та постійно звітує, якщо ухвалили – не можна скасувати), республіканську форму правління. Визначав парламент як непотрібний елемент. Поняття більшості і меншості не допускалось. Існування партій не предбачалось.

Шарль Луї де Монтеск'є засновник теорії «правової держави» та довго жив в Англії, тому він виділяв три гілки влади: законодавчу, виконавчу і судову. Процес створення і функціонування політичної системи: всенародно обирається парламент (який є двопалатним), нижня палата приймає закони, верхня палата – палата аристократії; виконавча влада – уряд, на чолі якої стоїть монарх. Судова влада є незалежною, представлена судами з присяжними. Не можна скасовувати рішення інших гілок влади, проте можна призупинити дію якщо вони протизаконні.

Завдання 2

Проаналізуйте зміст понять «політика», «легітимність влади», охарактеризуйте типи легітимного панування викладені в статті М.Вебера «Політика як покликання і професія». Наведіть і охарактеризуйте типології та якості політиків, наведені М.Вебером в ній.

ПОЛІТИКА - організаційна, регулятивна й контрольна сфера суспільства, в межах якої здійснюється соціальна діяльність, спрямовано на досягнення, утримання й реалізацію влади індивідами й соціальними групами задля ствердження власних запитів і потреб.

Визнання суспільством законності, правомірності офіційної влади позначається в політології поняттям легітимність

М. Вебер виділив три типи легітимного панування  Перший тип – традиційний, це влада вождів, монархів. Легітимність їхньої влади ґрунтувалася на праві престолоспадкування, на визнанні божественного характеру влади монарха. Сама влада опирається на традицію населення підкорятися. Традиційний тип легітимності зберігся в країнах з монархічною формою правління (Саудівська Аравія, Йорданія, Кувейт й ін.) і примітивних суспільствах.  Другий тип – харизматичний. Термін “харизма” у перекладі із грецького означає “божественний дарунок”. Спочатку зміст терміна мав релігійний характер. До носіїв справжньої харизматичної влади М. Вебер відносив пророка Мойсея, царя Давида, Магомета, Будду. Однак у суспільній свідомості існує уявлення, що ця людина не така, як усі, що в нього є щось таке, незвичайне, надприродне, що вона користується заступництвом якихось вищих сил. Серед відомих історичних діячів харизматичними якостями наділялися Наполеон, Ленін, Сталін, Гітлер, Мао-Дзе-Дун й ін. Харизматичний тип влади характеризується абсолютною довірою населення до лідера в силу його видатних якостей. Отже, легітимність у харизматичному типі влади опирається на віру населення у виняткові здатності лідера. Звичайно харизматичний тип влади виникає в перехідних і нестабільних суспільствах. Цей тип влади зберігає своє значення й у країнах, що розвиваються. Третій тип – раціонально-легальний. легітимності політичного панування базується на переконанні підвладних у законності (легальності) й доцільності (раціональності) встановлених порядків та існуючої влади. За цього типу легітимності органи влади та їхні керівники обираються через демократичні процедури й відповідальні перед виборцями, правлять не видатні особистості, а закони, на основі яких діють органи влади й посадові особи. Це — основний тип легітимності політичної влади в сучасних демократичних державах. Оскільки він грунтується на довірі громадян до держави як політичного інституту, то називається ще інституціональним,

Типологія політиків (4 класи). Охарактеризувати їх.

Перша категорія «професійні політики», тобто люди, які не хотіли самі бути панами, як харизматичні вожді, але надійшли на службу політичним панам. Професійні політики безпосередньо не змушені шукати винагороду за свою політичну діяльність, на що просто повинен претендувати всякий незаможний політик. Політиками «з нагоди» є всі ми, коли опускаємо свій виборчий бюлетень або робимо подібне волевиявлення, наприклад плещемо у долоні або протестуємо на «політичному» зборах, вимовляємо «політичну» мова і так далі, у багатьох людей подібними діями й обмежується їхнє ставлення до політиці. Політиками «за сумісництвом» є в наші дні, наприклад, всі ті довірені особи та правління партійно-політичних союзів, які - за загальним правилом - займаються цією діяльністю лише в разі необхідності, і вона не стає для них першочерговим «справою життя» ні в матеріальному, ні в ідеальному відношенні. Як стверджує Макс Вебер, є два способи зробити з політики свою професію. Або жити «для» політики, або жити «за рахунок» політики і «політикою». «За рахунок» політики як професії живе той, хто прагне зробити з неї постійне джерело доходу, «для» політики - той, у кого інша мета.

Друга типізація: Журналіст, демагог (ведуть пусті розмови), партійний чиновник (чекає винагороди на роботу)

Найращі та найгірші якості політиків.

3 решающие качества для политика:

• Страсть - в смысле ориентации на существо дела, страстная самоотдача делу

• Чувство ответственности

• Глазомер – способность со спокойствием и собранностью посмотреть на проблему

Негативные качества:

• Отсутствие дистанции – не соблюдение дистанции между глазомером и страстью

• Тщеславие – дистанция по отношению к самому себе

• Инстинкт власти – труд со стремлением к власти как необходимому средству

• Безответственность – ведет к наслаждению властью как таковой, вне содержательной цели

• Неделовитость – невиданое стремление создавать видимость и блеск власти

Завдання 3

1) Політичний Режим - сукупність методів і засобів здійснення влади в даній державі.

2) «…нехай державець уподібниться двом: леву і лисиці. Лев боїться капканів, а лисиця – вовків; отже потрібно бути подібному до лисиці, щоб уміти обійти капкани, й до лева, щоб залякати вовків...» Який із мислителів висловив таку думку? МАКІАВЕЛЛІ У ПРАЦІ «ДЕРЖАВЕЦЬ»

Білет №9