2) Сформулюйте основні особливості партійної системи сучасної України.

Історія становлення української багатопартійності має свої особливості та специфіку. А тому сучасну партійну систему в Україні доцільно розглядати за певними періодами її становлення.

Перший період української багатопартійності, опозиційно-переддержавний, хронологічно охоплює відрізок часу від утворення перших сучасних українських партій (осінь 1989 року) до юридичного визнання статусу самостійності України (1 грудня 1991 року). Програми партій мали загально-декларативні гасла, апелювали до всього народу України, аби не зменшити зону ідеологічного впливу. Якраз цим пояснюється наявність у документах різних партій та угруповань великої кількості за­гальнодемократичних догм.

Від часу проголошення самостійної Української держави оформлюється якісно нова ситуація в суспільстві. Відтак партійні структури, маючи тільки попередні програми без механізмів їх реалізації, стають неповноцінними суб'єктами політичної системи.

Після Всеукраїнського референдуму та виборів Президента виявилося, що цільові установки, на основі яких блокувалися провідні політичні сили, і власна політика Президента збіглися. Почався процес "оксамитового" одержавлення партій. Такий процес, з одного боку, спричинив розкол опозиції.

У цей же період формувався тип партійної системи, який мав елементи мультипартійносгі (значна кількість партій) та крайньої поляризованості (представлені крайні полгтичні теології: ліва — соціалістами і комуністами та права — національно-радикальними організаціями, що формувалися в 1992—93 роках).

Наступний етап — передвиборчий — видатний перенесенням центру ваги на підготовку до виборчої кампанії. Це визначило го­ловні завдання партій: впливати на ухвалення Верховною Радою України оптимального виборчого закону та шукати прийнятні гасла виборчої програми.

Результатом цього стало ухвалення Закону про вибори на мажоритарній основі із застереженням прав політичних партій як суб'єктів виборчої системи.

Нині Україна заступила на етап "партійної трансформації", що його визначає об'єднавчий процес малочисельних політичних партій у таких ідеологічних та політико-економічних концепціях: комуністичній та соціалістичній; соціал-демократичній; ліберальній; консервативній.

3)Форма державного устрою, що відзначається повним контролем держави над усіма сферами суспільного життя- це унітарна держава

Основними формами демократії є організаційні форми демократії (пряма(безпосередня), представницьва)

Білет 12

1. Охарактеризуйте розвиток і встановлення політичної думки в Україні.

Укр.політ.думка с невід'ємною частиною загальнолюдських політичних знань. Початковому періоду розвитку вітчизняної політ. думки властиві релігійні та буденні уявлення тих часів. Політ.думка Київської Русі репрезентована писаними пам'ятками, які припадають на X - XIII ст., такими як "Слово про закон і благодать" Іларіона, "Руська правда", "Повчання дітям" Володимира Мономаха, "Повість минулих літ", "Слово о полку Ігоревім", Галицько-Волинський літопис. У цих документах порушені проблеми походження держави, виникнення правлячої династії, єдності і суверенності політичної влади, організації найдоцільніших форм правління тощо .Центральне місце в суспільно-політичній думці цього періоду належить проблемі ідеального правителя та його влади. Князь уже від народження розглядався як необхідний елемент державної структури, потенційний носій державної влади.

Кінець XVIII - початок XX ст. був часом великих політ. змін і соціальних перетворень в Україні, спричинених новою геополітичною ситуацією в Центральній та Східній Європі. Першою пам'яткою української модернової політичної думки був трактат "Історія русів", написаний невідомим автором на початку XIX ст. Основною її ідеєю є відновлення автономних прав України на момент її входження до складу Російської держави (1654 р.).

Яскраву сторінку в історії політичної думки України середини XIX ст. вписало Кирило-Мефодіївське товариство (1845 р.), членами якого були М.Костомаров, П.Куліш, М.Гулак, В.Білозерський, Т.Шевченко, Г.Андрузький. Створення товариства було спробою інтелігенції змінити культурно-просвітницьку роботу політичною боротьбою за національні інтереси. Дальший поштовх розвитку політологічних ідей в Україні надала творчість М.Драгоманова (1841-1895) - фундатора української політології, основоположника вітчизняного конституціалізму. Найдоцільнішою формою організації для держав з великою територією Драгоманов уважав федеративну республіку.

Українська політична думка XX ст.. Показовою в цьому плані стала творчість М.Грушевського (1886-1934) - видатного історика, громадського діяча .Він завершив концептуальне обгрунтування політичної історії українства, довівши що українці мають власну історію, коріння якої сягають часів Київської Русі. Ввважав, що логічним завершенням запитів національного розвитку будь-якої народності є проголошення суверенітету і незалежності. Лише в IV Універсалі Грушевський відійшов від цієї позиції, проголосивши державну самостійність України.

У роки панування радянського політ.режиму політологічна думка в Україні фактично перестала розвиватися, оскільки вона була репрезентована таким догматичним вченням, як науковий комунізм" з його виправдально-захисними функціями.; Певним чином вона збагатилася ідеями, народженими дисидентським рухом 60-80-их рр..

Дальшого розвитку українська політична думка набула в Декларації про державний суверенітет України (16.VII. 1990), Акті про державну незалежність України (24.VIII.1991) та Конституції України (28. VI. 1996).