2. Основні форми правління згідно праці Арістотеля «Політика»

«В нашем предыдущем рассуждении о видах государственного устройства мы распределили их так: три вида правильные:

Монархическое правление, имеющее в виду общую пользу—царская власть; власть немногих, но больше чем одного—аристократией (или потому, что правят лучшие, или потому, что имеется в виду высшее благо государства и тех кто в него входит); а когда ради общей пользы правит большинство, тогда мы употребляем обозначение, общее для всех видов государственного устройства,-полития.

и три, отклоняющиеся от них: тирания (монархическая власть, имеющая в виду выгоды одного правителя)- от царской власти, олигархия (блюдет выгоды состоятельных граждан)- от аристократии, демократия (выгоды неимущих)- от политии. Общей же пользы ни одна из них не имеет.

3. Обєднання політичних партій з метою створення так званого коаліційного уряду з представників цих партій має назву -1) коаліція

Усвідомлення субєктами політики своїх можливостей і мотивів участі у політичному житті суспільства - 2) політична участь

Білет № 22

1. Консерватизм та неоконсерватизм

Консерватизм та неоконсерватизм ( зберігати, охороняти) Е. Берка, Ж. де Местра, Л. де Бонольда, Г. Гегеля, A. Шопенгауера, Ф. Ніцше, В. Соловйова. Укр:Ф. Прокопович, B. Липинський, С. Томашівський, В. Кучабський .Консерватизм — це політична ідеологія, що орієнтується на збереження і підтримку форм державного устрою і суспільного лсиття, що склалися історично, його морально-правових основ, втілених у нації, релігії, шлюбі, сім´ї, власності.

в 2 пол. 20 ст "неоконсерватизм".Д. Белл, 3. Бжезинський, Ф. Хаєк, Н. Крістон та ін.

Неоконсерватизм намагається пристосувати традиційні цінності консерватизму до реалій постіндустріального суспільства і відстоює звільнення приватного капіталу від надмірного державного втручання; економічний реалізм, скорочення соціальних витрат; посилення елітарних тенденцій в управлінні державою, зміцнення законності та порядку.

умова утвердження соціалізму — здійснення справжньої демократії.

2.Пропорційна виборча система — система, за якої мандати розподіляються між списками політичних партій (блоків) пропорційно до кількості отриманих голосів. Вона характеризується створенням багатомандатних виборчих округів або єдиного багатомандатного округу. У такому разі виборці голосують за партійний список кандидатів у депутати. За впливом виборця на розташування кандидатів у списку розрізняють такі види пропорційної системи: 1) із жорсткими списками; 2) з напівжорсткими списками; 3) з преференціями. За жорстких списків виборець голосує за партію загалом і не може вплинути на розташування кандидатів. При застосуванні преференцій виборець не лише голосує за список, а й віддає голоси кандидатам із списку у порядку їх привабливості для виборця. Система напівжорстких списків передбачає для виборця можливість голосувати як за список загалом, так і можливість надавати перевагу певному кандидату. Для того, щоб не допускати швидкого зростання малих непредставницьких партій та роздрібненості парламенту, застосовують виборчий поріг — певний відсоток голосів виборців, набрання якого є умовою участі в розподілі місць у парламенті.

Харакетистика - позитивні сторони: 1) голоси виборців розподіляються пропорційно, мінімізується їх утрата; 2) враховуються інтереси різних суспільних груп; 3) відбувається сприяння розвитку партійної системи та партійної ідеології; 4) існує менше можливостей для фальсифікацій результатів волевиявлення громадян.

Характеристика – негативні сторони: 1) виборці голосують не за конкретних людей, а за партійний список, у якому можуть виявитися прізвища невідомих, некомпетентних, непопулярних політиків; 2) відсутність тісного зв'язку, контактів між депутатами і виборцями; 3) доволі складна система підрахунку голосів; 4) до парламенту потрапляє багато політичних сил, що ускладнює процедуру формування парламентської більшості та часто робить уряд у країні нестабільним; 5) відсутність персональної відповідальності депутата перед виборцями за свої дії; 6) обмеження свободи дій депутата, його залежність від партійного керівництва, якому він завдячує своїм обранням.

2. Партійна система –сукупність партій,які повязані між собою і з політичною системою.беруть реальну участь у щдійсненні влади

Предмет політології- закономірності становлення,функціонування , змін політичної влади.

Білет № 23

1. Форми державного територіального устрою

Державний устрій — спосіб організації адміністративно-територіальної, національно-територіальної єдності держави, особливості відносин між її складовими. Держави по формах свого устрою підрозділяються на унітарні й федеративні. Союз між декількома державами зветься конфедерацією. Кожне з названих утворень має свої особливості (див. табл. 9.2). Унітарна держава – це проста, єдина держава, частини якої є адміністративно-територіальними одиницями й не мають ознак державного суверенітету. В унітарній державі діє єдина конституція, норми якої застосовуються на всій території країни; єдина система вищих органів державної влади; єдине громадянство; єдина система права; централізована судова система. Територія унітарної держави підрозділяється на адміністративно-територіальні одиниці (департаменти, області, райони й т.п.), які не мають політичної самостійності. Більшість країн світу є унітарними державами. Серед них виділяють централізовані – Швеція, Данія, Болгарія й ін., і децентралізовані – Франція, Іспанія, Україна й ін. Централізовані держави можуть представляти досить широку самостійність (самоврядування) місцевим, низовим органам управління. Однак у них середні рівні управління не мають значної автономії й безпосередньо орієнтовані на виконання рішень центра. У децентралізованих же унітарних державах великі регіони користуються широкою автономією й навіть мають у своєму розпорядженні власні парламенти, уряди й адміністративно-управлінські структури й самостійно вирішують передані їм центральними органами питання, особливо в галузі освіти, комунального господарства, охорони громадського порядку й ін. Однак, на відміну від суб'єктів федерації, їх компетенція в області оподатковування сильно обмежена, що ставить їх у сильну фінансову залежність від центра. Федеративна держава – це складна, союзна держава, частини якої є державними утвореннями й мають певну політичну самостійність й інші ознаки державності. Об'єднуючими початками федерації виступають єдиний соціально-економічний простір, єдина грошова система, федеральні органи влади й управління, федеральна судова й правова система, федеральне громадянство. Але поряд із цим у суб'єктів федерації існують власні конституції, законодавчі й виконавчі органи влади. Можлива наявність власних судових і правових систем, подвійного громадянства. Між федерацією і її суб'єктами встановлюються особливі відносини, при яких діє принцип верховенства конституції й законів федерації. Суб'єкти федерації мають пряме представництво в парламенті країни, забезпечене існуванням другої палати. Зовнішні політичні функції здійснюють союзні державні органи. Федеративними в цей час є понад 20 країн світу: Австралія, Бразилія, Німеччина, Венесуела, Канада й ін. Федерації утворяться по територіальному (США), національному (Індія) або змішаним ознакам, які й визначають характер, зміст і структуру державного устрою. Конфедерація являє собою союз декількох суверенних держав, що поєднуються для проведення єдиної політики в певних цілях. Наприклад, для спільної оборони, рішення економічних, енергетичних, транспортних проблем і т.д. Для здійснення погодженої політики держави конфедерації створю-ють органи управління. Рішення цих загальних органів не мають сили, поки вони не будуть затверджені центральними органами влади кожної із суверенних держав. У конфедерації відсутній єдиний вищий законодавчий орган, єдине громадянство. Країни-учасниці конфедерації в повному обсязі здійснюють міжнародну діяльність. Конфедеративний договір можна розірвати за бажанням однієї зі сторін. Прикладом конфедерації в минулому можуть служити США (1776-1787 р.), Швейцарія (1815-1848 р.) і ін., деякі риси конфедерації властиві нині Європейському Союзу. Крім названих форм державного устрою в історії мали місце й деякі інші специфічні форми – імперії, протекторати. Так, імперіями є державні утворення, відмінні риси яких – велика територія, сильна централізована влада, асиметричні відносини панування й підпорядкування між центром і периферією, різнорідний етнічний і культурний склад населення. Імперії, наприклад Римська, Британська, Російська існували в різні історичні епохи. Протекторат – формальна опіка слабкої держави більш сильною, що, як правило, веде до втрати суверенітету першої й може супроводжуватися її окупацією.

2. Громадянська культура — сукупність духовних, моральних якостей, цiннiсних орієнтацій та світоглядно-психологічних характеристик  особистості. Складовими громадянської культури є громадянська освіченість, компетентність, активність, зрілість, досвід громадської діяльності.

Типи політичної культури:

• Паройкіольний (від грецьк. «пара» — навколо і «ойкос» — дім, господарство) тип політичної культури (іноді його називають «патріархальним») характеризується відсутністю в суспільстві інтересу до політичної системи. Основними рисами цієї культури є майже повна відсутність у громадян знань, емоцій і суджень щодо держави, відсутність прагнень, аполітичність поряд із замкнутістю на місцевій чи етнічній солідарності. Паройкіальна культура може відразу стати панівною в молодих країнах, але зберігається навіть у великих індустріальних державах, коли кругозір більшості громадян обмежується прихильністю до свого роду, містечка, регіону.

• Підданський тип політичної культури вирізняється сильною позитивною орієнтацією громадян на політичну систему, але слабкою орієнтацією на активну участь у ЇЇ функціонуванні. Цей тип сформувався за умов феодальної системи з її виразною ієрархічністю політичних відносин. Елементи підданської культури трапляються і в сучасних суспільствах, зокрема у формі поклоніння верховним політичним лідерам.

• Активістський тип політичної культури (або «культура участі») вирізняється активною заінтересованістю громадян не тільки в тому, що їм дає політична система, а й у тому, щоб відігравати у ній активну роль.

3. 1)Спрощене, схематизоване і емоційно забарвлене уявлення про той чи інший суб’єкт політики, політичне явище – це…політичний стереотип 2) Процес залучення індивідів до оволодіння політико-культурними цінностями….політична соціалізація

Білет №24