2. Поняття громадсько-політичних рухів, їх ознаки

Крім політичних партій на політичній арені діють й інші політичні та неполітичні інститути, які виступають суб’єктами політики. Вони відрізняються між собою цілями і методами діяльності, ресурсами впливу та іншими характеристиками.

Громадсько-політичні рухи характеризуються такими ознаками:

• об’єднують широкі кола населення довкола певної мети

• відображають інтереси не одного класу або групи, а широких верств населення

• вони не є носіями єдиної ідеології, об’єднують людей різних національностей, ідеологічних, релігійних та інших переконань

• здебільшого не мають однозначно виражених форм членства, норм поведінки. Велику роль у них відіграють емоції їх членів.

Громадські об’єднання включають:

• групи інтересів

• громадські організації

• громадські органи

• політичні і суспільні рухи

3. . Політичний конфлікт – це 1) Тимчасове призупинення функціонування окремих елементіва боінститутів політичної системи, значне поглиблення й загострення наявних політични хконфліктів, політичне напруженняце - 2) Громадська політична структура характеризується....

Білет №20

1. Зміст, основні етапи політичної соціалізації.

Політична соціалізація — це процес засвоєння індивідом протягом його життя певної системи політичних .знань, соціальних норм, політичних цінностей того суспільства, до якого він належить. Класична теорія політичної соціалізації була розроблена чиказькими вченими під керівництвом Д. Істона, вона трактувала соціалізацію як процес навчання людини спеціальним ролям, що їх необхідно виконувати у сфері політики. Більшість вчених, які підтримували цю теорію (Л. Коен, Р. Ліптон,Т. Парсонс), природно, акценту вали увагу на взаємозв'язку людини із політичною системою та її інститутами.

Ю. IV бермас, Н. Луман розглядали політичну соціалізацію як акультурацію (тобто засвоєння людиною нових для себе цінностей), висуваючи, таким чином, на перший план внутрішньо особистісні, психологічні механізми формування політичної свідомості і поведінки людини. Вчені, які працювали у напрямку психоаналізу (Е. Еріксои, Е. Фромм, Г. Тард), головну увагу приділяли дослідженню несвідомої мотивації політичної діяльності (формам політичного протесту, контр-культурної поведінки), пояснюючи політичну соціалізацію як прихований процес політизації людських почуттів і уявлень.

Сучасна теорія політичної соціалізації пройшла в своєму розвитку три основних етапи:

Перший етап (1950—60-ті pp.)* У рамках біхевіористської парадигми процес політичної соціалізації інтерпретувався як вплив політичного середовища на особистість шляхом передачі визначених моделей поведінки через систему організованих суспільних інститутів і цінностей.

В цей період розробляється концепція "стійкості дитячих і юнацьких уявлень про політику

Другий етап (1970 — початок 80-х pp.). процес політичної соціалізації розглядається як "вертикальна" передача системи цінностей і моделей сприйняття політичної реальності від політичного режиму до особистості.

Третій етап (з середини 1980-х pp.)- Пов'язується з процесами політико-економічної та соціокультурної трансформації в країнах колишнього соціалістичного табору, громадяни яких із середини 80-х років намагаються з тим чи іншим ступенем успішності впровадити зовсім нову для них, ліберально-демократичну систему цінностей.

У 1990-і роки частково "реабілітували" гіпотезу про вирішальний вплив сім'ї на формування політичних установок. Розробляється концепція "відкритості до змін протягом всього життя", яка протиставляється концепції "стійкості дитячих і юнацьких уявлень про політику". Відповідно до цієї концепції, політичні позиції можуть з рівною часткою імовірності змінюватися протягом усього життя і політичні орієнтації людей відбивають той період соціалізації, що переживає людина в даний момент, займаючи визначену позицію в соціумі і політичній системі, членом якої є.

важливішими функціями політичної соціалізації є досягнення особою вміння орієнтуватися у політичному просторі і виконувати там відповідні владні функції.

Первинна політична соціалізація характеризує первинне (зазвичай із трьох—п'яти років) сприйняття людиною політичних категорій, які поступово формують у неї вибірково-індивідуальне ставлення до явищ політичного життя. На думку американських вчених Д. Істона і І. Дениса, тут необхідно розрізняти чотири аспекти процесу соціалізації: безпосереднє "сприйняття" дитиною політичного життя, "персоналізацію" політики, "ідеалізацію" цих політичних образів, "інституціалізацію" утримання властивостей

Вторинна (продовжена) політична соціалізація характеризує той етап діяльності людини, коли вона засвоїла прийоми переробки інформації і здійснення ролей, здатна протистояти груповому тиску і виразити свою здатність до індивідуального перегляду ідеологічних позицій, переоцінки культурних норм і традицій.

Політологи виділяють типи політичної соціалізації. До них відносять:

— гармонічний тип політичної соціалізації, який відображає нормальні психологічні взаємодії людини та інститутів влади, раціональне і з повагою ставлення індивіда до правопорядку, держави;

— гегемоністський тип, який характеризує негативне ставлення людини до будь-яких соціальних і політичних систем, окрім "своєї";

— плюралістичний тип, який засвідчує визнання людиною рівноправності з іншими громадянами;

— конфліктний тип, який формується на основі міжнародної боротьби і протистояння взаємозалежних інтересів.

Отже, визначальними чинниками політичної соціалізації на різних етапах формування і розвитку особи є її соціальне походження, оточення та соціальне становище. Значний безпосередній вплив на політичну соціалізацію особи справляють політичні інститути та засоби масової інформації.