1. Поняття, основні ознаки, функції політичних партій

Існує думка, що партії виникли водночас із політикою, тобто в рабовласницькому суспільстві. З розвитком рабовласницьких відносин, поглибленням соціальної диференціації суспільства, в тому числі й самого панівного класу, для здійснення влади вже було недостатньо державних політичних структур. Виникали громадські організації як форма політичної діяльності груп панівного класу, що протиборствували між собою, а також трудящих мас, які боролися проти нього. Політична партія — організована група однодумців, яка виражає інтереси частини народу, класу, класів, соціальної верстви, верств, намагається реалізувати їх завдяки здобуттю державної влади або участі в ній. Кожна партія має ідеологію, політичну платформу, організаційну структуру, певні методи й засоби діяльності, соціальну базу, електорат (виборців, які голосують за неї). Основна мета діяльності політичної партії — здобути політичну владу в державі та реалізовувати свої програмні цілі — економічні, політичні, ідейно-теоретичні, моральні за допомогою законодавчої, виконавчої та судової гілок влади. Свої програмні цілі політичні партії проводять у життя через ідейно-політичну, організаційну, пропагандистську, державну (коли оволодівають державною владою) діяльність. До основних функцій партій належать:— з'ясування, формулювання і обґрунтування інтересів великих суспільних груп, представлення цих інтересів на державному рівні;— активізація та об'єднання великих суспільних груп;— формування ідеології та політичних доктрин;— участь у формуванні політичних систем, їх спільних принципів, компонентів;— участь у боротьбі за владу в державі і формування програм її діяльності;— участь у здійсненні державної влади;— організація політичної боротьби, спрямування її в цивілізоване русло;— інституціоналізація політичних конфліктів;— формування громадської думки;— політичне виховання суспільства або його частини;— формування політичної еліти: підготовка й висунення кадрів для апарату держави, керівників громадських організацій, зокрема профспілок;— рекрутування та соціалізація нових членів . У політології фігурують такі функції партій групуються по 5 напрямках: Соціальна функція, Ідеологічна функція, Політична функція, Управлінська функція, Електоральна функція.  Важливими є функції соціальної інтеграції, політичної соціалізації, оскільки партії завжди небайдужі до політичні настроїв своїх членів і прибічників, від чого залежить їхня підтримка, участь у реалізації політики партії. Особливу роль у життєдіяльності партії відіграє функція політичного рекрутування (кадрова). Вона передбачає підбір і висунення кадрів як для партії, так і для інших організацій, які належать до політичної системи, у тому числі висунення кандидатів у представницькі органи влади й у виконавчий апарат держави. Авторитет партії в суспільстві залежить від того, наскільки ефективно вона реалізовує функцію вироблення політики і здійснення політичного курсу. Обсяг і ефективність реалізації цієї функції залежить від місця партії в політичній системі.

2.Соціальна держава- держава,яка прагне до створення кожному громадянину гідних умов існування, соціальної захищеності, співучасті в управлінні виробництвом, можливостей самореалізації особистостей.

Основні ознаки:

• високий рівень економіки

• наявність розвинутої правової держави

• високий рівень правової і соціальної культури

• днржава і суспільство досягають рівня соціального партнерства забезпечення достатнього матеріального існування людини

• забезпечення захисту громадян перед життєвими ризиками

3. Духовний витвір, прикрашені або не прикрашені уявлення та погляди, містифікований образ політичної системи, політичного діяча, ілюзії та ідеологія – це політичний міф.

Хто ввів в обіг термін ідеологія: Дестюд де Трасі

Білет 26 Завдання 1. Політична система: поняття, завдання, ф-ї. Політична система суспільства- сукупність державних і недержавних соціально-політичних інститутів, які здійснюють владу, управління справами суспільства, регулювання політичних процесів, взаємовідносини між соціальними групами, націями, державами, що забезпечують політичну стабільність і прогресивний розвиток.

Структура політичної системи — сукупність владних інститутів, що пов'язані між собою і створюють стійку цілісність.

інформаційно-комунікативна підсистема містить ЗМІ, засоби комунікації, науково-інформаційна інфраструктуру — тобто розгалужену мережу установ, які займаються збором, обробкою, поширенням інформації про політичне життя, пропагуючи вироблені політичні та правові норми, певну політичну свідомість і політичну ідеологію.

нормативна підсистема, яку складають політичні принципи та норми — це норми, які регулюють політичні відносини. Одні політичні норми безпосередньо і цілеспрямовано створюються державою (правові норми), політичними партіями та громадськими організаціями (корпоративні норми), інші складаються і розвиваються поступово, під впливом як політичних, та і економічних, соціальних, духовних чинників (норми моралі, звичаї, традиції).

організаційна підсистема або політична організація суспільства — це система інститутів, в межах яких відбувається політичне життя. До політичної системи як її інститути входять не всі суспільні організації, а лише ті, що пов'язані з функціонуванням політичної влади

Функції політичної системи:

1. Визначення цілей, завдань,шляхів розвитку суспільства.

2. Організація діяльності сус-ва та виконання поставлених цілей та програм

3. Розподіл матеріальних і духовних цінностей у відповідності з інтересами соц.спільнот

4. Погодження різних інтересів держави і соц. цінностей

5. Контроль за додержанням законності та правил, припинення дій, що порушують політичні норми

6. Розробка правил і законів поведінки людей та груп у суспільстві

7. Забезпечення внутрішньої і зовнішньої безпеки та стабільності політичного ладу

8. Формування політичної свідомості, залучення членів суспільства до політичної участі та діяльності.

Завдання 2 Типи політичного процесу. Залежно від об'єкту прояву політичної волі вони підрозділяються на внутрішньополітичні і зовнішньополітичні. Так, внутрішньополітичні процеси залежать від форми правління і державного пристрою держави, правлячої еліти, типу лідерства і т.п. Зовнішньополітичні процеси визначаються соціально-економічною природою, інтересами і метою держави, балансом сил в світі і в конкретних регіонах і т.п. Залежно від термінів протікання політичні процеси розрізняються на тривалі, наприклад, перехід від тоталітарного до демократичного режиму, і порівняно короткострокові, наприклад, вибори. Залежно від значущості для суспільства політичні процеси можна розділити на базові і периферійні. Базові процеси в результаті яких ухвалюються політичні рішення, інтереси великих соціальних спільнот, що зачіпають, суспільство в цілому або процеси, направлені на розвиток і зміну політичної системи. Периферійні політичні процеси можуть розвиватися на регіональному або місцевому рівні соціально-політичної взаємодії: можуть розкривати динаміку формування окремих політичних асоціацій (партій, блоків, груп тиску і т.д.). З погляду публічності протікання розрізняють явний (відкритий) і тіньовий (прихований) політичний процес. Відкритий -інтереси груп і громадян виявляються в програмах партій, рухів, у використовуванні ЗМІ для обговорення суспільно значущих проблем і т.п. Політичний мітинг з вимогами відставки уряду - явний (відкритий) процес. Тіньовий процес це приховані дії державних установ, особливо з секретними функціями, наприклад, розвідка. В політичному житті суспільства мають місце політичні процеси, які володіють власним ритмом або повторюваністю основних стадій взаємодії своїх суб'єктів, інститутів, учасників. Наприклад, виборча компанія, звіт уряду перед парламентом, ухвалення бюджету і т.д.

В політологічній літературі прийнято розрізняти наступні види політичних процесів: революція, контрреволюція, повстання, бунт, заколот, путч, політична кампанія, пряма дія в політиці. Революція - це докорінне перетворення громадського порядку, створення нової політичної системи, заснованої на інших принципах легітимності. Революція виникає як наслідок наростання суперечностей в суспільстві. Контрреволюція - політичний процес, в якому беруть участь групи, прагнучі до скидання нової політичної еліти і відновлення колишніх порядків. Реформа - це поступове перетворення економічного і політичного ладу при збереженні його основ і влади правлячої еліти. В ході проведення реформ першорядне значення має забезпечення їх суспільної підтримки, досягнення згоди щодо змісту, типів і методів перетворень. Успіх реформ залежить від своєчасності їх проведення. Повстання - масовий виступ проти даної влади, існуючого ладу. Мета повстання, як правило, декларативна і нечітка, находіть обгрунтовування в примітивній програмі і гаслах. Цілеспрямованість і організованість відрізняють повстання від бунту. Бунт - ця масова стихійна дія, що має високий ступінь інтенсивності. Бунт - це майже завжди у відповідь реакція на екстраординарні дії представників пануючих політичних груп або державних органів. По ступеню інтенсивності до бунту близький заколот, який виникає в результаті продуманої, цілеспрямованої підготовки із сторони певної групи осіб. Звичайно він носить озброєний характер, спираючись на частину армії. З розширенням складу учасників заколот втрачає організованість і цілеспрямованість, придбаває якості бунту і затухає. Якщо заколот не одержує масової підтримки, він стає путчем, тобто виливається в озброєні дії вузької групи осіб, позбавлені серйозної перспективи. Політична кампанія - це система колективних дій, направлених на зміну структури влади, перерозподіл політичних повноважень, формування органів влади. Її успіх в значній мірі залежить від підтримки з боку населення. Ряд політичних процесів охоплюється терміном пряма дія. Цей безпосередній вплив громадян на органи політичної влади шляхом проведення мітингів, демонстрацій і страйків. Мітинг - збір людей, присвячений обговоренню тієї або іншої проблеми. При проведенні мітингів необхідно враховувати той чинник, що він може стати ареною протистояння різних політичних сил, місцем різних ексцесів. Демонстрація - цей масовий хід прихильників певної ідеї або вимоги, вираз підтримки або протесту проти акції властей. Вона вимагає попереднього планування, підготовки: реклами в газетах, офіційного дозволу властей, виготовлення транспарантів, розподілу ролей, маршруту руху і ораторів. Страйк - припинення роботи з метою економічного або політичного тиску на владу. Завдяки страйку в короткий час до активної політичної позиції може залучитися величезна маса людей.

Завдання 3 «Державцю властиві влада та надзвичайні ситуації» - чиє це висловлювання? Н.Макіавеллі

Якій ідеології властиві вільна комунікація та свобода індивіда? лібералізм

Билет № 27 1.Розкрийте монархічну форму державного правління (50) Форма державного правління — це організація вищих органів державної влади, характер і принципи їх взаємодії з іншими орга­нами держави, з політичними партіями, класами і соціальними групами. Монархія — це така форма правління, при якій повноваження верховної влади належать одній особі: коро­лю, царю, султану, шаху, імператору і т.п Монархія: абсолютна, парламентська, дуалістична Абсолютна монархія – форма держ. правління , де немає конституції,немає парламенту, єдиний глава держави- монарх, який приймає закони, чинить суд. (Саудівська Аравія) Парламентська монархія- форма держ. правління ,в якій законодавча влада – парламент, уряд формує парламентська більшість, уряд несе відповідальність перед парламентом (Британія,Швеція, Бельгія) Дуалістична монархія – форма держ. правління ,в якій права монарха обмежені в законодавчій сфері, але він формує уряд (Іорданія,Марокко)

2. Назвіть особливості формування та риси політичної еліти сучасної України (30) В Україні завжди існувала проблема національної політичної еліти, здатної розв'язувати складні державотворчі завдання у конкретній історичній ситуації. Такі визначні постаті української політичної думки, як В. Липинський, В. Кучабський, Д. Донцов, пояснювали причини поразок українських національно-визвольних змагань відсутністю національної політичної еліти. Це твердження справедливе, якщо брати до уваги те, що політична еліта може сформуватися в умовах національної держави, коли політика є важливою сферою суспільного життя. Короткочасний період боротьби за українську державу і ще менш тривале існування цієї держави в історичному сенсі були недостатніми, щоб визрівала повноцінна національна політична еліта. Комуністичний режим знищив не тільки національні прошарки, а й соціальний грунт для відтворення національної еліти, здатної по-сучасному мислити і діяти. Роль еліти в тоталітарному суспільстві виконувала номенклатура, риси якої значною мірою не відповідали сучасній елітарній моделі, що існувала в демократичних цивілізованих країнах. До домінантних рис номенклатури відносяться: сервілізм чиновників нижчих рангів перед вищими, конформізм і безініціативність, «потрійна мораль» (одне думати, друге говорити, а третє робити), кастовий характер відтворення і поповнення рядів, орієнтація на інтернаціональні, а не національні цінності, глибока відчуженість від інших соціальних верств. Виключно бюрократичний механізм формування номенклатурних кадрів не передбачав попиту на професійних політиків з високими інтелектуальними якостями, а здебільшого був зорієнтований на осіб, відданих системі, певному номенклатурному кланові і здатних до тонких апаратних маніпуляцій. За цими якостями номенклатура на периферії радянської імперії значно переважала номенклатуру в центрі. Від початку державного відродження України до других парламентських виборів правляча еліта в основному формувалася з різних прошарків колишньої номеклатури, а також частково з націонал-демократичної опозиції. Одна частина номенклатурної еліти стала на шлях зміцнення державної незалежності України, але стосовно політичних та економічних реформ зайняла половинчасту, вичікувальну позицію, інша ж її частина почала ревно відстоювати збереження колишнього ладу і повернення до «оновленого» СРСР. Правляча еліта в Україні на цьому етапі суспільного і державного розвитку виявилася неспроможного до швидких комплексних реформ . Правлячій еліті не протистояла серйозна реформістська опозиція, на роль якої могли б претендувати націонал-демократичні сили, проте вони не мали стратегічної програми реформ, відповідного кадрового потенціалу. Роз'єднані партійними суперечностями ці сили не змогли істотно вплинути на процес реформування. Отже, в цілому реформістський потенціал правлячої еліти на початковому етапі становлення Української держави виявився недостатнім, щоб вивести її з кризового посткомуністичного стану. Еліту цього періоду можна назвати ідеологічною тому, що її діяльність здебільшого скеровувалася на роз'яснення необхідності реформ, а не на їх рішуче здійснення. Цій еліті не вдалося здійснити основних реформістських пріоритетів: прийняти нову конституцію, вивести країну з економічної кризи, провести адміністративну реформу. На зміну ідеологічній еліті прийшла технократична еліта, представники якої були рекрутовані з промислово-підприємницьких кіл центральних і південних регіонів України, а також прагматичне зорієнтованих політиків різних політичних сил. Домінантою політичного курсу технократичної еліти стала реалізація національної ідеї в державно-політичному та економічному аспектах. На практиці це означає здійснення конституційної й економічної реформ. Цій еліті вдалося здійснити деякі фінансові стабілізаційні заходи, просунутися на шляху конституційної реформи. Проте повільне і непослідовне здійснення нею інших напрямів економічної реформи, зокрема структурної перебудови і податкової політики, не дають змоги поки що подолати кризові явища. Українську еліту цього перехідного періоду скоріше всього можна назвати квазіелітою, оскільки їй не вдалося провести рішучих і комплексних соціальних перетворень, витримати випробування на моральну зрілість. Поступове розшарування номенклатури, формування на її основі підприємницького класу, звільнення масової свідомості від патерналістських, егалітарних і національно-романтичних ілюзій створює сприятливий грунт для появи підприємницької і сучасної адміністративної еліт. Однак таке елітне середовище не в змозі витворити сучасний демократичний тип лідера-реформатора.

3. 1)Комплекс двосторонніх та багатосторонніх відносин між державами, форми взаємодії між суб’єктами світового співтовариства – це…міжнародні відносини

2)Поняття «глобалізація» було запроваджено вченими…як процес всесвітньої економічної, політичної та культурної інтеграції та уніфікації. Адам Сміт(В 1983 році Теодор Левітт)

Білет 28 Завдання 1 Розкрийте поняття, ознаки, функції, держави. Охарактеризуйте основні теорії походження держави. Держава- базовий інститут політичної системи та політичної організації суспільства, створюваний для забезпечення життєдіяльності суспільства в цілому і здійснення політичної влади домінуючою частиною населення в соціально неоднорідному суспільстві з метою збереження його цілісності, безпечного існування, задоволення загальносоціальних потреб.

Перші держави виникли біля 5000 років тому у єгипетському царстві,імовірно,в результаті діяльності кланів або війн,які вели до завоювання та класового панування.

Властивості держави:

- офіційний представник всього суспільства та громадян

- уособлює суверенітет народу

- встановлює формально обовязкові для всіх правові норми

- володіє верховною владою

- забезпечує добробуток і благо всіх громадян

Ознаки держави:

- постійна територія, кордон, населення

- наявність вищих органів політичної публічної влади

- наявність управлінсько-бюрократичного апарату

- правова база держави

- державний суверенітет

- наявність дуржавної символіки, національної валюти і державної мови

Функції держави:

- забезпечення безпеки і правопорядку

- регулювання соціальних відносин і розвязання соціальних конфліктів

- розподіл цінностей в суспільстві

- захист національних інтересів і забезпечення національної безпеки

Форми держави – форма державного устрою та форма державного правління.

Основні теорії походження держави:

1. Теологічна ( Стародавній Схід, А.Аврелій) – пожодження держави- Божа воля. Виводиться залежність держави від релігійних організацій.

2. Патріархальна( Конфуцій,Арістотель)-держава –результат розвитку сімї

3. Договірна ( Г.Грацій, Т.Гоббс, Ж.-Ж. Руссо) – держава-результат договору між правитетелем і людьми.

4. Психологічна( Л. Петражицький, Дж.Фрезер)- держава – організація,які утворилася для керівництва суспільством з боку визначних осіб

5. Теорія насильства( Л. Гумплович,Є.Дюрінг)- походження держави пояснюється завоюванням одного народу іншим

6. Марксистська( К.Маркс, Ф.Енгельс)- держава виникає одночасно з поділом суспідбства на класи. Суть держави- диктатура економічно пануючого класу.

Завдання 2 Охарактеризуйте зовнішньополітичну діяльність у сучасній України. Основним документом, який визначав принципові засади розбудови державотворчих процесів, у тому числі в сфері зовнішньої політики, став Акт проголошення незалежності України, прийнятий 24 серпня 1991 р. Виходячи з цього документу Верховна Рада України 2 липня 1993 р. схвалила "Основні напрямки зовнішньої політики України". В них, зокрема, наголошується, що неодмінною умовою розбудови незалежної Української держави є її активне та повномасштабне входження до світового співтовариства.  Головною метою зовнішньої політики України є забезпечення її національних інтересів, захист прав та інтересів її громадян за кордоном, створення благо сприятливих умов для соціально-економічного розвитку нашої держави. Україна проводить відкриту, чесну і принципову зовнішню політику, засновану на принципах та нормах міжнародного права. Основні пріоритети та напрямки зовнішньої політики української держави: 1. Центральним напрямком зовнішньополітичної державності України є плідна робота в ООН, в и спеціалізованих органах, установах, структурах, та міжнародних організаціях. Україна приймає участь в роботі практично всіх органів та установ ООН. 2. Наступний напрямок зовнішньої політики України - це зовнішньополітична дипломатична діяльність. Дипломатичні відносини Україна встановлює на засадах рівноправності, невтручання у внутрішні справи одне одного, визнання територіальної цілісності та нерухомості існуючих кордонів. 3. Важливим напрямом зовнішньої політики сучасної України є встановлення, підтримка та всілякий розвиток економічних, культурних, науково-технічних відносин з усіма країнами світової спільноти, за виключенням країн, котрим за рішенням Ради Безпеки ООН оголошена економічна блокада. 4. Це участь України у вирішенні глобальних проблем сучасного світу. 5. Одним з найважливіших напрямків зовнішньої політики України є збереження та подальше зміцнення добросусідських стосунків з колишніми республіками СРСР. Україна дуже зацікавлена у добрих стосунках з усіма країнами колишнього СРСР та особливо з Росією. Завдання 3 1 Політологічна концепція що вбачає в політиці якоїсь держави визначальну роль географ факторів-це геополітика (політична концепція, що виникла наприкінці XIX — на початку XX ст. і використовувала географічні дані (територія, положення, природні особливості, клімат і ін. особливості тих чи інших країн, держав, їхніх блоків і т.п.) для обгрунтування тих чи інших планів, розрахунків — економічних, політичних, у тому числі, нерідко, і експансіоністських.) 2 Яка виборча система діє в Україні ? Змішана (Пропорційно-Мажоритарна виборча система)

Білет 29 1.Сформулюйте погляди Платона та Арістотеля на суспільно-політичний лад. Стрижневим періодом розвитку політичної думки стародавнього світу є політична думка Стародавньої Греції, особливо її класичний етап,що характеризується розвитком політичної думки, якому сприяли розвиток емпіріко-теоретичного підходу та поглиблення соціального аналізу політичних проблем. На перший план виходить саме раціональна інтерпретація політичних явищ. Цей етап пов'язаний, перш за все, з такими його представниками, як Платон і Арістотель. Платон (427-347 рр. до н.е.) належав до рабовласницької аристократії., що вплинуло на його політичний світогляд. Праці- "Держава" та "Закони". Вважав що все що є в світі виникає з ідеї (ментальні ,ідеальні зразки) які потім втіл в життя. Він запропонував концепцію ідеальної держави, сутність якої полягає у виконанні громадянином тільки тих обов'язків, які приписані йому, не роблячи нічого такого, що є обов'язком інших. Ідеалом для Платона було аристократичне суспільство на чолі з філософами, які знають, як керувати державою. В державі мають бути єдині закони та єдина ідеологія Арістотель (384 - 322 рр. до н.е.).основні твори: політика, афінська політія. був впевнений, що родина основа держави. Був за приватну власність; проаналізував 158 міст-полісів та способи управління, потім вивів правильні та неправильні форми правління. Правильні:монархія, аристократія, політея. Неправильні: тиранія. Демократія, олігархія. Ідеальна форма –політея. Там мав правити сер клас. Правителі доброчесні, справедливі, мають здібності та піклуються про підданих. визначив людину як істоту політичну, оскільки якщо людина живе поза державою, то вона або недорозвинена в моральному сенсі істота, або надлюдина. Тобто вона може реалізувати себе тільки у суспільстві і через суспільство. 2.Основні шляхи демократизації політичної системи України. Розглядаючи це питання, слід зазначити головні шляхи чи напрямки демократизації політичної системи України. До таких напрямків відносяться: 1) Максимальний простір процесам самоврядування, розвиток ініціативи представницьких закладів. 2) Формування механізмів виявлення і реалізації інтересів всіх соціальних груп суспільства. 3) Утвердження верховенства закону, зміцнення законності та правопорядку. 4) Запобігання можливості узурпації повноважень законодавчої, виконавчої та судової влади. 5) Створення ефективного механізму самооновлення політичної системи суспільства. 6) Максимальна воля і незалежність засобів масової інформації у висвітленні соціальних і політичних процесів та подій. 7) Вільний розвиток особистості, всіх соціальних та етнічних спільностей. 8) Утвердження політичного плюралізму, формування політичної опозиції і багатопартійності. Головне – мати на увазі, що процес демократизації політичного життя України, як і інших країн СНД, знаходиться лише в початковій стадії свого розвитку, у котрій є не тільки прогресивні, але й регресивні явища. 3.Дайте визначення; політична влада - право, здатність і можливість соціального суб'єкта (індивіда, групи) нав'язувати, відстоювати і запроваджувати в життя певні політичні погляди, установки і мету, проводити свою волю за допомогою правових і політичних норм і спеціального інструмента — держави. Відбиває політичні позиції, які мають ті чи інші верстви населення, класи, нації і конкретні особи; 2) взагалі вплив і керування в будь-яких політичних організмах — партіях, рухах — безвідносно до того, знаходяться вони у керма державної влади чи знаходяться в опозиції.

політична модернізація - закономірна тенденція функціонування й розвитку політичної системи відповідно до реалій та вимог часу; процес трансформації суспільства, що супроводжується формуванням політичних інститутів, соціальною мобілізацією та поглибленням політичної участі, поширенням демократичних цінностей і норм, властивих розвиненим країнам, у країнах менш розвинених. політична модифікація-  це процес, що є характерним для досить розвинутих і цілком прогресивних політичних систем і полягає в закономірній зміні акцентів у розташуванні політичних сил (партій), які конкурують на політичній арені.

Білет 30 Завдання 1. Проаналізуйте сутність влади як суспільного явища, охарактеризуйте основні види суспільної влади та її ресурси. Поняття “влада” у повсякденному житті й у науковому середовищі вживається в різних значеннях. Французький учений Шевальє писав, що реальна влада завжди вабила до себе більше, чим міркування про неї. М.С. Хрущов у своїх мемуарах висловився про владу так: “Можна насититися всім: їжею, жінками ..., не можна насититися тільки владою, її хочеться усе більше й більше”. Таким чином, владні відносини об'єктивно властиві громадському життю. Вони необхідні для підтримки цілісності і єдності суспільства, для організації суспільного виробництва. Влада – це здатність і можливість здійснювати свою волю, впливати на діяльність, поведінку людей за допомогою різного роду засобів – права, авторитету, примуса, переконання, насильства. Ресурси влади. Поняття "ресурси влади" вживається у широкому і вузькому розумінні. У широкому - це все те, що суб'єкт влади може використовувати для впливу на об'єкт: це власні якості суб'єкта (компетентність, організованість тощо), деякі властивості об'єкта (політична довірливість, звичка підкорятися та ін), конкретна ситуація, в якій здійснюється влада (економічне становище, міжнародне становище та ін), а також інші засоби впливу.  У вузькому розумінні ресурси - це ті засоби, за допомогою яких суб'єкт влади чинить вплив на об'єкт влади і добивається реалізації своїх розпоряджень. Ресурси можуть бути використані для заохочення, покарання і переконання. Це можуть бути якісь цінності (гроші, предмети споживання та ін); засоби, здатні впливати на внутрішній світ, мотивацію поведінки людини (засоби масової інформації); знаряддя та інструменти, за допомогою яких можна позбавити людину будь-яких цінностей, у тому числі і самого життя (зброя, каральні органи в цілому).  Виходячи з цього, ресурси влади можна поділити на економічні, соціальні, культурно-інформаційні, силові.  До економічних ресурсів відносяться всі матеріальні цінності, необхідні для виробництва і споживання: гроші, земля, продукти харчування та ін Соціальні частково збігаються з економічними, бо підвищення або зниження соціального статусу індивіда пов'язані з доходом та багатством. Але соціальний ресурс містить і такі показники, як посада, престиж, освіта, медичне обслуговування, житло. У сучасний вік вкрай важливими стали культурно-інформаційні ресурси - знання та інформація, а також засоби їх одержання. Проте юристи, правоохоронні органи зустрічаються переважно з силовими ресурсами.  Силові ресурси, насильство є атрибутами будь-якої влади; відмінність лише в "дозах" їх застосування. Від інших ресурсів влади насильство відрізняється наступними особливостями.  Види влади. Відповідно до ресурсами, на яких влада грунтується, вона класифікується на різні види влади.  Економічна влада - це контроль над економічними ресурсами, власність на різного роду матеріальні цінності.  Соціальна влада - це можливість розподіляти положення в соціальній структурі статусів, посад, пільг і привілеїв. За допомогою соціальної політики сучасні держави можуть впливати на соціальний статус широких верств населення, викликаючи тим самим їх лояльність і підтримку.  Духовно-інформаційна влада - це влада над людьми, здійснювана за допомогою наукових знань та інформації. Знання використовуються для підготовки урядових рішень і для безпосереднього впливу на свідомість людей для їх підтримки уряду. Такий вплив здійснюється через школу, вузи, просвітницькі товариства, а також за допомогою засобів масової інформації. Примусова влада - спирається на силові ресурси І означає контроль за людьми за допомогою застосування або загрози застосування фізичної сили. Її легальне використання в масштабах усього суспільства є відмітною ознакою політичної влади, однак насильство, фізичне примушення можуть використовуватися і неполітичною владою, наприклад, між рабовласниками і рабами, між деспотом-чоловіком і його дружиною та ін  Залежно від суб'єкта влада поділяється на державну, партійну, профспілкову, армійську, сімейну і т.п. По широті розповсюдження виділяються мегауровень - міжнародні організації (ООН, НАТО, ЮНЕСКО та ін), макрорівень - центральні органи держави і мікрорівень - влада в первинних організаціях і малих групах. Існує класифікація влади за функціями її органів - законодавча, виконавча, судова.  Завдання 2.Охарактеризуйте форму державного правління, державно-територіального устрою в сучасній Україні згідно Конституції України. На сучасному етапі розвитку України питання про форму держави набуває особливого значення, адже воно стосується найважливіших аспектів організації та діяльності молодої суверенної держави. Тому правильне розуміння відповідних теоретичних положень, що виходять з аналізу світового досвіду державно-правового будівництва, застосування їх до конкретних умов і національних традицій може суттєво сприяти створенню життєздатної форми Української держави, яка забезпечить прогресивний розвиток і розквіт усього суспільства. В Україні відбуваються процеси становлення і розвитку демократичного державно-правового режиму, основи якого знайшли своє закріплення в Конституції України 1996 р.

Відповідно до ст. 1 Конституції Україна проголошується суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Конституція характеризує Україну як демократичну державу, яка за формою правління є республікою (ст. 5). Про демократичний характер нашої держави свідчить те, що законодавчий орган, Президент України, місцеві ради обираються громадянами України на принципах періодичних, конкурентних, вільних виборів. Україна має змішану форму правління. У результаті внесення змін і доповнень до Конституції України законом від 8 грудня 2004 р. Україна є парламентсько-президентською республікою. Частина 2 ст. 2 Конституції закріплює положення про те, що за своїм державним устроєм Україна є унітарною державою. Автономна Республіка Крим має статус адміністративно-територіальної одиниці, є невід'ємною складовою частиною України. Унітарна форма державного устрою для України є найбільш виправданою, оскільки відповідає її етнічному складу, історичному минулому, економічним та культурним реаліям. Завдання 3. Ответ: Суверенітет. Ознаки президентської республіки. Президентська республіка – форма держ. правління ,в якій президент обирається голосування,уряд формує президент, немає окремої посади голови уряду – є президент, (він відправляє уряд у відставку), очолює збройні сили країни,парламент може звільнити президента в порядку імпічменту.( США,Чилі, Бразилія,Аргентина.

Білет № 31

Завдання 1 – Поняття, принципи та форми демократії Демократія – форма політичного та економічного устрою суспільства, заснована на визнанні народу основним джерелом влади; тип держави, яка декларує і втілює на практиці принципи народовладдя,. права і способи громадян, можливості для діяльності різних політичних сил, контроль за діями органів влади.

У сечасній політичній науці иермін має кілька значень. Це:

1) влада народу, правління народу і для народу( А.Лінкольн)

2) форма устрою будь-якої організації, заснованої на рівноправній участі її членів в управління і прийнятті рішень

3) ідеал суспільного устрою, заснований на певній системі цінностей, світогляді.

4) соціальний і політичний рух народовладдя, здійснення демократичних цінностей та ідеалів.

Ознаками демократії є:

1. визнання народу єдиним джерелом влади

2. рівноправність громадан

3. виборність законодавчих органів влади

4. верховенство закону в усіх сферах

5. прийняття рішень за більшістюі підпорядкування їй меншості

Організаційні форми демократії заежать від виду участі громадян у вирішенні завдань та подіяляються на:

1. Пряма(безпосередня) – участь самих громадян у підготовці, обговорення та прийнятті рішень (характерна для античних демократій, віче в Київській Русі)

2. Плебісцитарна – участь громадян обмежена і зводиться до голосування «за» чи «проти» певного законопроекту чи рішення

3. Представницьва ( репрезентативна) – опосередкована участь громадян у прийнятті рішень шляхом вибору ними в органи влади своїх представників (депутатів), які покликані виражати їхні інтереси.

Завдання 2 – Суспільно політичні погляди Конфуція У Древньому Китаї фундаментальну роль у всій історії політичної й етичної думки зіграло навчання Конфуція /551-479 до н.е./ "учитель Кун". Його вчення одержало назву "конфуціанство" і відіграло в історії Китаю специфічну роль еквівалента релігії. Головна праця Конфуція - "Лунь-юй" /"Бесіди і судження"/. Признаючи божествену і природну сторони походження влади, Конфуцій свій головний інтерес вбачав у тому, як облаштувати життя людей, забезпечити мудрий і справедливий порядок у державі. Цей порядок припускає п'ять різнорідних відносин: володаря і підлеглих, чоловіка і дружини, батька і сина, старшого брата і молодшого, друзів. У перших чотирьох повинне бути повеління, з одного боку, і повне підпорядкування - з іншого. Панувати необхідно справедливо і з натхненням, підпорядкуватися ж правдиво і щиро. У дружбі ж керівним принципом повинна бути взаємна чеснота.  основі політичного навчання Конфуція лежить принцип чесноти, людяності. Напитання , що таке людяність, він відповідав: Тримати себе із шанобливістю вдома, благоговейно ставитися до справи і чесно поступати з іншими. Вищою ціллю його етичного кодексу було встановлення справедливої соціально-політичної структури в товаристві і державі. Соціальний порядок Конфуцій вбачав у тому, щоб у товаристві усе знаходилися на своїх місцях і кожний знав свої права й обов’язки. "Государ повинний бути государем, слуга - слугою, батько - батьком, син - сином".

Політичні ідеї Конфуція в цілому спрямовані на досягнення внутрішнього світу між верхами і низами суспільства і стабілізації управління Регулювання політичних відносин за допомогою норм чесноти в Навчанні Конфуція різко протиставляєтся керуванню на основі законів.

Завдання 3 – а) …… закономірна тенденція функціонування й розвитку політичної системи відповідно до реалій та вимог часу; процес трансформації суспільства, що супроводжується формуванням політичних інститутів, соціальною мобілізацією та поглибленням політичної участі, поширенням демократичних цінностей і норм, властивих розвиненим країнам, у країнах менш розвинених. це - політична модернізація б) ?????????????????

Білет 32 Завдання 1 Політична культура: сутність, структура, ф-ї, типи. Політична культура виникла з появою держави, у IV-III тис. до н. е. Вона була предметом уваги Платона, Аристотеля, Макіавеллі, Монтеск'є, Токвіля, Маркса, Мангейма та ін.Термін запроваджений нім. філософом Йоганом-Готфрідом Гердером (1744—1803). Систематично використовувати його почали в 50-х роках XX ст. Існує багато визначень поняття "політична культура".Приміром, ам. політологи Г. Алмонд і С. Верба визначають політичну культуру як сукупність психологічних орієнтацій людей стосовно політичних об'єктів, як знання, почуття та оцінки політичних явищ. Тобто вони наголошують на суб'єктивних рисах політичної культури і не включають до неї політичну діяльність.Англ. дослідники А. Кардинер, С. Вайт акцентують увагу на об'єктивному аспекті явища, а саме на політичній діяльності й поведінці носіїв політичної культури. Політична культура — типова, інтегральна характеристика індивідуального чи колективного соціального суб'єкта та соціальних інститутів, суспільства в цілому, що фіксує рівень розвитку ix політичної свідомості, політичної діяльності та поведінки. Деякі автори виділяють ще поняття "громадянська культура" як різновид політичної культури, її вищий щабель. Громадянська культура передбачає, що суб'єкти політичного процесу в своїй діяльності керуються насамперед інтересами всього суспільства, підпорядковують їм свої приватні, корпоративні цілі. Основними складовими політичної культури є рівень політичної свідомості, політичної діяльності та поведінки соціальних суб'єктів. Типи та функції політичної культури Класифікація політичної культури за типами дуже різноманітна. Класифікація політичної культури за Габріель Алмондом і Сідней Вербою: патріархальний, підданський і активістський. Патріархальна політична культура характеризується повною відсутністю у простих людей інтересу до політичного життя. Найближчими еквівалентами патріархальної політичної культури можна вважати політичні культури африканських племен. Підданська політична культура відрізняється сильною орієнтацією на політичну систему та результати її діяльності, але слабкою орієнтацією на активну участь у функціонуванні політичної системи. Активістська політична культура характеризується активною зацікавленістю громадян не тільки тим, що їм дасть політична система, політичне життя, але також і тим, що вони можуть відіграти активну роль у політичному житті. У реальній політиці існують, як правило, змішані типи: піддансько-активістський, патріархально-підданський та ін. Інші типи: Традиційна політична культура характеризується визнанням священного характеру влади; Має три різновиди. Традиційна племінна культура, Традиційна теократична культура Традиційна деспотична культура Демократична політична культура характеризується активністю громадян, їх включеністю до політичного життя, визнанням громадянських прав і свобод, принципом контролю громадянами діяльності уряду, визнанням політичних сил в рамках і на основі капіталістичного влаштування суспільства. Автократична політична культура характеризується запереченням демократичної політичної культури і здійсненням сильної неконтрольованої влади, що виключає демократичні права та свободи громадян. Має дві різновидності: авторитарну і тоталітарну. типологізація політичних культур за історично-формаційним критерієм: рабовласницький, феодальний, капіталістичний та соціалістичний типи культур. У межах кожного з них виділяються класові види політичної культури: буржуазна, пролетарська та ін. На сучасному етапі набув поширення поділ на тоталітарний, плюралістичний і перехідний типи політичної культури. Своєрідною ознакою культури соціуму є політична символіка (прапор, герб, гімн. Символіка має яскраво виражене емоційне забарвлення і подекуди здатна відігравати мобілізуючу роль. Політична культура виконує певні соціальні функції: Виховна функція. Її призначення полягає в підвищенні політичної свідомості й національної самосвідомості через безпосередню участь громадян в управлінні, політичному житті, зростанні їх інформованості й компетентності, освіченості. Регулююча функція. Покликана забезпечувати вплив громадян на політичний процес, насамперед через участь у контролі за роботою органів влади й управління, а також за допомогою існуючих норм, традицій, ідеалів тощо. Це сприяє попередженню політичних реформацій, нормалізації та стабілізації життя суспільства.

Захисна функція. Полягає в охороні політичних цінностей, що відповідають вимогам соціального прогресу, демократії, гуманізму (захист прав і свобод людини тощо). Прогностична функція. Сприяє передбаченню можливих варіантів поведінки суб'єктів політики за певних ситуацій, у перебігу політичних подій. Комунікативна функція. Забезпечує ідейно-політичний зв'язок громадянина з політичною системою, іншими членами суспільства. Завдання 2 Глобалізація у світовому процесі. Глобаліза́ція (англ. globalization) — процес всесвітньої економічної, політичної та культурної інтеграції та уніфікації. У вужчому розумінні — перетворення певного явища на планетарне, такого, що стосується всієї Землі. Основними наслідками глобалізації є міжнародний поділ праці,міграція в масштабах усієї планети капіталу, людських та виробничих ресурсів, стандартизація законодавства, економічних та технічних процесів, а також зближення культур різних країн. Це об'єктивний процес, який носить системний характер, тобто охоплює всі сфери життясуспільства. В результаті глобалізації світ стає більш зв'язаним і залежним від усіх його суб'єктів. Відбувається збільшення як кількості спільних для груп держав проблем, так і кількості та типів інтегрованих суб'єктів. Передумоваи процесів глобалізації: Інформаційна революція; 2. Інтернаціоналізація капіталу і загострення конкурентної боротьби на вітових ринках; 3. Дефіцит природних ресурсів – боротьба за контроль над ними; 4. Демографічний вибух; 5. Посилення техногенного навантаження на природу і розповсюдження зброї масового знищення. Усі тенденції – довготривалі процеси. Але вони не є незворотними. Вони не лише переплітаються, а й нейтралізують одна одну. Завдання 3 Лаконічні, однозначні та короткі атрибути політ. що стосуються сфери життєдіяльності це…політичні символи

Елементи політичного процесу: …….. Політичний процес складається - суб'єкта, носія влади, який виявляє політичну волю; - об'єктів, на які спрямовані дії і передбачено досягнення цілей; - засобів, методів, ресурсів, інституцій, що реалізують процес. Учасниками політичного процесу можуть бути політичні системи, держава, елементи громадянського суспільства, політичні партії, масові рухи, організовані й неорганізовані групи людей, індивіди