1. Філософія освіти як галузь філософії: об’єкт, предмет, співвідношення з іншими галузями знання.

"Філософія освіти" (англ.: philosophy of education) - область філософського знання, що має своїм предметом освіта. Веде відлік своєї історії як окремої дисципліни з початку XX століття. Родоначальником філософії освіти у світі вважається англо-американський філософ Джон Дьюї (1859-1952 роки).

В англомовних країнах філософія освіти в даний час - це область з усталеним дисциплінарним статусом, представлена ​​в університетах окремими кафедрами, передусім, на факультетах філософії і в ряді випадків у Colleges of education ("факультетах освіти") 

Філософія освіти – галузь філософії, що досліджує ідеї освіти та її сутність як соціокультурного феномену відтворення та розвитку суспільства, визначення цілей, цінностей, ідеалів освіти, результатів освіти та критеріїв їх оцінки. (із конспекту).

Предмет ФО – це не лише філософське осягнення самого поняття «освіта», але і розкриття більш глибинного змісту поняття «освіта» як світоглядної основи для розвитку особистості нової епохи. (із конспекту).

Метою курсу "Філософія освіти" є здійснення узагальнення знань магістрів у сфері освіти на теоретико-методологічному рівні, а також їх залучення до філософського осягнення ідеї освіти, як соціокультурного феномену та вироблення їх власної світоглядної концепції освіти; сприяння формуванню високого рівня компетентності і культури випускників Університету.

Філософія освіти розглядає суть і природу всіх явищ освітньому процесі: що таке утворення саме собою (онтологія освіти); як воно відбувається (логіка освіти); які Природа і джерела цінностей освіти (аксіологія освіти); яким буває яким має бути поведінка учасників процесу творення (етика освіти); якими трапляються й якими повинні бути методи сприяння освітньому процесу (методологія освіти).Совокупности ідей, що є основою тієї чи іншої цілісного підходи до постановці справи освіти, можуть також розглядатися окремо (ідеологія освіти).

У філософії і педагогіки давні зв'язку, більше, перші педагогічні думки і теорії зароджувалися саме у руслі філософських концепцій – згадати античну історію, середньовіччі чи добу Відродження. І що найбільш тісний область перетину цих наукових областей отримав назву філософія освіти. Спробуємо розглянути ці поняття і наукові дисципліни у тому взаємозв'язку.

Педагогіка — наука і мистецтво вдосконалення чоловіки й груп людей допомогою освіти, виховання і обучения[4]. У інтерпретації Б.М.Бим-Бад[5], в педагогічне знання включаються головні області.

1. Педагогіка як наука і мистецтво. Область знання про педагогіці як теорії та практиці називається філософією педагогіки, чи загальної педагогікою. Філософія педагогіки відповідає ми такі головні запитання. Чи необхідна педагогіка як наукові знання вихованням? Якщо необхідна, те, як вона можлива? Яка природа педагогіки на відміну інших наук і чомусь мистецтв? Природа педагогіки як науку й мистецтва виховання производна від природи виховання, від розуміння його сутності. Тож у основі філософії педагогіки лежить теорія освіти, виховання і навчання.

2. Теорія освіти, виховання і навчання. Ця теорія відповідає стосовно питань про природу освіти, виховання і навчання, про їхню необхідність й можливості. Її предметом є процес виховання й урізноманітнюють навчальний процес. Освіта, виховання і навчання людини залежить від розуміння природи людини, від знання можливостей та кордонів його розвитку. Тож у фундаменті теорії виховання лежить знання про людину як воспитуемом (>обучаемом) і воспитателе (вчителя).

3. Педагогічна антропологія як усього будинку педагогіки. Частина педагогіки, присвячена пізнання людину, як вихователя і воспитуемого, називається педагогічної антропологією. Вона відповідає стосовно питань про природу чоловіки й людського співтовариства, про вихованості, навченості чоловіки й груп людей.

За таких умов речей природним чином йдеться про співвідношенні філософії освіти та власне філософії. Природно, суворе розмежування провести з-поміж них не можна. Сенс філософії освіти полягає у здійсненні філософської рефлексії з тих особливими точками культури, що припускають свою інтерпретацію у категоріях освіти людини. У цьому філософія освіти постає як філософія життя, приобщающегося до культури, якому надано змогу реалізації своїх сутнісних сил. Філософія є особливу форму знання. У його рамках людина здійснює аксиологическую рефлексію з себе, своїм місцем світі. Якоюсь мірою виправдано твердження: якщо культура є потенційним засобом реалізації сутнісних сил людини, то філософія пов'язані з самосвідомістю культури.

2. Цілі освіти.

Поняття освіти - досить складне і багатоаспектне. У найзагальнішому визначенні освіта - це процес і результат засвоєння людиною систематизованих знань, навичок і вмінь, розвиток розуму і почуття, формування світогляду і пізнавальних процесів. Освіченою людиною можна назвати такого, який володіє загальними ідеями, принципами та методами, що визначають загальний підхід до розгляду різноманітних фактів і явищ, має в своєму розпорядженні високим рівнем розвинених здібностей, умінням застосовувати вивчене до можливо більшої кількості приватних випадків; хто придбав багато знань і, крім того, звик швидко і вірно міркувати, у кого поняття і почуття отримали благородне й високе напрямок.  Отже, у поняття освіти включені не тільки знання, навички та вміння як результат навчання, а й уміння критично мислити, творити, оцінювати з моральних позицій все, що відбувається навколо як процес нескінченно розгортається в діяльності й спілкуванні людини з йому ж подібними. Досягається це шляхом включення людини в найважливіші види діяльності. Тим самим під освітою людини (у процесуальному плані) розуміється наступне.  Освіта - це суспільне організований і нормований процес (та його результат) постійної передачі попередніми поколіннями наступним соціально значущого досвіду, що представляє собою в онтогенетичному плані становлення особистості відповідно до генетичної програми і соціалізацієюособистості.  У своєму структурному зрізі, освіта, як, втім, і навчання представляє собою триєдиний процес, що характеризується такими його сторонами, як засвоєння досвіду, виховання якостей поведінки, фізичний і розумовий розвиток. 

Освіта як система являє собою розвивається мережа установ різного типу та рівня. Основні елементи освіти як макросистеми, що має державний статус, - це системи дошкільного, шкільного, середнього спеціального, вищої і післявузівської додаткової освіти. 

ЦІЛІ ОСВІТИ . Традиційно ц.о. визначаються як формування в студента знань , навичок і умінь , прилучення людини до культури , підготовка його до праці. У контексті гуманістичної парадигми , що спирається на розвиваючий підхід , в ц.о. пріоритетне місце займає розкриття індивідуального творчого потенціалу особистості . У реформованої школі домінанта переноситься з освіти і навчання на виховання , здатну сформувати особистість , екзистенційні цінності якої відповідають життєвим потребам нового часу. При цьому під вихованням розуміється створення таких умов , які здатні забезпечити розкриття задатків і здібностей особистості учня . Виховання особистості здійснюється тоді , коли відбувається усвідомлення ним екзистенціальної завдання освоєння і оволодіння складністю власного буття. Таким чином і ц.о. , як процесу розкриття індивідуальних задатків і здібностей особистості - виключно складні і багатогранні. Слід рассмотриваются два рівня ц.о. : по відношенню до студента , і по відношенню до навчального закладу , освітній системі . Найважливішою метою функціонування освітніх систем є підготовка носіїв соціальних функцій , здатних обслуговувати сучасне виробництво . У спектрі провідних ц.о. по відношенню до особистості учня слід виділити :

• розкриття індивідуальних задатків особистості;

• прилучення учня до світової та національної культури через освоєння систематизованих основ наук і мистецтв ;

• ціннісне виховання і розвиток світогляду як системи ціннісних орієнтації і поглядів на світ , місце людини в ньому ;

• фізичне і валеологічне виховання ;

• загальна і професійна підготовка до трудової діяльності;

• виведення особистості на рівень самовиховання і саморозвитку , сприйняття навчальної та професійної діяльності як творчості та основи моральної, моральної свободи .

• У контексті гуманістичної парадигми освіти завдання наукової освіти , професійної підготовки стосовно мети розвитку особистості повинні розглядатися як засіб, що забезпечує досягнення останньої.