37. Національні та загальнолюдські цінності та їх роль у сучасній освіті.

Постає  проблема  узгодження  національних  і загальнолюдських  цінностей  у  педагогічній  свідомості  і практиці.  При  вирішенні  цієї  проблеми  постають  два надзвичайно  складні  завдання –  уникнути  нігілізму  у сприйнятті  національних  світоглядних  цінностей  і,  водночас, націоналістичного  провінціалізму,  ксенофобії,  нетолерантності до світоглядних цінностей  інших культур.

У світлі цих завдань стає  зрозумілим, що патріотичне виховання в  сучасних умовах має бути не насадженням “квасного патріотизму”, некритичним відтворенням  національно-культурних  традицій,  які  зокрема склалися  і  в  системі  вітчизняної  освіти,  а  їх  критичне переосмислення  з  врахуванням  вимог  часу,  формування адекватного ставлення до традицій.  

Тенденції  аксіологізації  вітчизняної  філософії  освіти підсилюються  також  і  тими  кардинальними  цінісно-світоглядними  трансформаціями, що  відбулися  в  українському суспільстві  за  часи  набуття  незалежності.  

Руйнація  системи світоглядних  цінностей  радянських  часів,  з  одного  боку, призвела  до  стану  аномійної  дезорієнтованості  суспільства, коли його цінніості  і норми стали нестійкими  і суперечливими, коли  загострюється  дисбаланс  між  культурними  цінностями  і нормами  суспільства,  а  з  іншого –  до  певного “залишкового” збереження  елементів  цієї  системи  у  педагогічній  практиці. 

Останнє дається взнаки як на рівні педагогічної свідомості, яка, якщо  не  на  теоретичному,  то  на  буденному  рівні,  відчуває інерцію  впливу  світоглядних  цінностей  радянської  педагогіки, так і на рівні педагогічної діяльності, в якій ще значною мірою застосовуються  попередні  дидактичні  і  методичні  форми організації навчально-виховного процесу.

38. Концепція освіти в епоху Нового часу.

Ідеалом епохи Нового Часу стала людина, "що зробила сама себе". У цей період актуалізується проблема методів та засобів навчання, новаторське вирішення якої, пропонує поруч із іншими Йоган Генріх Песталоцці (1746-1827). У своїй діяльності він керується філософією античності, зокрема освітянськими ідеями Платона. На думку просвітника, аби людина стала моральною, її необхідно долучити до культури та освіти. А коли людина стане моральною і щасливою, то суспільство стане довершеним. Розум ученим тлумачиться як доцільність і цілісність людського досвіду, як певна самодостатня субстанція.

У Л. І. Ваховського читаємо, що останнім часом досить активно вивчаються педагогічні погляди Іммануїла Канта (17241804), який виходив із "цивілізованої людини" і визначав її як істоту, призначену для суспільства. Сутність людини проявляється в активній пізнавальній діяльності. А значить вона сама повинна знати, якою слід бути, щоб бути людиною і зайняти своє місце у світі. Філософія та педагогіка, на думку І. Канта, повинні допомагати людині в цьому.

Поряд з іншими просвітителями філософ відкидає традиційні уявлення про сутність виховання. Він наполягає на необхідності удосконалення системи освіти і виховання підростаючих поколінь. На думку І. Канта, цілі людського існування поділяються на умовні, що визначаються мудрістю та мистецтвом, і безумовні - що залежать від моральності. Виховання й покликане реалізувати вказані цілі. На реалізацію першої - спрямоване розумове виховання чи освіта, досягненню другої, сприяє моральне виховання. На перший план І. Кант висуває проблему удосконалення характеру, особливо підкреслюючи необхідність формування "морального почуття" совісті.

Орієнтиром педагогіки німецького філософа виступає цілісна людина, що є одночасно і природною, і вільною істотою. Концептуальним обґрунтуванням філософії педагогіки І. Канта виступають як фізіологічна, так і прагматична частини антропології. Ідеал індивідуальної освіти є основоположним в концепції філософа.

Проведений аналіз уявлень західноєвропейських філософів XVII - ХVІІІст. про мету і сутність виховання дає можливість зробити слідуючи висновки.

На думку Л. І. Ваховського із реалістичного напрямку, основоположником котрого можна назвати Д. Локка, сформувалась течія раціоналістичного формалізму, яку розвивали французькі просвітителі. Французька філософія освіти продовжила лінію Я. Коменського у натуралістичному руслі, яке очолив Ж.-Ж. Руссо. Його концепція (про вільне виховання) вмістила виключно новий підхід до виховання, що орієнтований на природні задатки конкретного індивіда. Німецькі просвітники пройнялися ідеями Ж.-Ж. Руссо і довели соціальну та культурну детермінованість процесу виховання. Вінцем зусиль мислителів XVIII ст. стала антропологія І. Канта - повноцінне теоретичне обґрунтування педагогіки.