54. Ліберальні цінності, концепції і парадигми освіти.

Ліберальна ідеологія розглядає освіту як спосіб поліпшення життя. Важливу роль освіта відіграє в набутті навичок і знань, що формують політичну і громадянську компетентності, соціальний досвід та економічне зростання. Освічене суспільство забезпечить підвищення стандартів життя його членів, а також соціальну стабільність і баланс.

Ліберальна ідеологія зазвичай розглядає загальну освіту як пріоритет. Хоча ліберали не відкидають кар’єру, професійну освіту, вони впевнені в тому, що виконання основних громадянських обов’язків − голосування на виборах і соціально активна поведінка − потребує загальної освіти. Вважається, що завдяки загальній освіті громадяни зможуть приймати рішення, не пов’язані з їх професійною діяльністю або професією. Крім загальної освіти, ліберальна ідеологія особливо зацікавлена в громадянській освіті. Ліберали переконані, що громадянська освіта повинна розвивати знання про інститути та структури влади і заохочувати підростаюче покоління брати участь у політичних процесах.

Ліберальна освітня політика спрямована на забезпечення академічної свободи, зокрема свободи викладання і навчання. Вчителі повинні мати свободу щодо методів викладання в рамках своєї компетенції і спеціалізації. Учні вільні навчатися і можуть користуватися своєю свободою, доки це не суперечить праву вчитетя на викладання та праву інших учнів на навчання. Іншими словами, ліберали забезпечують академічну свободу в певних рамках. Руйнівна поведінка учнів або перевищення вчителями ліміту їх експертизи виходить за рамки гарантії свободи. Методи дослідження, розслідування, розв’язання проблеми повинні домінувати в ліберальній системі освіти.

Мета ліберальної ідеології − деполітизація школи. Школи мають бути вільними від явної політизації. На них не повинні впливати політичні партії та їх ідеології. З іншого боку, ліберальна ідеологія підтримує існування будь-яких шкільних організацій, асоціацій і клубів. Членство в них дає необхідний досвід співробітництва, колективного прийняття рішень, демократичного встановлення правил і процедур тощо. Активна участь у шкільному самоврядуванні допомагає набуттю громадянських навичок, необхідних для життя в сучасному демократичному суспільстві.

54. Порівняльний аналіз моделей сучасної університетської освіти.

Раціоналістичнамодельуніверситетськоїосвіти (П. Блум, Р. Ганьє,Б. Скіннертаінші) зорієнтовананасампередназабезпеченнямолодомупоколіннюбезболісноїадаптаціїдосучасногосуспільстваіцивілізації. Увідповідностідоконцепціїбіхевіоризму (відангл. behavior - поведінка) освітнясистемаспрямована, якправило, навирішеннязадачпередачі - засвоєннятількитихкультурнихцінностей, знань, уміньінавичок, якідозволяютьмолодійлюдинібезболісновписатисявіснуючісуспільніструктури, отриматиадаптивний “поведінковийрепертуар ”, якийпотрібендляадекватногожиттєустроюувідповідностідосоціальнихнорм [42, с. 70]. Феноменологічнамодельуніверситетськоїосвіти (А. Комбс, А. Маслоу, К. Роджерстаінші) зорієнтовананаврахуванняіндивідуальнихособливостейкожногозістудентів, базуєтьсянаперсональномуставленні, врахуваннііндивідуальнихпсихолого-педагогічнихвідмінностейстудентівзаформаминавчаннятавласнимтемпомзасвоєннязнань [42, с. 70].Мова йде про індивідуальну природу навчання та виховання, а не про масовість. Розвиваюча модель університетської освіти (Л.С. Виготський, В.В. Давидов, Д.Б. Ельконін, Л.В. Занков, В.В. Рубцов та інші) зорієнтована на кооперацію різних елементів освітньої інфраструктури з надання освітніх послуг з широкого переліку за різними типами та рівнями [42, с. 69; 203, с. 94]. Зазначена модель дозволяє гнучко враховувати змінні умови, в яких проходитиме життя та навчання молодого покоління різних прошарків населення з урахуванням соціально-економічного становища як сім'ї, так і регіону [509]. Відомі модель Болоньї, де студенти формували університет та наймали викладачів, а також Паризька модель, де університет утворювали магістри, а студенти були лише членами університету [92, с. 5; 508, с. 42]. Паризька модель отримала подальший розвиток у таких формах. Модель на основі факультетів, де викладачі об'єднуються за дисциплінами, а навчання зорієнтовано на підготовку фахівців. Оксфордська модель, де навчання децентралізоване та існує велика кількість окремих об'єднань, що влаштовані для повсякденного життя. Це колегіальний, чи тьюторський, тип університетів, а навчання зорієнтовано на підготовку універсалів. Проміжна модель, як “коледж - університет ”, де поєднані переваги централізованого навчання з системою коледжів. Модель університету, де передусім вивчали літеральні мистецтва, а прикладні науки вважалися за такі, що не відповідають рангу університету. Модель “семінарія - університет ”, де готували передусім майбутніх філософів та теологів. Модель, що базується на професорській системі кафедр, де підтримувалася тенденція до спеціалізації та розвиток нових дисциплін. Модель “університет - фірма ”, що базується на короткострокових цілях вищої освіти [13; 66]. Модель “університет - суспільство ”, що базується на довгострокових цілях вищої освіти [505]. Згідно з концепцією управління розрізняють модель університету як державно - відомчої установи. У цьому випадку університетська система освіти відноситься за структурами державної влади до самостійної галузі народного господарства з жорстким визначенням цілей та змісту освіти [351, с. 150]. Модель автономного університету, який не залежить від держави та інших соціальних інститутів, передбачає організацію навчання в межах власної інфраструктури завдяки різноманітній кооперації університетських підсистем різного типу та рівня