18. Розвиток математики в Україні

Наприкінці 10 ст. з'явилися школи. Важливими центрами культури і освіти були монастирі, де переписувались, вивчались, складались і звідси розповсюджувались книги.

Найдавнішим пам'ятником математичних знань був математичний твір монаха Кирика «Вчення бачити людині всіх років» (1134). “Вчення..” призначалося для арифметико-хронологічних розрахунків, які викладені досить докладно і зручно для практичного використання.

Деякі приклади використання математичних знань для практичних потреб (визначення поголів‘я стад, прибутків від збору врожаю) знайшли відображення у “Руській Правді" (збірники норм давньоруського права у Київській Русі).

На глиняному посуді, металевих прикрасах часто ставили знаки у вигляді концентричних і дотичних кіл, квадратів, поділених на 4, 6, 8 рівних кіл. Також геометричні форми зустрічаються при виготовленні орнаментів, браслетів.

У 9-11 століттях у Древній Русі поширювався широкий обсяг математичних знань. Була відома нумерація чисел і правила виконання над ними деяких дій, використовувалася система вимірювання певних величин та відповідні грошові розрахунки, вводилися дробові числа. Учнів шкіл навчали нумерації, дій додавання і віднімання, інколи дій над дробами і практичної геометрії.

В 1639 році заснована Києво-Могилянська колегія. У 1701 році вона дістала назву академії. Києво-Могилянська колегія складалася з 6 класів, у 6-му класі вивчали геометрію і арифметику. Найвищий рівень викладання був у Краківській, де було підготовлено ряд посібників з математики, які використовувались в Україні.

Підручники з математики, що використовувалися у братських школах видавалися латинською мовою. У кінці 16 ст. почали заявлятися математичні підручники, написані польською мовою (Т. Клоса “Алгоритм - наука про лічбу”). Також були набори текстових задач, таблиці та наочні посібники.

У посібниках вирізняли два види арифметики: лінійна і цифрова. У лінійній використовувалась лічильна дошка, числа зображувались на лініях цієї дошки, використовувалась спеціальна методика користування нею.

У цифровій користувались позиційною системою без допоміжних обчислювальних засобів, давалось означення чотирьох арифметичних дій, наводились правила їх виконання. Основні операції додавання і множення не формулювались.

В основу геометричних знань було покладено “Начала” Евкліда.

Потяг до освіти, поява багатьох освічених людей створили умови для відкриття в Україні нових гімназій та інших навчальних закладів, зокрема Харківського, Київського. Цьому сприяли оригінальні та перевідні підручники Г.Ф. Осиповського, М. В. Остроградського, М.В. Ващенко-Захарченка.

Головним культурним і навчальним центром у західних областях України був Львів, який зазнавав стабільного впливу Польщі. Рівень викладання математики був приблизно таким самим, як і в Київській академії. У Львові був у 1660 році відкритий перший в Україні університет.

19. Методика викладання математики в Україні

Методика викладання математики як педагогічна наука зароджувалася у працях педагогів. Я.-А. Коменський у праці “Велика дидактика” значну увагу приділяв вивченню арифметики, дав теоретичне обґрунтування класно-урочної системи навчання. Й. Песталоцці розробляв методику навчання дітей арифметики. Ушинський досліджує методику початкового навчання лічби. Сформулював ряд цінних порад і вказівок щодо вивчення арифметики і геометрії. Він вимагав конкретизувати абстрактні математичні поняття і зробити арифметику знаряддям пізнання довкілля. Основними засобами наочного навчання він вважав предмети в натурі, моделі, малюнки.

Метод вивчення чисел у навчанні арифметики створив методист Грубе А.В. Але викладання арифметики за таким методом не сприяло розумовому розвитку дітей.

П.С. Гур'єв арифметичний матеріал радив вивчати за концентрами так: перший десяток, перша сотня, багатоцифрові числа. Додавання і віднімання в межах 10 вивчали після засвоєння нумерації чисел першого десятка, додавання і віднімання в межах 20 виділяли в окрему тему при вивченні додавання і віднімання в межах першої сотні.

На початку 20 ст. велику роль у розтоку методики викладання математики відіграли праці С.І. Шохор-Троїцького, К.Ф. Лебединцева, Т.Г. Лубенця.

У період з 1922 по 1932 роки основна увага приділяється створенню підручників і задачників, загальним питанням методики викладання арифметики, методиці розв'язування задач, методиці усних обчислень, використанню унаочнення, зв'язку навчання із життям, вихованню інтересу до вивчення математики.

У 1932р. було створено нову програму з математики, що забезпечувала вивчення точно окресленого обсягу знань з арифметики у кожному класі за чвертями навчального року. За цими програмами почали складати нові підручники.

Згодом друкується ряд методичних посібників, вводяться єдині підручники для всіх шкіл колишнього Радянського Союзу.

Методист Василенко І.З. видав посібник "Подолання неуспішності з арифметики в 1-4 класах". Посібник містить завдання, запобіжні засоби, поради стосовно подолання неуспішності. Пізніше вийшла його монографія "Методика викладання математики в початкових класах”. Автор акцентує увагу на ширшому використанні пізнавальних можливостей учнів початкових класів, розвиток творчої активності, розумової діяльності, на підвищенні загального рівня їх математичного розвитку. У посібнику обґрунтовано і розроблено методику введення елементів алгебри, висвітлюється методика навчання учнів розв’язувати задачі.

Заслуженою популярністю користуються книги Богдановича М.В.:” Методика розв'язування задач у початковій школі”, «Методика вивчення нумерації у початковій школі”, підручники з математики. Видані кількома мовами, вони змістовні, добре ілюстровані, мають науково - методичну основу.

Також слід назвати таких методистів, як Друзь Б.Г., Дубинчук О.С., Кочина Л.П., Мацько Н.Д., Скрипченко О.В.

У 1989 р. почали видаватись стабільні підручники для 1 - 4 класів.

На сьогодні авторами підручників з математики для початкової школи є:

Богданович М.В., Кочина Л.П., Мацько Н.Д. та ін.