Банк Англії, його утворення, організація і управління, роль і функції.

Британська банківська система базується на багатих історичних традиціях і є однією з найбільших інноваційних систем світу. Банк Англії є найстарішим фінансовим інститутом. Ця установа з'явилася наприкінці XVII століття в Англії у результаті так званої угоди між майже збанкрутілим урядом та групою фінансистів.

Банківська система Англії у 1690-их роках складалася з кредиторів-

банкірів, що надавали кредити з позикових засобів, та ювелірів, що приймали золото на депозити і потім надавали позику.

У 1690-х Англійський уряд виявив, що казна виснажена і грошей немає. Виявилось неможливим для уряду спонукати людей купувати його облігації після стількох років війни. Зібрати податки за більш високими ставками також не уявлялося можливим.

Тоді 1693 року було створено комітет Палати Общин, із метою пошуку способів одержання грошей для уряду. Тоді ж з'явився шотландський фінансист Вільям Петерсон, що запропонував від імені своєї фінансової групи цілком новий план уряду. В обмін на визначені привілеї з боку держави Петерсон запропонував створити Банк Англії, який би випустив нові банкноти і покрив дефіцит. Таким чином було укладено угоду. Одразу ж після утвердження Банку Парламентом у 1694 році сам король Вілтгельм ІІІ та деякі члени Парламенту поспішили стати акціонерами нової «грошової фабрики».

Спочатку у банку було 19 співробітників. Капітал Банку являв собою перший державний борг Великої Британії.

У другій половині XVIII століття з'явилися приватні банки, які випускали векселі. До 1793 року їх налічувалось близько 400. Фінансування війн, що тривають поколіннями, призвело до припинення платежів монетами третиною банків Англії, а потім і самим Банком Англії у 1797 році. Пізніше

до них приєдналися й інші банки.

Така пауза тривала 24 роки до самого завершення війни з Францією. Під час цього періоду до 1821 року банкноти Банку Англії слугували дійсними грошима (хоча ще не узаконено), а пізніше стали законним платіжним засобом. Як і очікувалося, у цей період з'явилась низка ненадійних банків. У 1797 році в Англії й Уельсі було близько 280 «country» банків, а до 1813 року їх кількість перевищувала 900. До 1816 року загальна кількість банкнот становила 24 мільйона фунтів стерлінгів, збільшившись вдвічі у порівнянні з 1797 роком.

Проте у зв'язку з декількома фінансовими кризами у XIX столітті Банк почав відходити від комерційної банківської діяльності і переходити до спроб регулювання рівня відсоткової ставки. Одночасно він перетворився на кредитора останньої інстанції для банків, що перебували у скрутному становищі.

Сучасна банківська система Великобританії має добре розвинену інфраструктуру, опирається на потужний грошовий ринок, тісно пов’язана з головними фінансовими центрами світу, переважно зорієнтована на обслуговування міжнародних економічних відносин. Клієнтами Банку Англії є:

• комерційні банки, які проводять клірингові операції,

• центральні банки інших країн, котрі мають рахунки та тримають золото в Банку Англії,

• англійський уряд, який здійснює бюджетні платежі через рахунки, відкриті в Банку Англії.

Особливістю банківської системи Великої Британії є відносно обмежений державний сектор. Ця система перебуває переважно під контролем приватного капіталу, тому можливості державного регулювання грошово-кредитної сфери, його методи й ефективність визначаються діяльністю комерційних банків, які утворюють головний елемент інституційної основи грошово-кредитного регулювання економіки країни.

На першому рівні знаходиться Банк Англії.

На другому рівні знаходяться комерційні банки та небанківські кредитно-фінансові установи..

Характерними рисами банківського сектору Великобританії також є:

• низька ступінь диверсифікації. Великі фінансові установи країни представлені 4 провідними кліринговими банками, що контролюють 70-80% ринку поточних рахунків, платежів і послуг для малого і середнього бізнесу;

• за кількістю провідних банківських груп Великобританія випереджає всі країни Західної Європи. У Великобританії – їх 6, Іспанії та

Нідерландах – 2, Німеччині та Франції – по 4, Італії –5;

• висока прибутковість банків-лідерів;

• низький рівень конкуренції в банківському секторі.

До основних функцій Банку Англії належать:

• реалізація грошово-кредитної політики уряду за допомогою змін процентних ставок по депозитах;

• здійснення банківських операцій для уряду країни, а також надання консультації з питань економічної та фінансової політики;

• представлення інтересів країни на міжнародних ринках;

• забезпечення підтримки стабільного курсу національної валюти по відношенню до інших конвертованих валют;

• виконання банківських операцій для комерційних банків;

• проведення банківських операцій з іншими центральними банками;

• емісія банкнот;

• здійснення нагляду за кредитними установами, валютним і кредитним ринками та за банківською системою загалом.

Система комерційних банків Великобританії представлена кліринговими, торговими, іноземними та консорціумними банками, а також дисконтними домами.

Клірингові банки (Clearing banks) домінують у депозитно-позичкових операціях всередині країни. Їхньою особливістю є те, що всі вони прямо задіяні в системі заліку платіжних документів і цінних паперів, які здійснюються через Лондонську розрахункову палату.

Торгові банки це юридичні особи, які надають банківські послуги іншим організаціям. Ці банки поєднують депозитно-позичкові операції для обмеженого числа клієнтів з активною емісійно-засновницькою діяльністю та наданням організаційно-консультативних послуг. Крім того, вони

• керують довірчими портфелями цінних паперів,

• консультують з питань інвестицій,

• забезпечують страхування кредитних ризиків і самі виступають гарантами,

• відіграють важливу роль на валютному ринку та ринку золота,

• є посередниками в операціях із злиття та поглинання компаній.

Іноземні банки (Foreign banks), це банківські установи, які функціонують на території Великобританії, проте управління якими здійснюється з-за кордону.

Розрізняють декілька типів таких банків на території Великобританії:

Консорціумні банки це інститути в яких беруть участь щонайменше дві кредитні установи, до того ж ні одна з них не має контрольного пакету акцій.

Одним із типів комерційних банків у Великобританії є облікові (дисконтні) доми (Discount Houses). Особливість їх діяльності полягає в тому, що у випадку необхідності отримання кредитів комерційні банки звертаються не в центральний банк, а в дисконтний дім, який має виключне право здійснення позичкових операцій в Банку Англії.

Серед інших інститутів банківської системи Великобританії особливе місце займає Національний ощадний банк, заснований у 1861р. За своїм статусом цей банк є підрозділом Міністерства національних заощаджень. Національний ощадний банк здійснює особливі фінансові операції: відкриває для вкладників два види рахунків – звичайний та інвестиційний, які за режимами функціонування нагадають депозитні рахунки комерційних банків. Своїм вкладниками банк не видає чекових книжок, а зняття коштів з рахунків є можливим лише у формі готівки.

В інфраструктурі кредитної системи Великобританії активно функціонують небанківські кредитні установи. З-поміж них виділяються будівельні товариства, страхові компанії, фінансові компанії, пенсійні фонди, довірчі пайові фонди, кредитні спілки, інвестиційні трести.

Будівельні товариства спеціалізуються на наданні індивідуальних довгострокових позик для будівництва чи купівлі житлових будинків за рахунок коштів, залучених у формі довгострокових вкладів населення. Їхні сумарні активи перевищують 130 млрд. фунтів стерлінгів.

Страхові компанії і пенсійні фонди спрямовують капітал, що акумулювався, у довгострокові інвестиції. Фінансово-кредитна діяльність є вторинною відносно їхньої професійної спеціалізації - страхової справи та пенсійного забезпечення.

Інвестиційні трести займаються винятково операціями з цінними паперами. Через емісію власних акцій і облігацій вони залучають капітал, який вкладають у цінні папери інших компаній. Особливістю цих установ, що не мають регулярних джерел надходжень, є значна залежність від ринкової кон’юнктури. При падінні курсів цінних паперів вони зазнають фінансових труднощів і збитків.

Довірчі пайові фонди акумулюють грошовий капітал і вкладають його в цінні папери. Капітал цих фондів є змінною величиною, він залежить від переваги продажу чи купівлі паїв. Структура активів фондів аналогічна активам інвестиційних трестів - майже 80% становлять акції компаній.

Фінансові компанії спеціалізуються на кредитуванні окремих фірм, що не мають доступу до звичайних джерел позичкового капіталу. Найбільші з них – фінансові корпорації промисловості, сільськогосподарська іпотечна корпорація. Держава надає фінансову допомогу таким корпораціям чи виступає у ролі гаранта.