Тема 4. Банківська система України Формування банківської справи в Україні, основні етапи розвитку

Банківська система України пройшла досить складний шлях з часу свого становлення та досягла значних позитивних результатів у своєму розвитку. Проте в умовах зростаючої експансії іноземних банків та загострення міжбанківської конкуренції, необхідним є забезпечення максимально ефективного функціонування вітчизняної банківської системи, визначальним фактором якого є підвищення конкурентоспроможності українських банківських установ. Адже низький рівень конкурентоспроможності може призвести до фактичної втрати банківської системи, що, відповідно, означатиме втрату важелів впливу на фінансову систему держави, без чого неможливим стає регулювання економіки країни. Відповідно, необхідним є визначення головних проблем, що стоять на заваді досягненню високого рівня конкурентоспроможності вітчизняної банківської системи, визначальних напрямів і способів їх подолання.

Історія розвитку вітчизняної банківської системи розпочалася після прийняття Декларації про державний суверенітет України у 1991 р., коли постало питання щодо створення власної фінансово-кредитної системи.

У попередні роки (1987—1990 рр.) було розпочато реорганізацію банківської системи адміністративно-командного типу та створено п’ять державних спеціалізованих банків (Промбудбанк, Агропромбанк, Житлосоцбанк, Зовнішньоекономбанк, Ощадбанк) із галузевою спеціалізацією, що частково вирішувало завдання формування більш гнучкої структури банківської системи, якій надавалося право самостійного розв’язання господарських питань. Проте збереження централізованої системи управління банками з боку Держбанку, фактично перетворювало банківські позики на безповоротні дотації нерентабельним підприємствам. Тому на першому етапі було реалізовано інституційні засади організації банківської діяльності за дворівневим принципом.

Розвиток банківської системи можна поділити на декілька етапів:

Основні етапи розвитку банківської системи України

Етап	Характеристика етапу
І (1991 - 1996 рр.)	створення дворівневої банківської системи; перетворення державних спеціалізованих банків у комерційні; запровадження системи регулювання діяльності банків; відкриття представництв іноземних банків.
ІІ (1996 - 1998 рр. (до фінансової кризи))	вдале проведення грошової реформи; подолання гіперінфляції; підвищення вимог до капіталізації банків;
ІІІ (1998 р. (після фінансової кризи) – 2000 р.)	перехід на міжнародні стандарти бухгалтерського обліку; запровадження обов’язкового створення банками резервів на покриття ризиків за активними операціями; затвердження нового порядку видачі банкам ліцензії на здійснення операцій.
IV (2000 - 2006 рр.)	прийняття Верховною Радою України основних законів, що регулюють банківську діяльність; період управлінських, технічних і кадрових удосконалень, реорганізації банків, посилення контролю за їх діяльністю.
V (2006 - 2008 рр.)	суттєве збільшення частки іноземного капіталу у банківській системі; прийняття змін у законодавстві, що дозволило створення в Україні філій іноземних банків.
VI (2008 – до сьогодні)	прийняття ряду антикризових законів та постанов щодо регулювання діяльності банків у період фінансової нестабільності; запровадження мораторію на дострокове зняття депозитів; запровадження тимчасових адміністрацій у ряді банків з метою недопущення масового банкрутства фінансових установ; запровадження вільного курсоутворення щодо національної валюти.

Основними характеристиками першого етапу (1991–1996 років) розвитку банківської системи України стали:

• низькі вимоги до обсягів банківського капіталу;

• поступлива ліцензійна політика;

• ліберальна політика НБУ;

• економічна криза в країні;

• відсутність достатньої законодавчої бази.

Слід відзначити, що позитивною рисою першого етапу розвитку банківської системи є рух від повної монополізації банківської справи в руках держави до створення системи приватних комерційних банків, серед яких переважають відкриті акціонерні товариства.

Вдале проведення грошової реформи, подолання гіперінфляції, в кінцевому підсумку стабілізувало процеси створення комерційних банків в Україні. В результаті наступає другий етап відносної стабілізації банківської системи, який проходив в умовах покращання економічної ситуації. Для цього етапу характерно:

• підвищення ліцензійних вимог до банківських установ;

• впровадження системи регулювання діяльності банків, контролю за ризиками на підставі дотримання обов’язкових економічних нормативів;

• активізація процесів ліквідації та фінансового оздоровлення банків (протягом відповідного етапу було ліквідовано у зв’язку з порушенням банківського законодавства 21 банк);

• покращення економічної ситуації в країні – подолання гіперінфляції, припинення спаду виробництва валового внутрішнього продукту.

Третій етап розвитку банківської системи України (1998-2000 рр.) основним чином визначився заходами подолання фінансової кризи, зокрема, посиленням вимог щодо фінансової стабільності банків. У травні 1998 року вийшла постанова Правління НБУ № 181, яка визначила новий порядок видачі комерційним банкам ліцензії на здійснення банківських операцій. Обов’язковому ліцензуванню стали підлягати 30 банківських операцій, тобто практично усі, що надавалися в Україні. Також НБУ з метою зниження банківських ризиків запровадив обов'язкове резервування під активні операції банків. Найбільш характерною рисою третього етапу розвитку банківської системи стали значні втрати капіталу українських банків в період девальвації гривні у 1998 р. Перехід на міжнародні стандарти бухгалтерського обліку дав змогу об’єктивніше оцінювати фінансовий стан банків та посилити контроль за ними.

Четвертий етап розвитку банківської системи України (2000–2006 рр.), визначається сприятливими макроекономічними умовами економічного зростання, помірної інфляції, стабілізації національної грошової одиниці та валютного курсу. НБУ посилив вимоги до мінімального розміру статутного капіталу банків через Інструкцію про порядок регулювання діяльності банків в Україні, яку затверджено постановою Правління НБУ від 28.08.01 р. №368. Так, вимоги до мінімального розміру статутного капіталу підвищуються до 1 млн. євро, 5 млн. євро, 10 млн. євро в залежності від категорії банку. Крім цього в сфері регулювання банківської діяльності відбувається переорієнтація на банківський нагляд на основі контролю за ризиками.

П’ятий етап розвитку банківської системи України (2006-2008 рр.) характеризується суттєвим збільшенням частки іноземного капіталу у банківській системі. Також було прийнято ряд змін у законодавчих актах, які дозволили створювати в Україні філії іноземних банків. Протягом цих років курс гривні залишався стабільним, відсоткові ставки постійно знижувалися, порядок регулювання банківської діяльності, нормативи та вимоги до банків з боку НБУ майже не переглядалися. Це дало змогу банкам вийти на новий рівень розвитку, зокрема самостійно виходити на міжнародні ринки, залучати іноземний капітал, проводити операції на світових біржах, запроваджувати сучасні стандарти банківської діяльності. Банки почали дуже активно нарощувати свої кредитні портфелі, розширювати спектр банківських послуг, створювати розгалужену мережу філій.

Шостий етап розвитку банківської системи (2008р. - по даний час) - характеризується кризовими явищами в банківській системі та пошуком шляхів їх подолання. В цей період (з жовтня 2008 р. і 2009 рік) мали місце різкі зміни валютного курсу, який банки намагалися використати для підвищення прибутків за рахунок спекулятивних операцій з валютою. Внаслідок паніки на банківському ринку, спровокованої рейдерською атакою на Промінвестбанк, стався масовий та неконтрольований відплив коштів населення з депозитних рахунків, що і призвело до банківської кризи.

Одним з найбільш тяжких наслідків банківської кризи стала втрата довіри до банків з боку всього населення, а якщо дивитися ширше — в цілому до української економіки з боку вітчизняних та іноземних інвесторів. Все це призвело до різкого скорочення ресурсів банків і накопичення у населення готівки, яка не перебуває в господарсько-фінансовому обороті. Також банківська криза 2008 року зумовила потребу в залученні до порятунку банків тимчасових адміністрацій та інституту антикризового менеджменту, здатних не тільки врятувати банк, а й вивести його на новий етап розвитку.

Надмірно стрімке зростання обсягів кредитного портфеля, яке спостерігалося протягом останніх років, призвело до негативних наслідків, втрати стабільності банківської системи, зростання проблемних кредитів.

Аналіз функціонування і розвитку банківської системи України дозволяє виділити ряд основних проблем, що стоять перед банками:

• недостатній рівень фінансових інструментів, обмеження руху капіталу і, як наслідок, низький рівень диверсифікації активів банків;

• низька міра адаптації банківських установ до світових стандартів;

• низький ризик-менеджмент;

• низький рівень зростання депозитів і кредитів;

• недостатній рівень довгострокового кредитування.

Тому, основними завданнями, які повинні вирішити банківські установи є:

• розширення сфери вкладення капіталів з метою збільшення рівня капіталізації банків;

• зниження долі прострочених, проблемних і безнадійних кредитів за рахунок застосування сучасних методів оцінки кредитоспроможності позичальників;

• підвищення рівня стабільності і прозорості банківської системи.

У зв’язку з цим особливої важливості для подальшого розвитку банківської системи, її інтеграції у європейський фінансовий ринок набуває формування необхідної банківської інфраструктури.