• кінесика: рухи рук, голови, ніг, тулуба, хода;

• вираз обличчя, очей;

• поза, постава, положення голови;

• напрям погляду, візуальні контакти;

• шкірні реакції: почервоніння, збліднення, потіння;

• проксеміка (просторова і тимчасова організація спілкуван­ня): відстань до співрозмовника, кут повороту до нього, персональний простір;

• допоміжні засоби спілкування: підкреслення або прихову­вання особливостей статури (ознаки статі, віку, раси);

• засоби перетворення природної статури: одяг, зачіска, кос­метика, окуляри, прикраси, татуювання, вуса, борода, дріб­ні предмети в руках.

  2. Акустичні:

• паралінгвістичні (якість голосу, його діапазон, тональ­ність): голосність, тембр, ритм, висота звуку;

• екстралінгвістичні, мовні паузи, сміх, плач, подихи, ка­шель, ляскіт.

3. Тактильні:

• такесика: дотик, потиск руки, обійми, поцілунок.

3. Ольфакторні:

• приємні і неприємні запахи навколишнього середовища;

• природний і штучний запахи людини.

Багато інформації може надати жестикуляція співрозмовни­ка. Ми навіть не уявляємо, скільки різноманітних жестів викори­стовує людина під час спілкування, як часто вона ними супрово­джує своє мовлення. І ось що дивно: мові вчать ще з дитинства, а жести засвоюються природним шляхом.

Існують народи, які через свої національні особливості та тра­диції приділяють жесту дуже велике значення. Наприклад, учені підрахували, що під час розмови мексиканець протягом однієї години використовує в середньому 180 жестів, француз— 120, італієць — 80, фін — 1, англієць — 0.

Залежно від призначення жести поділяють на ритмічні, емо­ційні, вказівні, зображувальні та символічні.

Ритмічні жести

Ритмічні жести пов'язані з ритмікою мовлення. Спостерігаю­чи за виступаючими по телебаченню, зверніть увагу на те, як час­то мовець у такт мовлення розмахує рукою.

Ритмічні жссти підкреслюють логічний наголос, уповільнення та прискорення мовлення, місце пауз, тобто те, що звичайно пе­редає інтонація.

Емоційні жести

Наше мовлення дуже часто буває емоційним. Хвилювання, радість, захоплення, ненависть, смуток, прикрість, непорозумін­ня, розгубленість, збентеженість — усе це проявляється не тільки в підборі слів, в інтонації, а й у жестах. Жести, що передають різ­ні відтінки почуттів, називаються емоційними. Деякі з них закріп­лені у стійких сполученнях, оскільки такі жести стали загально- значущими. Наприклад: бити себе у груди, стукнути кулаком по столу, повернутися спиною, знизати плечима, розвести руками, вказати на двері тощо.

Вказівні жести

Скажіть, чи можна виконати накази: «Відкрийте те вікно», «Цю книгу не бери, візьми ось ту», якщо вони промовляються без жестів? Відповідь буде одна: «Не можна!». У таких випадках ви­магається вказівний жест. За допомогою цього жесту мовець ви­діляє якийсь предмет з ряду однорідних, вказує місце (поряд, зверзу, там), підкреслює порядок руху (по черзі, через одного). Вказати можна поглядом, кивком голови, рукою, поворотом тіла тощо. Деякі вказівні жссти умовні. Вказівний жест рекоменду­ється використовувати у виняткових обставинах, коли є предмет (або наочний посібник), на який можна вказувати.

Зображувальні жести

Зображувальні жести застосовуються у випадках:

1. якщо не вистачає слів, щоб повністю передати уявлення;

2. якщо одних слів недостатньо з якихось причин {підвищена емоційність мовця, неволодіння собою, незібраність, знерво­ваність, невпевненість у тому, що адресат усе розуміє);

3. якщо необхідно підсилити враження і вплинути на слухача додатково та наочно.

Однак, користуючись зображувальними жестами, слід дотри­муватись почуття міри: не можна мову слів підміняти жестами.