1. Специфіка процесу обміну інформацією.

В умовах людського спілкування інформація не тільки передається, а й зазнає кількісних і якісних перетворень, приймається й інтерпретується різними людьми по-різному відповідно до їх мотивації, досвіду та інших властивостей їхньої психіки. Розглянемо специфіку процесу обміну інформацією в спілкуванні людей:

1. Комунікація передбачає наявність єдиного комунікативного простору.

2. У ході виголошення думки кожним учасником налагоджується спільна діяльність.

3. Активність суб’єктів комунікації передбачає активний обмін іформацією.

4. У процесі комунікації відбувається взаєморозуміння, яке досягається наявністю зворотного зв’язку, а також значущості інформації.

5. Інформація, яка пройшла з одного кінця в інший і повернулась назад, об’єднує партнерів в єдине інформаційне поле.

6. Загальний смисл виробляється за умови, коли інформація не просто прийняття, але й осмислена, тобто відбувається процес спільного осягнення предмета розмови.

7. При передачі інформації від с особистості до особистості, від керівника до підлеглих необхідно враховувати їхні мотиви, мету, установки, способи діяльності тощо. У відповідь на інформацію, яка послана, людина одержує якусь нову інформацію, тобто відбувається не просто її рух, а обмін інформацією.

8. Партнери в спілкуванні прагнуть вплинути один на одного, тобто обмін інформацією між людьми завжди має вплив на поведінку партнера. Ефективність комунікації найчастіше визначається тим, наскільки відбувся такий вплив, а це означає і можливість зміни самого типу відносин, що скалилися між учасниками комунікації.

9. Комунікативне спілкування як обмін інформацією можливе лише за умови, якщо партнери мають єдину або подібну систему кодування і декодування, тобто «говорять однією мовою». Обмін інформацією можливий за умови інтерсуб’єктних знаків, тобто якщо знаки й закріплені за ними значення відомі всім учасникам спілкування і забезпечують тим самим можливість взаєморозуміння. Для опису такої ситуації використовується термін «тезаурус», що позначає загальну систему значень, які приймають усі члени групи.

10. В учасників комунікації має бути ідентичне розуміння ситуації спілкування.

11. В умовах людської комунікації можуть виникати специфічні комунікативні бар’єри. Вони мають соціальний або психологічний характер. Це може бути не тільки відсутність загальної мови і загального розуміння ситуації, а й соціальні, політичні, релігійні, й інші відмінності, що можуть породжувати зовсім різну інтерпретацію тих самих подій, а також різний світогляд, світорозуміння.

2. Види інформації.

Залежно від спрямованості інформації виокремлюють такі види комунікації:

1. Аксіальна – інформація спрямовує свої сигнали до якогось окремого її отримувача (індивідуального чи групового; міжособистісне спілкування).

2. Ретиальна – інформація має своїм адресатом багатьох реципієнтів, великі соціальні групи, які розосереджені в просторі й в більшості випадків є анонімними для комунікатора (масове спілкування).

За характером впливу інформація, яка йде від комунікатора може бути:

1. Спонукальна – інформація висловлюється в наказі, проханні, інструкції, пораді. Вона повинна стимулювати відповідну дію. Стимуляція, в свою чергу, може бути різноманітна:

• Активізація – спонукання до дії в заданому напрямі;

• Інтердикція – спонукання, яке забороняє відповідну дію;

• Дестабілізація – неузгодженість чи порушення деяких форм поведінки та діяльності.

2. Констатуюча – інформація виступає у формі повідомлення і передбачає зміну поведінки не прямо, а опосередковано і поступово. Сам характер повідомлення буває різним: міра об’єктивності може варіювати від байдужого тону викладу до включення в сам текст повідомлення елементів переконання. Варіант повідомлення визначається комунікатором. За цілями повідомлення розрізняють:

• Регуляторну інформацію – спонукає партнера до дії;

• Емоційну інформацію – адресована до почуттів та переживань реципієнтів;

• Обізнану інформацію – передає тільки відомості про об’єкт.