Підозра і прихованість

1. жест «рука прикриває рот» перед або під час висловлюван­ня — людина хоче сховати свою позицію з питання, яке обговорюється;

2. погляд убік означає недовіру;

3. ноги (або все тіло), повернуті до виходу, — свідчення бажан­ня закінчити зустріч, бесіду або те, що відбувається. Якщо більшість слухачів в аудиторії або на нараді приймають таку позу — це сигнал про необхідність завершити захід;

4. потягування або легке потирання носа (звичайно вказівним пальцем) — знак сумніву. Цей жест часто використовують оратори, коли вони не впевнені, як підійти до предмета розмови, або сумніваються в реакції слухачів.

«Доміпаитність — підпорядкованість»

1. коли хтось міцно потискує вам руку і повертає її так, що долоня лежить поверх вашої, він намагається виразити фі­зичну перевагу;

2. якщо ж простягують руку для вітання долонею догори, то демонструють готовність прийняти підлеглу роль;

3. коли людина стоїть поруч із сидячої, нависаючи над нею, це змушує почувати себе незахищеним і сприймається як перевага;

4. рука партнера при розмові недбало засунута в кишеню піджака, а великий палець знаходиться зовні — це виражає його впевненість у перевазі над вами. Якщо ж зустрічають­ся два чоловіки, що звикли приймати таке положення, то вони звичайно утримуються від цього жесту на знак поваги одне до одного.

Ще однією специфічною знаковою системою, що використо­вується в комунікативному процесі, є «контакт очей». Дослід­ження в цій галузі тісно пов'язані із загальнопсихологічними до­слідженнями в галузі зорового сприйняття— руху очей. У соціально-психологічних дослідженнях вивчається частота обмі­ну поглядами, «тривалість» їх, зміна статики і динаміки погляду, уникання його та ін. Контакт очима не обмежується інтимним спілкуванням. Знаки, що подаються рухами очей, включаються в ширший діапазон ситуацій спілкування. Є роботи про роль візу­ального спілкування для дитини, зокрема виявлено, що для дити­ни властиво фіксувати увагу насамперед на обличчі людини. Екс­перимент, який був проведений з дитиною та дорослим, показав, що найжвавіше дитина реагує на два горизонтально розташова­них круги, тобто очі. Це явище має значення в роботі медиків, роботі педагогів, а також людей, що мають відношення до про­блем керівництва. Як і інші невербальні засоби, контакт очима доповнює вербальну комунікацію, тобто повідомляє про готов­ність підтримати комунікацію або перервати її.

У процесі спілкування люди займають різне просторове розмі­щення відносно один одного. Наука, яка вивчає норми просторової і часової організації спілкування («просторова психологія»), нази­вається проксемікою. Засновником просторової психології є аме­риканський дослідник Е. Холл, який досліджував перші форми просторової організації спілкування у тварин. У випадку людської комунікації запропонована особлива методика оцінювання інтим­ності спілкування на основі вивчення організації його простору.

Переклад емоцій «мовою тіла»

Емоції співрозмовника	Положення тіла співрозмовника
Відчуття душевного комфорту	Розслабленість окремих частин тіла, руки та ноги не схрещені
Відчуття небезпеки	Руки підняті вгору
Захисні тенденції	«Бійцівська стійка», руки, ноги схрещені
Бажання зблизитися	Тіло нахилене вперед
Бажання віддалитися	Співрозмовник відсувається, відвертасться
Депресія, пригніченість	Співрозмовник сутулиться, голова, плечі похилені
Експансивні бажання, пиха	Голова піднята, шия пряма, корпус ви­прямлений або відхилений назад
Захисна позиція	Руки зчеплені на грудях
Нетерпіння	Легке постукування по столу
Відчуття переваги, співроз­мовник вважає себе хитрі­шим	Молитовно складені долоні, пальці трохи розставлені
Недовіра	Співрозмовник потирає очі
Невпевненість, страх	Гризе нігті
Спокій, задоволення	Легкий нахил голови набік
Почекай хвилинку, поміркую	Підняття голови та погляд вгору або на­хил голови із зосередженим виразом
Не зрозумів, повтори	Рух головою та насуплені брови
Розумію, мені нічого додати	Посмішка, можливо, легкий нахил голови
Ясно, зрозумів, ІЦО тобі по­трібно	Ритмічне кивання головою
Хочу підкорити собі	Довгий нерухомий погляд в очі співроз­мовника
Нехтування	Погляд у бік
Страх та бажання втекти	Погляд у підлогу

Е. Холл виділив чотири зони міжособистісного спілкування.

Зона інтимного спілкування (від півметра до безпосередньо­го тілесного контакту). На такій відстані спілкуються знайомі, батьки з дітьми, дуже близькі люди. Крім найближчих, у цю зону допускаються лікарі, медсестри, перукарі та інші спеціалісти, професія яких потребує безпосереднього тілесного контакту з

клієнтом. Намагаючись у спілкуванні з кимось увійти в цю зону, ви тим самим натякаєте на те, що хотіли б вважати його другом.

Зона особистого спілкування (0,5-1,5 м). Межі цієї зони різні для різних культур. Як правило, на такій дистанції спілкуються добре знайомі один одному люди. Ця відстань дає їм змогу торка­тись один одного, потиснути один одному руку, похлопати по пле­чу. Більшість людей вважають цю зону своїм особистим просто­ром і не схильні впускати в неї сторонніх людей. Наприклад, коли ви сидите в кафе, де є вільні місця, і новий відвідувач підсідає до вас, то ви почуватиметеся незручно. Або інший приклад. В пере­повненому транспорті люди уникають візуального контакту один з одним, намагаються дивитись у вікно або на стіну, щоб таким чи­ном витримувати межі особистого простору.

Зона формального спілкування (1,5-3 м). На такій дистанції ведуть ділові, а також випадкові і малозначимі розмови. Існує ви­слів «витримати дистанцію», за допомогою якої описують відно­сини начальника і підлеглого.

Зона публічного спілкування (понад 3 м). Простір, що відді­ляє людину від оратора в залі, є зоною публічного спілкування. В такій ситуації коментарі, інтимні жести не є дотепними (напри­клад, потиснути руку лекторові, похлопати по плечах).

Отже, основними завданнями невербального спілкування мо­жна вважати такі:

—створення і підтримка психологічного контакту, регуляція процесу спілкування; —додавання нових значимих відтінків словесному тексту, правильне тлумачення слів;

—вираз емоцій, оцінок, ролей, змісту ситуації. Зробимо короткий висновок сказаному. Людина в процесі спі­лкування використовує два види засобів: вербальні та невербальні.

На перший погляд здається, що більше відсотків при передачі інформації припадає на вербальне спілкування, але хочемо зазна­чити, що близько 70 % ми спілкуємося невербальними засобами і 30 % — вербальними, або словесними. Отже, більше про людину може сказати не її слово, а її тіло, зважуючи на їх конгруентність.

У психологічній науці поняття конгруентність — термін, який означає відповідність між вербальними та невербальними чинниками повідомлення, узгодженість усіх його складових час­тин, продиктовані прагненням «підлаштуватися» під співбесід­ника, знайти з ним контакт.