Проблемне навчання
Проблемне навчання як новий вид навчання з’являється у 50-х роках ХХ ст. Але перші ідеї проблемного навчання зустрічаємо у методах навчання Дж. Дьюї – навчання через діяльність, Дж. Бруннера – навчання через дослідження. У 70-80-х рр. ХХ ст. концепцію проблемного навчання розвивали А. М. Алексюк, І. Я. Лернер, М. М. Скаткін, А. М. Матюшкін, М. І. Махмутов, М. І. Кругляк, Т. В. Кудрявцев, В. В. Заботін.
Навчальний процес із застосуванням проблемного навчання характеризується тим, що студент, маючи певні знання, самостійно застосовує їх у новій або у вже відомій ситуації, знаходячи нові підходи, правила дій, сам конструює програму та алгоритм дій, здобуває нові знання. Діяльність студента характеризується обмірковуванням, судженням, самостійним пошуком способу розумової чи практичної дії. Це виховує самостійність, творчі здібності, формує такий досвід діяльності, який неможливо набути за зразком, алгоритмом, оскільки на кожному етапі пізнавального процесу вимагається нове поєднання заходів розумової діяльності.
Проблемне
навчання –
це
навчальний процес, який реалізується
на основі вирішення студентами проблемних
завдань.
Суть його полягає в активізації навчально-пізнавальної діяльності студентів за допомогою створення проблемних ситуацій, проблемних пізнавальних завдань, дослідницьких завдань, наочного демонстрування несподіваних, незрозумілих явищ та процесів, розв'язання виробничих ситуацій пошукового характеру.
Метою проблемного навчання є не тільки засвоєння результатів наукового пізнання, системи знань, але і самого шляху, процесу отримання цих результатів, формування пізнавальної самостійності особистості і розвитку її творчих здібностей.
Основними завданнями проблемного навчання є:
розвиток мислення, здібностей, творчих умінь, пізнавальної самостійності особистості;
виховання активної творчої особистості, яка вміє бачити, ставити і вирішувати нестандартні проблеми;
засвоєння знань, умінь, самостійно здобутих в ході активної пізнавальної діяльності.
Етапи проблемного навчання:
організація проблемної ситуації (педагог – створює проблемну ситуацію, студент – усвідомлює суперечності у навчальному матеріалі, який вивчається);
формулювання проблеми (педагог – організовує обміркування проблеми та її формулювання, студент – формулює навчальну проблему);
індивідуальне або групове вирішення проблеми суб’єктами учіння (педагог – організовує вирішення проблеми, формулювання гіпотези, студент – висуває гіпотезу, яка пояснює досліджувану навчальну проблему);
верифікація (перевірка, тлумачення і систематизація) отриманої інформації (педагог – організовує перевірку гіпотези, студент – перевіряє гіпотезу шляхом експерименту, вирішення завдань, наукового пошуку тощо);
використання засвоєних знань у теоретичній та практичній діяльності (педагог – організовує узагальнення результатів попередніх дій і використання здобутих знань на практиці, студент – аналізує отримані результати. Формулює висновки, використовує їх у практичній діяльності).
Дослідження психологів (С. Л. Рубінштейн, Г. С. Костюк та ін.) переконливо доводять, що мислення, як правило, починається з проблеми чи запитання, з подиву чи нерозуміння, з протиріччя. Тобто, проблема чи проблемна ситуація спонукає особистість до активного мислення. У теорії проблемного навчання основними поняттями є поняття «проблема», «проблемна ситуація».
Проблема
–
це
сформована у свідомості
суб’єкта суперечність між знанням і
незнанням, відомим і невідомим, реальним
та ідеальним, зробленим і незробленим.
У загальному вигляді – це опис певної ситуації та суперечностей, що виникли, предмет пошуку і дослідження. Зовнішня форма проблеми може бути задана сформульованим запитанням, завданням чи тестом, вимогою розробити програму дій, знайти загальну ідею, розробити теорію тощо, а внутрішня – мотивами, позитивним ставленням до участі у розв’язанні проблеми, ціннісними орієнтаціями, досвідом розв’язання задач. Таким чином, проблема – у широкому розумінні – це пізнавальна суперечність, сформована у свідомості студента, а у вузькому – прийняте студентом запитання чи завдання.
Проблеми мають об’єктивний і суб’єктивний характер. Об'єктивний характер проблема має тоді, коли ще не існує її наукового розв’язання. А коли наукове вирішення є, а лише певна частина студентів чи один студент не знають шляхів її розв’язання, то тоді маємо проблему суб'єктивного характеру, тобто дидактичну.
Одна проблема може бути поставлена різними способами. А пізнавальна активність і зацікавленість будуть залежати якраз від того, як ставиться проблема, яким шляхом студенти «поринають» у проблемну ситуацію.
Проблемна
ситуація
–
це
психічний стан утруднення, неможливість
пояснити факт чи розв’язати задачу,
спираючись на наявні знання.
Цілі застосування проблемних ситуацій:
привернути увагу студентів до навчальної теми, викликають в них пізнавальний інтерес;
поставити студентів перед посильним, пізнавальним ускладненням, подолання якого активізує їх розумову діяльність;
представити перед студентами протиріччя між виниклою у них пізнавальною потребою і неможливістю її задоволення за допомогою наявного запасу знань (створити мотив-стимул).
Для створення проблемних ситуацій використовують історичний матеріал (наукові факти, опис проблем і розв’язання їх), методологічні питання науки і навчального предмета, практичний матеріал, логічні суперечності, пізнавальні інтереси.
Чинники, які впливають на створення проблемних ситуацій:
проблемна ситуація виникає за умов, якщо студенти не знають способу розв’язування поставленого завдання, не можуть відповісти на проблемне запитання, дати пояснення новому факту у навчальній або життєвій ситуації, тобто у випадках усвідомлення студентом недостатності попередніх знань для пояснення нового факту.
проблемні ситуації виникають під час зіткнення студентів із необхідністю використовувати раніше засвоєні знання за нових практичних умов. Усвідомлення цього факту студентами збуджує пізнавальний інтерес й стимулює пошук нових знань.
проблемна ситуація легко виникає у тому випадку, коли існує протиріччя між теоретично можливим шляхом розв’язання завдання і практичною нездійсненністю обраного способу.
проблемна ситуація виникає, коли існує протиріччя між практично досягнутим результатом виконання навчального завдання і відсутністю у студентів знань для його теоретичного обґрунтування.
Способи створення проблемних ситуацій:
1. ситуація несподіваності створюється при ознайомленні студентів із явищами, висновками, фактами, які дивують, захоплюють своєю незвичайністю, вважаються парадоксальними. Основою для створення такої ситуації часто стають цікаві досліди, які можна підібрати до багатьох тем програми.
2.ситуація конфлікту виникає при наявності протиріч:
між можливим теоретичним способом розв'язання задачі, який знайшли суб’єкти учіння на основі своїх знань, та неможливістю його практичного використання;
між практично отриманим результатом (відомим фактом) і нестачею тільки предметних знань для його теоретичного обґрунтування;
між життєвим досвідом студентів, їх побутовими поняттями і уявленнями та науковими знаннями.
3. ситуація припущення створюється в тих випадках, коли існування будь-якого закону, явища, теорії тощо не збігається з отриманими раніше знаннями, або треба довести справедливість будь-якого припущення. При цьому висловлюється припущення про можливість існування деякої нової закономірності або явища з притягненням студентів до дослідницького пошуку.
4. ситуація заперечення або спростування створюється в тому випадку, коли студентам пропонують довести хибність деякої ідеї, припущення, висновку, проекту, спростувати антинауковий висновок тощо.
5
.
ситуація невідповідності
виникає в тих випадках, коли життєвий
досвід, поняття та уявлення, які стихійно
сформувались у студентів, вступають у
протиріччя з науковими даними.
6. ситуація невизначеності створюється тоді, коли студентам пропонують завдання з недостатніми або зайвими даними для отримання однозначної відповіді. При цьому студент повинен визначити нестачу (надлишок) даних, потім ввести додаткові умови (відкинути зайві), при яких розв'язок стане визначеним, або треба провести дослід і визначити межі, в яких може змінюватись невідоме.
У дослідженнях А. М. Матюшкіна виділяються три головних компоненти проблемної ситуації:
невідоме відношення, коли засвоюється спосіб або умова дії, що розкривається в проблемній ситуації;
дія, необхідність виконання якої в поставленому завданні викликає потребу в новому знанні чи способі дії, які повинні бути засвоєні;
можливість для студента здійснити аналіз умов поставленого завдання і засвоїти (відкрити) нове знання.
Занадто важке або легке завдання не створює для студента проблемної ситуації. При цьому учень повинен мати необхідні знання, вміння і досвід пошукової діяльності, певний рівень розвитку розумової активності.
Відповідно до охарактеризованих компонентів, А. М. Матюшкін наводить 6 правил створення проблемної ситуації:
перед суб’єктами учіння слід поставити таке практичне або теоретичне завдання, виконання якого вимагає засвоєння нових знань і опанування нових навичок і умінь;
завдання має відповідати розумовим здібностям суб’єктів учіння;
проблемне завдання дається до пояснення матеріалу, що вивчається;
проблемними завданнями можуть бути:засвоєння навчального матеріалу; формулювання запитання, гіпотези; практичне завдання.
одна і та сама проблема може бути створена різними типами завдань;
розв’язанню дуже складної проблемної ситуації викладач сприяє шляхом указування студенту причин невиконання даного йому практичного завдання або неможливості пояснення ним тих чи інших фактів.
Проблемне навчання реалізується за допомогою впровадження в навчальний процес проблемно-пошукових методів.
За класифікацією І. Я. Лернера, М. М. Скаткіна до методів проблемного навчання належать.
Проблемний виклад. Сутність його полягає в тому, що викладач розкриває «ембріологію істини» конкретної науки, демонструє еталон проблемного мислення, коли ставить проблемні запитання й сам їх вирішує.
Частково-пошуковий (або евристичний) метод. Педагог створює проблемну ситуацію, сам формулює проблему та залучає студентів до її вирішення.
Для цього він готує систему проблемних запитань, які спираються на певну базу знань студентів, але вони викликають інтелектуальні утруднення в учнів, вимагають цілеспрямованого розумового пошуку. Викладач спрямовує їх пошуки, потім робить висновки, спираючись на відповіді студентів.
Дослідницький метод, коли викладач формує проблему, а студенти повністю самостійно її вирішують.
Пошуковий метод, який передбачає, що студенти самі, за умов проблемної ситуації, бачать проблему, формулюють її та вирішують. Це найскладніший для студентів метод, що вимагає виявлення їх активності, самостійності, творчих здібностей, бо «сформулювати, в чому питання, – означає вже піднятися до відомого розуміння», – зазначає психолог С. Рубінштейн.
Ефективність організації проблемного навчання залежить від таких умов.
Підготовленість викладача, яка вимагає глибокого знання свого предмета, нових наукових концепцій, підходів; високого рівня освіченості, а також володіння методикою проблемного навчання, що передбачає перш за все уміння діалогічного доброзичливого спілкування зі студентами; умінь заохочення студентів до самостійних пізнавальних пошуків; уважне ставлення до думок, гіпотез, висловлювань студентів; забезпечення доступності проблемних завдань, тобто раціонального співвідношення відомого і невідомого.
Підготовленість студентів: забезпечення достатньої мотивації, яка здатна викликати інтерес до змісту проблеми; ступінь володіння прийомами розумової діяльності; знання фактичного програмного матеріалу.
Науково-методична забезпеченість процесу навчання для створення проблемних ситуацій.
Урахування особливостей конкретної дисципліни, теми, яку вивчають, а також часу, відведеного за програмою (проблемне навчання вимагає значних витрат часу, тому в повному обсязі використовується нечасто).
Як встановили психологи, проблемне навчання має ряд переваг:
вчить мислити логічно, науково, творчо;
робить навчальний матеріал більш доказовим та переконливим для учнів/студентів, формує не тільки знання, а знання-переконання, що слугує основою для формування наукового світогляду;
сприяє формуванню стійких знань, оскільки матеріал, самостійно здобутий учнем/студентом, міцно зберігається, а якщо забувається, то його дуже легко відтворити, повторивши хід міркування, доказу й аргументації.
впливає на емоційну сферу учнів/студентів, формує такі цінні почуття, як почуття впевненості у своїх силах, радість та задоволення від напруження розумової діяльності;
формує у учнів елементарні навички пошукової, дослідницької діяльності;
активно формує та розвиває позитивне ставлення, інтерес як до дисципліни, так і до навчання взагалі.
Визначаючи названі вище переваги проблемного навчання, не варто абсолютизувати його, слід чітко уявляти, за яких умов воно виправдовує себе, а коли – ні.