Тема 3.3. Методи виховання

1. Поняття про метод виховання. Класифікації методів виховання.

2. Характеристика методів формування свідомості особистості (бесіда, лекція, дискусія, переконання, навіювання, приклад).

3. Характеристика методів формування досвіду поведінки (привчання, тренування, педагогічна вимога, громадська думка, виховуючи ситуації, прогнозування).

4. Характеристика методів стимулювання діяльності і поведінки (гра, змагання, заохочення, покарання).

5. Методи впливу на підсвідомість вихованця (педагогічно доцільна самопрезентація вчителя).

Поняття про метод виховання. Класифікації методів виховання.

Слово «метод» в перекладі з грецької мови означає шлях до мети, спосіб пізнання, дослідження. В педагогіці метод трактують як шлях або спосіб досягнення передбаченої виховної чи навчальної мети.

Метод виховання – це спосіб спільної діяльності вихователя й вихованців, що використовується для вироблення у них якостей, заданих метою виховання; найкоротший шлях досягнення оптимальних результатів, що відповідають поставленим виховним цілям.

Найважливіші способи виховної роботи, що використовуються в процесі формування у студентів відносин (особистісних якостей), і є методами виховання. З цієї точки зору під методами виховання розуміють сукупність способів впливу на свідомість, волю, почуття, поведінку вихованців, її корекцію й удосконалення з метою вироблення у них визначених метою виховання якостей.

Метод виховання А.С. Макаренко назвав «інструментом дотику до особистості». У співробітництві з вихованцями таких «інструментів» педагог може знайти багато. Практика виховання використовує насамперед перевірені шляхи – загальні методи виховання. Проте у багатьох випадках загальні методи виховання можуть виявитися малоефективними. Ми знаємо, що взаємодію людей завжди супроводжують глибинні психічні процеси, які при вирішенні завдання впливають певною мірою на внутрішній світ учнів. Вихователь не може їх не враховувати. Тому він шукає нові шляхи, що максимально відповідають конкретним умовам взаємодії, дозволяють швидше і з меншими зусиллями домогтися очікуваного результату.

Прийом виховання – це частина загального методу, окрема дія (вплив), конкретне поліпшення.

Знання методів і прийомів виховання, уміння правильно їх обирати і застосовувати є ознакою високої майстерності педагога.

Від методів і прийомів виховання слід відрізняти засоби виховання.

Засобами виховання є книга, слово, гра, пізнання, праця. Універсальними засобами завжди є діяльність і спілкування. Якщо під прийомом розуміють одиничний вплив, то під засобом – сукупність прийомів. Наприклад, праця є засобом виховання, але показ, оцінка праці, вказівка на помилку є прийомом виховання. Спілкування – засіб виховання, а репліка, порівняння – прийоми. У зв'язку з цим інколи в посібниках метод виховання визначається як сукупність засобів і прийомів формування в учнів тих чи інших якостей, бо структура методу обов'язково передбачає наявність прийомів і засобів.

Класифікації методів виховання. Як і кожна педагогічна категорія, методи виховання мають свою історію. Розглянемо напрацювання дидактів на сучасному етапі.

У процесі розвитку педагогічної науки здійснювалися різні підходи до класифікації методів виховання, їх упорядкування.

Класифікація методів – це побудована за певною ознакою система методів (чітка система виховних впливів, інструментарій вихователя, за допомогою якого можна здійснювати формування особистості).

Класифікація методів допомагає педагогу усвідомлено обрати й ефективно застосувати відповідно до завдань і реальних обставин ті чи інші методи виховання. В педагогіці є більше 10 класифікацій методів навчання. У процесі розвитку педагогічної науки з’являлись різні класифікації методів виховання (рис. 21).

Рис. 24. Класифікації методів виховання

Найбільш поширеною в педагогічній літературі є класифікація методів виховання за ознакою спрямованості на сфери особистості (інтелектуальну, емоційно-вольову, поведінково-діяльнісну). Відповідно до цієї ознаки загальні методи виховання поділяють на:

• методи переконання, тренування, заохочення і покарання (М. І. Болдирев, М. К. Гончаров, Ф. Ф. Корольов та ін.);

• методи переконання, організації діяльності, стимулювання поведінки школярів (Т. А. Ільїна, І. Т. Огородніков);

• методи різностороннього впливу на свідомість, почуття і волю учнів;

• методи організації діяльності і досвіду суспільної поведінки;

• методи регулювання, коригування і стимулювання поведінки і діяльності вихованців (Г. І. Щукіна).

Автори наведених класифікацій пов'язують термін «метод виховання», головним чином, з діяльністю педагога. Але в умовах співробітництва, партнерства, між вихователем і вихованцем не можна не враховувати участі са­мого вихованця. Якщо педагог пояснює, роз'яснює значення тих чи інших цінностей суспільства, то вихованець усвідомлює ці вартості; якщо вихователь організовує діяльність вихованця, то учень проявляє зусилля, активність, виконує багатократні дії, виробляє звички і навички поведінки. Тому в сучасній школі поняття «метод виховання» означає не тільки спосіб, шлях впливу на вихованця, а й, головним чином, спосіб спільної діяльності, спільний шлях досягнення бажаної мети виховання.

Крім цього, в умовах виховання цілісної особистості (нагадаємо, що цілісну особистість характеризує гармонія соціального і індивідуального плану розвитку) методи виховання спрямовані на усвідомлення соціальних цінностей, орієнтацію в них, набуття на їх основі особистісних якостей, а також на розвиток своєрідного, унікального як потенціалу особистості. Індивідуальний розвиток забезпечується шляхом підтримки того, що вже є в наявності.

Крім названих, є й інші класифікації методів виховання. Найбільш ефективною для реалізації мети виховання на сучасному етапі виявилась класифікація, розроблена В. А. Сластьоніним. Автор виділив чотири групи методів виховання:

• методи формування свідомості особистості (розповідь, бесіда, лекція, роз’яснення, диспут, дискусія, переконування, навіювання, приклад);

• методи формування досвіду поведінки (привчання, тренування, педагогічна вимога, громадська думка, прогнозування, виховуючи ситуації);

• методи стимулювання діяльності і поведінки (гра, змагання, заохочення, покарання, схвалення);

• методи самовиховання (самопізнання, самоусвідомлення, саморегуляція, самонавіювання).

В основі першої групи методів виховання (методи формування свідомості особистості) лежить слово педагога – найпопулярніший інструмент в педагогічній діяльності.

Друга група – це методи формування досвіду поведінки. Логічний перехід від першої групи методів до другої – це перехід від слова до діла, до конкретної справи. Усі вони базуються на практичній діяльності вихованців. Адже саме завдяки цій групі методів закріплюються знання, формуються уміння, навички і звичні форми поведінки.

Третя група – методи стимулювання діяльності і поведінки – є допоміжною до двох попередніх груп, оскільки методи цієї групи використовуються як стимули, що сприяють ефективному використанню методів двох попередніх груп.

Четверта група – методи самовиховання – спрямована на забезпечення студентів практичними уміннями і навичками самовиховання як найвищої форми виховання.